§ 5. Фізичний або психічний примус

1. Стаття 40 КК України передбачає: «1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також пси­хічному примусу, вирішується відповідно до положень стат­ті 39 цього Кодексу».

2. Підставою виключення злочинності діяння в аналізовано­му випадку є непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.

3. Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізич­ний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної си­ли, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникнен­ню в сховище, видати чуже майно і т. ін.) Непереборним при­знається такий фізичний примус, за якого особа цілком позбав­лена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

4. Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яку піддано непереборному фізичному примусу, є: 1) збіг його з об'єк­тивними ознаками якогось злочину і 2) відсутність волі особи в такому «діянні».

Вчинені особою «дії» або «бездіяльність» за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад із розголошен­ням відомостей, що складають державну таємницю, шпигун­ством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим ста­ном і т. п. Однак такі «дії», проте, злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керува­ти своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відпові­дальність такої особи за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

5. Інша ситуація має місце у випадку переборного фізичного примусу, а також психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, за якого особа зберігає можливість керувати своїми вчинками.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фі­зичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. КК виходить з того, що психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має певну можливість вибрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видає чуже майно), то питання про кримінальну відповідаль­ність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам ви­рішується за правилами ст. 39, тобто залежно від того, було чи не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідаль­ності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом переборного фізичного або психічно­го примусу повинно враховуватися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66).