§ 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення

1. Закон передбачає вичерпний перелік видів пока­рань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відпо­відно до ч. 1 ст. 98 це такі основні покарання: 1) штраф; 2) гро­мадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у вигляді штрафу і позбав­лення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому, як правильно звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у спра­вах про злочини неповнолітніх»¹, «інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття».

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — Ст. 35.

Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 5 (45).

2. Слід, перш за все, відзначити, що зміст та умови засто­сування передбачених у ч. 1 ст. 98 видів покарань до неповно­літніх мають певні особливості в порівнянні з такими ж пока­раннями при застосовуванні їх до повнолітніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до п'ятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з обов^чязковим урахуванням су­дом тяжкості вчиненого злочину та матеріального стану непов­нолітніх.

Серйозно пом'якшені і такі види покарань, як громадські та виправні роботи. У відповідності з ст.100 ці види покаран­ня можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16 до 18 років. Значно меншими є строки цих покарань: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, тривалість їх не може пере­вищувати двох годин на день; строк виправних робіт встанов­лений від двох місяців до одного року і виконуються вони за місцем роботи, при цьому відрахування в доход держави ви­значаються судом у розмірі від п'яти до десяти відсотків.

На підставі ст. 101 арешт полягає у триманні неповноліт­нього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку шістнадцяти років, на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Позбавлення волі згідно з ч. 2 ст. 102 взагалі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин не­великої тяжкості.

Обмежує закон і максимальні строки позбавлення волі для неповнолітніх. Залежно від тяжкості злочину (ст. 12), за який засуджується неповнолітній, позбавлення волі може бути при­значено: 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкос­ті — не більше двох років; 2) за злочин середньої тяжкості — не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин — не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбав­ленням життя людини, — до п'ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в виховних колоніях. Особливості відбування в них по­карання неповнолітніми передбачені в ст. 143 Кримінально-виконавчого кодексу України.

3. Певні особливості є й у призначенні покарання непов­нолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що стосовно цих осіб метою покарання є виправлення, виховання та соціальна реабілітація. Частина 1 ст. 103 передбачає, що крім загальних засад призначення покарання (статті 65—67), суд при призна­ченні покарання неповнолітньому повинен враховувати умо­ви його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Особливе значення має врахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, але й з'ясування всіх індивідуальних психофізичних власти­востей неповнолітніх певного віку. У зв'язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності і по­карання щодо тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з яко­го встановлена кримінальна відповідальність, але відстають (не в зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому роз­витку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну не­безпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні за­сади призначення покарання стосовно неповнолітніх застосо­вуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку. Можливість відносно легко (у порівнянні з дорос­лими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання — його пом'якшення. Саме це визначене в п. З ст. 66, яка перед­бачає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом'як­шує покарання. Цим саме обумовлено і те, що практика одно­значно йде шляхом найбільш частого застосування до непов­нолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 69).