10.Основні компоненти ядра рослинної клітини.

Ядро – найбільша і найважливіша корпускулярна органела еукаріот. Усі живі клітини рослин мають ядра, не мають тільки в ситоподібних трубках флоеми, тому що вони зникають під час диференціювання цих елементів. Іноді після утворення вакуолі ядро залишається в центрі клітини, оточене ділянкою цитоплазми, що одержала назву ядерної кишеньки, яка з’єднується з її пристінним шаром цитоплазматичними тяжами, що проходять через вакуоль. За своїм фізико-хімічним станом ядро являє собою гідрофільний колоїд. Основними структурними компонентами ядра є ядерна оболонка, ядерний матрикс, хроматин і ядерця. Ядерна оболонка скл. з двох елементарних мембран між якими знаходиться порожнина – перинуклеарний простір. Зовнішня мембрана безперервно зв’язана з мембранами ЕР, а перинуклеарний простір сполучається з порожнинами його канальців і цистерн. У деяких місцях зовн. і внутр. мембрани зливаються і утворюють пори які називають поровими комплексами. Крізь них відб. транспорт речовин. Ядерний матрикс – основну речовину ядра – називають нуклеоплазмою, або каріоплазмою. Це безструктурна маса де є гранули подібні до рибосом. Хроматин – скупчення тонких ниток, занурених у матрикс. Також тут помітні гранули. Нитчастий компонент називають еухроматином, а гранулярний – гетеро хроматином. Хроматин являє собою структурну видозміну хромосом. Ядерце – кулясте тільце. Форм. на ділянці хроматину, яку називають ядерцевим організатором. Ядерце скл. з двох компонентів: щільний фібрилярний (розташ. у центрі) та гранулярний (розташ. на периферії).

11.Тотипотентність рослинної клітини і явища, які з цим пов’язані.

Тотипотентність – це потенційна здатність рослинної клітини диференціюватися в будь-який з можливих типів даного живого організму.

Під час мітозу генетичний матеріал розподіляється між дочірніми ядрами цілком ідентично, таким чином, всі клітини рослини виявляються генетично рівнозначними. ТОМУ теоретично кожна з клітин здатна розвинутись у цілий організм. ЦЕ означає, що клітини багатоклітинного організму характеризуються повним набором генетичної інформації.

Клітини можуть дати початок цілісному організму ЛИШЕ при деяких зовнішніх впливах. Наприклад, якщо відокремити листок бегонії і вмістити його у вологу камеру, то згодом утворюється молода рослинка. Мікроскопічний контроль показав, що початок їй може дати всього одна високоспеціалізована клітина. При цьому клітина спочатку дедиференціюється, тобто набуває ознак і властивостей ембріональних клітин.

12.Безмембранні субмікроскопічні структури рослинної клітини та їхнє значення.

До без мембранних субмікроскопічних структур належать рибосоми, мікротрубочки ті мікрофіламенти.

Рибосоми. В електор мікроскопі мають вигляд сферичних чи грибоподібних тілець діаметром 15-20нм. Кожна рибосома складається з двох субодиниць (велика та мала). Основна кількість рибосом розташована на зовнішніх стінках канальців ЕПС – тоді грЕПС. Хімічний склад сталий: містить рРНК + кілька десятків структурних білків. Найбільш функціонально активними є Полісоми – комплекси (4-40 шт) рибосом з мРНК. Найбільше рибосом міститься в місці, де відбувається інтенсивний білковий синтез – меристематичні клітини, клітини зародків, регенеруючі тканини.

Мікротрубочки – це цитоплазматичні структури , що скл з сферичних білкових субодиниць, розташованих спірально і утворюють циліндрик. (діаметром до 25 нм). Це еластичні опорні елементи, здатні вивільнювати енергію АТФ, - - яка перетворюється на рух цитоплазми. Всі органели, що здатні рухатися, завжди пов’язані з мікротрубочками. Мікротруб входять до складу цитоплазми та веретена поділу, центріолей, джгутиків, війок тощо. Вони забезпечують стабільність розташування органел. Перехід «Золь-гель» супроводжується утворенням мікротрубочок і зникненням їх при зворотному явищі.

Мікрофіламенти – менші діаметром – 4-10нм, та склад з подібних білкових субодиниць, що формують спіралізовану стрічку, А НЕ трубочку. Їх білкові компоненти подібні до актоміозинового комплексу мязів - - тому здатні використовувати енергію АТФ для рухових реакцій.