2.2.3. Перехідна зона дна океану.

Перехідна зона займає площу біля 36 млн.км². Вона характеризується наявністю певних форм, розташованих в суворій послідовності: до материкового підніжжя приєднується улоговина окраїнного моря, зі сторони океану ця улоговина оточена крутими схилами гірських хребтів або острівними дугами , із зовнішньої сторони яких розташовані глибоководні жолоба. Такий тип розповсюджений в західній частині Тихого океану: Алеутська, Курило-Камчатська, Японська, Маріанська області.

Рельєф дна улоговини окраїнних морів рівний, але зустрічаються горбисті рівнини і підводні хребти. Дно улоговини має кору, яка по своїй будові близька до океанічної, але відрізняється більшою товщиною осадового шару. Однією із найбільш цікавих форм перехідної зони є краєві глибоководні жолоба, які розповсюджуються до 2000-3000 км. Це вузькі та довгі утворення на дні океану з відносно крутими схилами. Поперечний переріз близький до V – подібного. Приконтинентальні нахили їх завжди вужчі та крутіші океанічних. В Світовому океані нараховується близько 40 крайових жолобів, більшість з яких розташована по околиці Тихого океану (див. мал.1).

2.2.4. Ложе океану

Площа ложа океану становить приблизно 200 млн. км² , що складає 60% площі Світового океану, або 40% всієї поверхні Землі. Характерними особливостями ложа є рівнинний рельєф, наявність великих гірських систем та горбів, не пов’язаних з середньо океанічними хребтами.

Найбільш поширеними формами ложа океану є океанічні котловини, занурені на глибину 4-6 км і являють собою плоскі та горбисті рівнини. Біля 90% площі ложа займають горбисті рівнини, горби на яких мають висоту до 300 м. Найбільш великою котловиною є Північно-Східна в Тихому океані, дно якої має саму велику на всій площі Землі ділянку рівної поверхні. Підвищення дна між котловинами називається порогами.

Інші підвищення ложа мають більш просту будову. До них відносяться вулканічні ланцюги, океанічні кряжі, вали.

На ложі зустрічаються великі валоподібні підйоми, оточені вулканами, які утворюють цілі ланцюги або групи островів. На поверхні океанічних котловин і підйомів розташовані багато чисельні підводні гори. Якщо підводна гора має зрізану і відносно плоску вершину, розташовану нижче рівня океану більше, ніж на 200 м, то така гора називається гайотом.

Гайоти в сучасній лоції використовують як орієнтири.

Гайоти являють собою давні погаслі вулкани, які колись були підняті над рівнем океану, а морські хвилі зрізали вершини і зробили їх пласкими.

В рельєфі дна тропічних районів Світового океану (особливого Тихого) значну роль відіграють коралові атоли, які являють собою коралову смугу суші кільцевидної форми. Корали розповсюджуються на глибині до 50 м.

2.2.5. Серединно-океанічні хребти

В середині ХХ ст. на дні океану була відкрита планетарна система гірських утворень, велетенські гілки яких переходять із одного океану до іншого, а в південній півкулі зливаються в

єдине кільце. Ця система, завдовжки 60 тис. км з площею 53 млн. км², називається серединно-океанічними хребтами. Ці хребти мають особливу будову. Головним їх елементом є підводний хребет, розділений вздовж центральної частини ріфтовою долиною. Хребти мають значну ширину (до 600 –1000 км) і складаються з низки повздовжніх гряд. По різні сторони від ріфтової долини знаходяться ріфтові гребні - це найбільш високі частини центрального хребта, окремі вершини котрого піднімаються над рівнем океану (Азорські острови). Далі розташовуються крила серединних хребтів висотою від 500 до 2000м, які мають дуже складний рельєф.

Серединно-океанічні хребти характеризуються високою сейсмічною активністю, це центр вулканізму та землетрусу.