Тема 2.2. Рельєф дна
2.2.1. Особливості рельєфу дна океану.
Внаслідок дослідження дна Світового океану встановлено, що рельєф дна океану мало чим відрізняється від рельєфу суші по своїй складності.
Дослідження виявили велику різницю в будові земної кори під материками і океанами. Материкова кора відрізняється великою товщиною (від 30-40 км під рівнинами до 70-80 км під гірськими районами) і складається із трьох шарів, які відрізняються своєю густиною: осадовий (2-10 км), гранітний (10-20 км), базальтовий (15-25 км).
Основними особливостями океанічної кори є значно менша її товщина (до 5-7 км), й відсутність гранітного шару. Океанічна кора складається з 2-х шарів – осадового (до 3-х км), базальтового (3-12 км), між ними знаходиться тонкий перехідний шар (0,7 – 1,5 км).
У формуванні дна океану беруть участь ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) фактори.
Вивчення рельєфу дна починається з розгляду гіпсографічної кривої.
Гіпсографічна крива – це сумарна крива розподілу земної поверхні по ступеням висоти та глибини. Для побудови кривої користуються картами з нанесеними лініями рівних висот, і рівних глибин. Знаходять площі між цими лініями і обчислюють їх в км2 або у відсотках. Ці площі на графіку відкладаються по горизонталі, а по вертикалі висоти суші і глибини океану.
Океанічна частина кривої дає уявлення про розподіл глибини в океані. В зв’язку з цим виділяють чотири основні форми рель’єфу дна океану: материкова відмілина, материковий схил, ложе океану, глибоководні впадини.
2.2.2. Підводна окраїна материків.
Підводна окраїна материків складається із шельфу, материкової відмілини, материкового схилу і материкового підніжжя.
Шельф уявляє собою мілководну зону навколо материків. Розташовується від берегової лінії до різкого перетину поверхні дна на середній глибині 140м. Середня ширина шельфу 70-80 км, а найбільша знаходиться в районі Канадського Арктичного архіпелагу до 1400 км. В межах шельфу повністю розташовані Північне, Жовте, Карське, Східносибірське , Чукотське та інші моря. Середній нахил поверхні шельфу складає біля 7′. Верхня частина шельфу називається прибережною відмілиною. Вона, порівняно з нижньою частиною, більш вирівняна, що пояснюється впливом морських хвиль. Проте рівнинний характер не виключає наявність окремих підйомів та впадин, які можуть мати глибину до кількох сот метрів.
Довгі жолоба з глибиною до 300 м називається трогами.
Невеликі підвищення називаються банками.
Материковий схил - уявляє собою відносно круту частину дна (нахил 3-6 о) . Нахил розташований із зовнішньої сторони шельфу . Поблизу берегів вулканічних та коралових островів нахили можуть складати 40о-50 о . Ширина схилу 20-100 км.
Поверхня материкового схилу часто порізана улоговинами, розташованими перпендикулярно бровці схилу. Глибоководні улоговини, які мають V – подібний поперечний переріз, називаються підводними каньйонами. Вони закінчуються на глибині 2,5-3,5 км, довжина їх складає 50 - 60 км.
Материкове підніжжя – це похила, слабохвильова рівнина, яка оточує основу материкового схилу на глибинах від 2 до 4 км. Материкове підніжжя може бути вузьким і широким, має сходинкову поверхню.
км
4
6
8
10
0 50 100 150 200 250 км
Мал. 1. Поперечний переріз глибоководних жолобів