§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності (ст. 49)

1. Досягнення цілей кари і виправлення особи, що вчинила злочин, загального і спеціального запобігання іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок спливутривалого строку після вчинення злочину) або просто зайвим. Тому недоцільне і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відпадає або істотно зменшується суспільна небез­печність особи, що вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази в справі.

Внаслідок цього ст. 49 встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Сплив цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2. У статті 49 встановлені такі диференційовані п'ять строків давності:

1. два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання, менше суворе, ніж обмеження волі;

2. три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3. п'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

4. десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

5. п'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий і кінцевий момент їх спливу.

Початковим моментом спливу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає складнощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Зокрема, сплив строку давності для злочинів із матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або всупереч волі особи (наприклад, з дня з'явлення особи із зізнанням, затримання тощо), а стосовно продовжуваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що складають продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені або не вдалися підготовчі дії або злочин не був доведений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, у якому була завершена та роль, яку виконував конкретний співучасник.

Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення строків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ст. 401 КПК обвинувальний вирок місцевого суду набирає сили після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього було внесено подання. У разі подання апеляційної, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено КПК. Отже, якщо зазначені вч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання за­конної сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила даний злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

4. Благополучний сплив строків давності можливий лише при дотриманні особою, яка вчинила злочин, двох умов, а саме: така особа протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49, не повинна: 1) переховуватися від слідства і суду і 2) вчинити новий зло­чин визначеного виду, а саме середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.

5. Якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня Уявлення особи із зізнанням або її затримання. Але у будь-яко­му випадку особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення нею злочину пройшло п'ятнадцять років (недиференційований строк) і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Під переховуванням від слідства або суду розуміють вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, неявка без поважних причин до слідчого або в суд ■Щсцо). При цьому, однак, особа повинна бути відома органам гавдєтва або суду, які мають вести розшук злочинця, що переховується. Як правило, це має місце після винесення постано ви про притягнення конкретної особи як обвинуваченої та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.

Призупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховувати від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує спливати (а не починається спочатку) із дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'явлення із зізнанням — це добровільне особисте з'явлення особи, що переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства і суду. Затримання являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається до приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється свободи.

Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним страхом того, що в будь-який час, хоч скільки часу пройшло б з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому в частинах 2 і 3 ст. 49 встановлено, що особа, яка переховується від слідства і суду, у будь-якому випадку звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

6. Якщо до спливу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. З ст. 49 сплив давності переривається. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають спливати самостійно і паралельно два строки давності: один — за перший, а другий — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а спливають паралельно і обчислюються окремо по кожному злочину. Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то перебіг давності за перший злочин не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає спливати строк давності по новому злочину невеликої тяжкості з дня його вчинення.

7. Дотримання умов, передбачених частинами 1—3 ст. 49, як правило, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон передбачає два винятки: один факультативний, а інший обов'язковий.

8. Факультативний виняток полягає в тому, що коли після вчинення особливо тяжкого злочину, за який законом пе­редбачене довічне позбавлення волі, минув 15-річний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) за­стосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кри­мінальної відповідальності за раніше вчинений нею особли­во тяжкий злочин, або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити вин­ному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що вин­ний все ж таки заслуговує довічного позбавлення волі, він, про­те, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49), а замінює його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.

9. Обов'язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується до осіб_у які вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437—439, ч. 1 ст. 442 (планування, підготовка, розв'язання і ведення агресивної війни, порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового враження, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН «Про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства», відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України положення Конвенції є частиною національного законодавства України

Контрольні запитання

1. Що визнається звільненням від кримінальної відповідальності?

2. Якими є підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності?

3. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям?

4. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим?

5. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки?

6. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки?

7. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності?

8. В яких випадках перериваються або зупиняються строки давності і яке це має кримінально-правові наслідки?

ПОНЯТТЯ

І МЕТА ПОКАРАННЯ