Замісна терапія для наркозалежних

Замісна терапія – це перехід наркозалежних до вживання метадону (наркотичної речовини), що відкриває можливість їх соціальної реабілітації. Тільки за таких умов можливе застосування противірусної терапії по відношенню до споживачів ін'єкційних наркотиків, які мають ВІЛ-позитивний статус.

Лікування віл/снід (продовження)

Вірус вражає не лише Т-лімфоцити, які мають короткий термін життя, але й клітини з довгим терміном життя, такі як моноцити і макрофаги. Ці клітини можуть зберігати в собі велику кількість вірусу і не гинути при цьому. Вони служать резервуаром вірусу в організмі. Вірус у таких резервуарах неактивний і невразливий для існуючих противірусних препаратів. Це головна перешкода на шляху до повного знищення ВІЛ в організмі, тобто – до одужання.

Сьогодні, як і 20 років тому, ми повинні пам’ятати, що зараження ВІЛ відбувається лише у певних ситуаціях, і його можна уникнути.

Профілактика віл-інфекції

Існує дві стратегії профілактики ВІЛ-інфекції (це стосується всіх інфекційних хвороб, зокрема тих, що передаються статевим шляхом):

164. формування захищеної поведінки, що забезпечує уникнення потенційної можливості ВІЛ-інфікування;

165. заходи щодо охорони суспільного здоров’я.

За відсутності ефективних медичних засобів уникнення зараження ВІЛ (наприклад, вакцинації) або лікування, превентивна просвітницька робота в різних її формах і з різними цільовими групами – основа подолання епідемії ВІЛ/СНІД.

Серед цільових груп слід виділити дві категорії:

1. Люди з високим ризиком зараження ВІЛ (споживачі ін’єкційних наркотиків, представники сексуальних меншин і представники секс-бізнесу, хворі на венеричні хвороби, безпритульні, ув’язнені тощо).

2. Діти і молодь (основна частина нових випадків інфікування ВІЛ має місце серед молодих людей віком від 15 до 25 років).

Головний напрям профілактичної діяльності серед молоді – освіта в галузі здоров’я на основі формування життєвих навичок.

Додаток 3.22

Ефективність програм з профілактики віл/сніДу

Насамперед, необхідно відзначити, що просвітньою і профілактичною роботою слід займатися з усіма групами населення, які можуть підлягати ризику зараження, а не лише з тими, котрі в даний момент знаходяться в самому вразливому положенні, або серед яких найбільше виявлено нових випадків ВІЛ-інфекції.

Не так просто донести рятівну інформацію до тих, для кого вона призначена. Ще складніше змусити цих людей змінити звичну поведінку Для цього проводяться акції, випускаються профілактичні матеріали, розробляються комплексні програми.

Одноразові акції – такі, як благодійний концерт або телемарафон, цінні тим, що привертають увагу суспільства до проблеми і дають можливість відомим людям (акторам, спортсменам, політикам тощо) висловити своє ставлення до неї. Успішно проведені акції допомагають залучити кошти для боротьби з епідемією. Але реально змінити повсякденну поведінку людей такі акції не в змозі. Для цього потрібні довгострокові, цілеспрямовані профілактичні програми.

Можна досить точно визначити, чи виправдає та або інша програма витрачені на неї час і кошти, чи виявиться марною. Дані досліджень свідчать про те, що практично всім ефективним програмам профілактики ВІЛ/СНІДу, незалежно від того, де вони проводяться – в Цюріху, Танзанії, чи Сан-Франциско, притаманна хоча б частина таких характеристик:

166. визначена конкретна цільова група за такими параметрами, як стать, вік, сексуальна орієнтація, етнічні та культурні характеристики, ризикована поведінка, соціальне оточення, умови життя;

167. обрана цільова група, поведінка якої найбільш ризикована;

168. обрана цільова група, якій приділяється недостатньо уваги;

169. використовуються методи "аутрич", "навчання рівний-рівному";

170. цільовій групі дають можливість змінювати свою поведінку поступово, крок за кроком;

171. цільовій групі надаються матеріальні ресурси для зміни поведінки та інші послуги за бажанням (консультації, обстеження на ВІЛ, лікування венеричних захворювань, наркоманії);

172. у плануванні й проведенні всіх заходів активно беруть участь самі представники цільової групи;

173. роздаткові матеріали повинні бути адаптовані для сприйняття представниками цільової групи;

174. організована взаємна підтримка членів цільової групи;

175. позитивні зміни в поведінці й участь у програмі заохочуються (у тому числі матеріально);

176. мобілізуються духовні (у тому числі релігійні) устремління членів цільової групи, їхній творчий потенціал (програми "12 кроків", "театр", "артистичні майстерні");

177. вживаються заходи до зміни обстановки, в якій живуть представники цільової групи: фізичної (переїзд на нове місце), або соціальної (нове або "перевиховане" оточення).

Малоефективні програми також мають загальні риси. Ці програми:

178. розраховані на "населення в цілому", або на великі і неоднорідні групи населення (наприклад, "молодь");

179. містять неконкретні, неоднозначні або непридатні в реальному житті заклики;

180. створені та проводяться людьми "зі сторони", мало знайомими з потребами і конкретними умовами життя даної цільової групи;

181. використовують переважно однобокий дидактичний підхід (лекції, розповсюдження інформаційних матеріалів);

182. ґрунтуються на залякуванні або почутті сорому, використовують репресивні засоби;

183. розглядають цільову групу як "об'єкт впливу", а не як свідому силу, від якої залежить успіх програми.

Додаток 3.24