Діагностика віл-інфекції

Найпоширеніший метод діагностики ВІЛ-інфекції – імуноферментний аналіз (ІФА). Імуноферментні тест-системи використовуються для виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ. По наявності антитіл роблять висновок про те, що в організмі присутній вірус.

Оскільки антитіла до ВІЛ з'являються лише через деякий час (від трьох тижнів до трьох місяців) після зараження, проходити це обстеження відразу ж або через кілька днів після небезпечного контакту немає сенсу.

ІФА може дати псевдопозитивні або псевдонегативні результати. Псевдопозитивні результати можуть бути отримані при обстеженні хворих на хронічні інфекційні, аутоімунні, онкологічні захворювання й у деяких інших випадках.

Якщо отримано позитивний результат скринінгового тесту (ІФА), необхідно перевірити його повторно, використовуючи більш чутливий тест – імуноблоте.

Існує також метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Останній використовують для виявлення РНК вірусу. Це дуже ефективна і чутлива реакція. ПЛР дозволяє виявити наявність вірусу незалежно від появи антитіл, однак цей метод має серйозний недолік, викликаний саме його надчутливістю. ПЛР з досить великою імовірністю може дати псевдопозитивний результат. Згідно з прийнятим у Російській Федерації правилом, результат аналізу ПЛР не може бути підставою для встановлення або зняття діагнозу "ВІЛ-інфекція".

Зняття діагнозу ВІЛ-інфекція стосується дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів. Незалежно від ВІЛ-статусу дитини, материнські антитіла до ВІЛ зберігаються в її крові до 1-3 років, і лише після цього, якщо антитіла цілком зникли, дитина визнається ВІЛ-негативною. ПЛР може показати наявність або відсутність вірусу в крові дитини раніше цього терміну, але даний результат не може служити офіційною підставою для зняття діагнозу.

Зробити тест на наявність ВІЛ-інфекції можна в спеціалізованих кабінетах. Про їхнє місце розташування можна дізнатись в районній поліклініці. У різних регіонах ситуація з кабінетами тестування може відрізнятися. Тестування буває двох видів: конфіденційне й анонімне. Якщо ви робите тест конфіденційно, то співробітникам лабораторії буде відоме ваше ім'я, але вони не мають права повідомити його кому-небудь, оскільки це буде порушенням лікарської таємниці. В анонімних кабінетах тестування ви не повідомляєте свого імені, а вам присвоюється номер або ім'я, завдяки яким ви зможете дізнатись про результат тестування. Зважаючи на існуюче упередження по відношенню до ВІЛ, багатьом людям спокійніше, якщо вони роблять тест анонімно.

Тестування на ВІЛ відіграє величезну роль. Воно дозволяє здійснювати більш ефективне лікування для ВІЛ-позитивних людей. Медичний догляд, вагітність, сексуальна поведінка і вживання наркотиків, планування кар'єри – на все це може вплинути тестування на ВІЛ. Завдяки одному тестуванню може змінитися все життя людини. Саме тому тестування повинне бути добровільним і проводитись за умови, що людина розуміє всі можливі наслідки свого рішення.

З іншого боку, немає ніяких причин вимагати обов'язкового тестування на ВІЛ, або проводити тестування без згоди пацієнта. Але, незважаючи на алогічність і протиріччя медичної етики, такий підхід часто використовується як спосіб "контролювати" епідемію ВІЛ.

Питання про те, що результати тестування можуть стати відомими повинне враховуватись і консультантами, і лікарями, і політиками, і, в першу чергу, людиною, яка вирішила зробити тест на ВІЛ. Адже людина з ВІЛ зіштовхнеться не лише зі страхом і болем внаслідок того, що дізналась про захворювання, але і з серйозними соціальними, фінансовими й емоційними проблемами, єдина причина яких – упередження суспільства по відношенню до інфікованих ВІЛ.

Втрата родини і друзів, житла, роботи, неможливість одержати медичне страхування – все це зумовлює тавро "людина з ВІЛ". Такі випадки не поодинокі і мають місце тоді, коли медичні працівники розголошують результати тестування і вони стають відомі роботодавцям, страховим фірмам, або іншим особам та організаціям, крім пацієнта.

Немає ніяких об'єктивних причин для тестування на ВІЛ при прийомі на роботу. Більшість ВІЛ-позитивних – здорові люди без фізичних обмежень для роботи. Працездатність людини з ВІЛ визначається загальним станом здоров'я, окремими симптомами, асоційованим захворюванням, а не результатами тестування на ВІЛ. Механізми передачі ВІЛ такі, що ВІЛ-позитивний apriori не може передати вірус своїм співробітникам або клієнтам, якщо, звичайно, його функціональні обов'язки не передбачають статевих контактів.

Тестування на ВІЛ часто вимагається для оформлення медичного страхування. Питання про правомірність таких тестувань досить складне і включає декілька аспектів: фінансування страхування і регуляцію діяльності страхових фірм державою. Втрата необов'язкового страхування у випадку ВІЛ-інфекції може призвести до погіршення доступу до медичних послуг для ВІЛ-позитивних, і може стати додатковим тягарем і проблемою для держави.

Тест на антитіла до ВІЛ може бути псевдопозитивним, навіть якщо проводиться й інтерпретується правильно. Причиною можуть бути деякі щеплення, іноді - недостатня підготовка персоналу лабораторії. Псевдопозитивні результати отримують рідко і, звичайно, їх можна легко спростувати за допомогою підтверджуючого тесту.

Тестування на антитіла до ВІЛ має обмеження. Оскільки вони не утворюються негайно, негативний результат може бути помилковим, якщо інфікування відбулося недавно. За деяких умов тест на РНК вірусу (ПЛР) може виявити ВІЛ до утворення антитіл. Однак такі тести мають низьку вірогідність і не можуть застосовуватись для стандартної діагностики. Проте, у випадку підозри на недавнє інфікування і на гостру ВІЛ-інфекцію потрібно проводити одночасне тестування на РНК і антитіла. Нове покоління тестів ІФА може виявляти антитіла за 1-2 тижні до виявлення РНК, такі тести зараз починають застосовуватися в банках крові.

Хоча конфіденційність пацієнтів повинна строго дотримуватись, у реальній дійсності вона може порушуватися так чи інакше. Найбільш розповсюджені порушення включають: обговорення діагнозу між медичними працівниками, доступ до записів про пацієнта третіх осіб, обговорення випадку з працівниками інших медичних установ, "витік" інформації до членів родини, друзів, інших пацієнтів або роботодавців.

Додаток 3.11