1. Вихідні положення

1. Сучасна аграрна політика, точніше все те, що за неї видавалося всі порадянські роки, не виправдала і не могла виправдати свого цільового завдання з двох основних причин: по-перше, ні сама політика як така, ні хоч би її найважливіші стратегічні завдання і пріоритети не були офіційно проголошені й залишаються такими й нині; по-друге, недосконалими були механізми та організація її здійснення. Внаслідок її організаційної та соціально-економічної аморфності замість того, щоб стати каталізатором, консолідуючою основою ефективного функціонування сільського господарства й усього агропромислового комплексу, вона у її сучасній сутності та формах здійснення стала основною причиною їх соціально-економічного занепаду з усіма відомими наслідками. Причини цього у своїй основі досліджені, проте вимагають глибшого вивчення.

2. Відповідно до цього аграрну політику, розробка якої передбачається, не можна розглядати як спадкоємницю своєї попередниці, вона повинна формуватися як принципово нове соціально-економічне і суспільно-політичне явище. У зв'язку з цим її доцільно опрацьовувати як нову, а ще краще - новітню аграрну політику, яка всіма без винятку критеріальними ознаками і характеристиками, механізмами здійснення і соціально-економічною результативністю має знаменувати реальний та активно здійснюваний перехід до всього подальшого розвитку аграрної сфери країни, включаючи відповідні відносини й механізми, на принципово нових засадах.

3. Науково-організаційною основою розробки, а надалі й практичного втілення нової (новітньої) аграрної політики мають стати спеціально відпрацьовані для цього відповідні концептуальні положення. Їх доцільно опрацьовувати на варіантній основі з тим, щоб за результатами науково-політичної експертизи кожного з варіантів обрати найбільш прийнятний, або з використанням закладених у них найсуттєвіших положень опрацювати, умовно кажучи, кінцевий, генеральний варіант концептуальних основ і почати відповідну практичну роботу з розробки нової (новітньої) аграрної політики. Хоч на таку підготовчу роботу прийдеться затратити певний час, не слід розглядати його втраченим. Він окупиться економією на всіх наступних етапах розробки нової (новітньої) аграрної політики і, що потрібно вважати визначальним, дасть змогу її всебічного обґрунтування, що, у свою чергу, стане найважливішою передумовою її ефективного функціонування.

Один із варіантів концептуальних основ розробки нової (новітньої) аграрної політики подається нижче.

2. Ключові цілі нової (новітньої) аграрної політики

1. Сучасний стан сільського господарства й усієї агропродовольчої сфери робить неможливим обійтися обмеженою кількістю визначальних (ключових) завдань (цілей) нової (новітньої) аграрної політики. Тому в даному випадку об'єктивною стає доцільність виокремлення в ній порівняно невеликої кількості цільових завдань, що подаються нижче. Обрана послідовність розгляду не повинна ототожнюватися з їх ранжуванням за місцем і значенням у всій їх сукупності. За всієї їхньої специфічності вони мають розглядатися як такі, що невиконання хоч би одного цільового завдання негативно впливатиме на освоєння обраної нової (новітньої) аграрної політики і означатиме наявність у ній прорахунків і помилок, або невідпрацьованість систем забезпечувальних чинників, або недосконалість організації її здійснення, або ж у різному співвідношенні усього цього разом.

2. З низки можливих цільових завдань до визначальних можуть бути віднесені наступні:

2.2.1. Стимулювання соціально-економічного розвитку сільської місцевості, прискорення системного відродження сіл та інших сільських поселень на основі:

повного припинення руйнування, поступового відновлення і розбудови соціальної інфраструктури;

диверсифікації виробництва з метою створення нових робочих місць і розвитку самозайнятості селян та інших сільських жителів;

припинення деградації й поступове зміцнення демографічно-відтворювального потенціалу сіл та інших сільських поселень;

припинення в них руйнування, деградації і занепаду людського капіталу з його поступовим зміцненням;

прискорення і доведення до логічного завершення аграрних реформувань, передусім у частині земельних та майнових відносин власності;

створення передумов для формування на селі реальних власників і господарів, у тому числі середнього рівня при одночасному забезпеченні соціального захисту дрібних і найбідніших власників;

виведення на якісно вищий організаційний та соціально-економічний рівень орендних відносин на селі;

прискорення процесів формування й ефективного функціонування сільських укладів;

створення реальних можливостей для поетапного становлення і утвердження на селі та в усій системі АПК приватного сектора;

відкриття простору для прояву потенційних можливостей різних форм господарювання, кооперативних відносин і ринкової інфраструктури.

2.2.2. Підвищення надійності продовольчої безпеки країни. На розвиток сучасного розуміння її як забезпечення в необхідних розмірах потреб країни в агропродовольчій продукції продовольчу безпеку потрібно розглядати також з позицій гарантування громадянам вільного доступу за доступними для них цінами продуктів харчування в необхідних обсягах із підвищенням таких можливостей у подальшому.

3. Забезпечення достатньо високого і надійного рівня управління земельним фондом, іншими сільськогосподарськими та водними ресурсами. Цей елемент нової (новітньої) аграрної політики повинен займати в ній одне з найпріоритетніших місць. Сюди ж доцільно віднести підвищення екологічної надійності агропродовольчої діяльності та охорони довкілля.

4. Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України, просування вироблюваної у ньому продукції на світові ринки, завоювання і надійне утримання ринково-продовольчих ніш. У зв'язку з глобалізацією відповідних процесів і надміру обмеженими поки що можливостями українського сільського господарства розв'язання цієї проблеми буде найскладнішим.

5. Прискорення процесів освоєння світових досягнень у розвитку продовольчих ринків і формування в єдності з відповідними вітчизняними надбаннями найбільш прийнятної для сільського господарства України ринково-продовольчої системи. Події 2002 і 2003 років засвідчили надміру велике відставання нашої країни в ринковому відношенні від країн з розвиненими ринковими традиціями, в тому числі в частині відповідного кадрового потенціалу.

6. Гарантування виведення на істотно вищий рівень наукового забезпечення розвитку аграрного сектора економіки, у тому числі шляхом вибору прогресивних інноваційних схем і механізмів. Інноваційний характер економічного розвитку світ опановує давно і вже набув у цьому відношенні значного досвіду, робить у нього великі вкладення. У нас розмови з цього приводу почалися недавно і мають здебільшого загальний характер при недооцінці залежності відповідних процесів від їх фінансового та всього іншого забезпечення.

7. Остаточне вирішення питань щодо шляхів, джерел і механізмів формування ресурсного забезпечення потреб агропродовольчої сфери. Найбільш принциповим тут має стати вибір між внутрішньою і зовнішньою відповідною орієнтацією. Як засвідчує практика, надміру тривала орієнтація на імпорт зарубіжних ресурсів при практично повній відмові від розвитку вітчизняної бази, передусім у частині сільськогосподарського машинобудування, виявилась щонайменше невиправданою. Вона відкинула вітчизняну машинобудівну (для потреб сільського господарства) промисловість, яка при всіх її недоліках і недосконалостях все ж працювала на село, на багато років назад, при одночасній великій втраті інженерно-технічного (конструкторського) потенціалу. Якщо не зробити невідкладних рішучих кроків щодо подолання зростання ресурсної залежності сільського господарства від зарубіжжя, Україна назавжди залишиться на його задвірках.

8. Опрацювання стратегічно доцільної структури сільськогосподарського виробництва. Цього можна досягти на основі поєднання (співставлення) вибору традиційних для України галузей і відповідних світових тенденцій. Поки що у цьому відношенні втрачено ще не все, проте зволікання з вибором найбільш прийнятної для України галузевої структури сільського господарства може закінчитися черговим крахом.

9. У нову (новітню) аграрну політику доцільно закласти систему фінансово-економічної підтримки сільськогосподарського виробництва. Набутий у цьому відношенні досвід має бути істотно збагачений і, незважаючи на шалений опір із-за кордону, Україна має зайняти безкомпромісну позицію. Мова може йти лише про всебічне відпрацювання такої системи і в жодному випадку не повинні взяти верх ті, кого ця проблема, не цікавить і обходить боком.

10. З урахуванням цих та інших вихідних положень у новій (новітній) аграрній політиці має знайти відображення значно досконаліша порівняно з тим, що маємо тепер, макроекономічна політика агропродовольчого призначення.

11. По всіх означених вище вихідних положеннях мають бути визначені етапи і механізми їх освоєння, в тому числі в частині їх фінансового, економічного та всього іншого ресурсного забезпечення.