Інформаційно-просвітницька робота

127. Забезпечити впровадження інформаційно-просвітницьких програм, інтерактивних форм роботи для здобуття знань і формування життєвих навичок щодо зменшення вразливості до інфікування ВІЛ у навчальних та позашкільних закладах, на підприємствах та в установах.

МОН, Міністерство у справах сім'ї та молоді

2004-2008

128. Забезпечити доступ різних категорій населення (передусім молоді, що не навчається і не працює, батьків, військовослужбовців строкової служби) до інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на зменшення поширеності ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки та пропаганду здорового способу життя

МОН, Міністерство у справах сім'ї та молоді

2004-2008

129. Забезпечити підготовку, підвищення рівня кваліфікації та перепідготовку педагогічних, медичних і соціальних працівників з питань пропаганди здорового способу життя та профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу серед шкільної та студентської молоді, курсантів, військовослужбовців строкової служби, молоді, що не навчається і не працює.

МОН, Міністерство у справах сім'ї та молоді

2004-2008

Додаток 3.18

Міжгалузеве співробітництво у боротьбі зі сніДом

"Коли ми говоримо про досягнення певних успіхів у боротьбі зі СНІДом, то повинні принципову увагу приділяти проблемі профілактики цієї хвороби, а головним завданням має стати призупинення темпів поширення СНІДу в Україні", - зазначив віце-прем'єр міністр України з гуманітарних питань під час першого засідання Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, яку було сформовано згідно з Постановою Уряду від 16.05.05 року.

Відповідний робочий орган фактично замінив собою Урядову комісію з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом, головою якої за статусом був віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань. Комісію було створено у жовтні 2001 року з метою реалізації державної політики у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом, вона мала направляти і координувати діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, пов'язану з протидією ВІЛ/СНІДу. Отже сьогодні не тільки зміна форматів управління проблемою, але й зміна назв демонструє своєрідну корекцію пріоритетів. Якщо раніше з ВІЛ/СНІДом боролися, то сьогодні запобігають його розповсюдженню.

Сьогоднішній формат управління проблемою вже якісно відрізняється від попереднього, адже це не урядова комісія, яка функціонувала раніше, але Рада, куди крім урядовців, включено представників громадських організацій, експертів, представників багатосторонніх міжурядових агенцій (за згодою). Звичайно це не відновлення Національного комітету з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД, який існував до 1997 року. При Раді планується створити секретаріат. Хочеться сподіватися, що Рада зможе реально здійснювати координаційні функції та системно працювати.

Крок створення Ради є логічним у плані реалізації вже п’ятої Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки та здійснення її основних стратегічних напрямів, серед яких пріоритетними є забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомога та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Однією з ключових стратегій реалізації відповідної програми є координація зусиль державних, громадських та міжнародних інституцій. Метою Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки є розв'язання зазначеною концепцією завдань, які передбачають запобігання та поширення ВІЛ-інфекції, розширення можливості доступу до лікування ВІЛ/СНІД, активізацію інформаційно-просвітницької роботи.

Отже, згідно з положенням, Національна координаційна рада з питань запобігання поширенню ВІЛ/СНІД є робочим органом при Кабінеті Міністрів України, утвореним з метою координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, відповідних міжнародних та громадських організацій для ефективної реалізації єдиної політики, консолідованого використання коштів та вдосконалення системи моніторингу у сфері запобігання поширенню СНІДу. Її основними завданнями є розроблення та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій стосовно визначення пріоритетів державної політики, програм та заходів щодо поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу. Наступне завдання - сприяти консолідованому використанню коштів бюджетів різних рівнів і міжнародних громадських організацій, що призначені для фінансування відповідних програм з метою їх раціонального використання, інформування структур влади та громадськості про стан з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Відповідні зусилля Уряду щодо залучення до процесу ухвалення рішень представників громадських організації та міжнародних агенцій під час формування державної політики в плані розв’язання цієї складної для України проблеми, яка набуває все більшої актуальності є логічними, їх можна тільки вітати. Адже це може посилити ефективність заходів, що здійснюються органами влади. Можна пригадати, що раніше діяльність урядової Комісії носила здебільшого ритуальний характер, а програми, які розроблялися, були недостатньо ефективними. Про це свідчило не лише невпинне зростання зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції (зростання кількості ВІЛ-інфікованих може пов’язуватись із поліпшенням діагностики), але й фінансування запропонованих заходів. Наприклад, у Програмі профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки, розробленій Українським Урядом, з 89 заходів, які було заплановано здійснити у рамках цього документу, переважна більшість не мала власних рядків у держбюджеті або у витратах державних установ, що несли відповідальність за їх реалізацію. Фінансування здійснювалося традиційно за залишковим принципом. Значна кількість запропонованих програм щодо інформаційно-освітньої роботи з дітьми та молоддю, просвітницька діяльність ЗМІ, попередження поширення ВІЛ серед населення фінансувалася за допомогою донорів.

У той же час, все більшу стурбованість викликає ситуація, пов’язана з тим, що держава витрачає на розв’язання відповідних проблем недостатньо власних ресурсів. Згідно з офіційною інформацією Міністерства охорони здоров'я, в даний час антиретровірусну терапію в Україні отримують більш ніж 1600 осіб, з них 137 - за рахунок бюджетних асигнувань, інші - за рахунок гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією та інших джерел. Звичайно, державне фінансування лікування є замалим, але, як не парадоксально, для України це хоч і незначний, але своєрідний прогрес. Наприклад, у 2002 році отримувало лікування лише 35 осіб, хоча за даними МОЗ України станом на 1 січня 2003 року хворими на СНІД були 4260 осіб, з яких 140 - діти. Лікування ВІЛ/СНІДу полягає у застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії, яка дозволяє продовжити стадію безсимптомного вірусоносійства і відстрочити клінічні прояви СНІДу. В той же час, ще на початку реалізації проекту ВООЗ оцінили потреби у лікуванні в Україні на рівні 15 тисяч осіб.

До речі, проект Глобального фонду, що адмініструється "Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД в Україні", запровадження якого в Україні можна тільки вітати, має назву "Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні". Це загальноукраїнська програма з бюджетом понад 20 мільйонів доларів США на півтора роки. В українських бюджетах цифри дещо інші. Зокрема, згідно з офіційною інформацією, в 2004 році в рамках Національної програми було виділено майже 17 млн. грн. Цього року фінанси є більшими - в 2005 році фінансування з держбюджету на реалізацію Національної програми збільшено до 34,2 млн. грн. Проте, порівняно з коштами донорів, що направлені на розв’язання проблем профілактики поширення ВІЛ-інфекції та СНІДу в Україні та на лікування хворих на СНІД - відповідне державне фінансування не йде у жодне порівняння.

Ю.Кисельова, аналітик УНЦПД