§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Поняття умовно-дострокового звільнення від від­бування покарання. Відповідно до ст. 81 КК під умовно-дос­троковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй су­дом покарання, яке фактично вже нею відбувається, за умови невчинення нового злочину протягом строку, який залишився д® моменту закінчення відбуття покарання. Питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання роз'яснюються в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-достроко­во звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» (далі — Постанова № 2 від 26.04.2002).

Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання відповідно до ч. 1 ст. 81 є фактичне відбування особою одного з п'яти видів основних покарань: виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обме­ження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців або позбавлення волі на певний строк. Особи, які відбувають інші основні види покарань не можуть бути умов­но-достроково звільнені від них. Крім того, відповідно до зга­даного припису КК «особу може бути умовно-достроково звіль­нено повністю або частково і від відбування додаткового пока­рання». Відповідно до роз'яснення Верховного Суду України «таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю» (п. 7 Постанови № 2 від 26.04.2002).

Підстава умовно-дострокового звільнення від відбування покарання складається з двох елементів, кожен з яких є обо­в'язковим для її наявності.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним еле­ментом) — відповідно до ч. 2 ст. 81 КК є доведення засудже­ною особою свого виправлення сумлінною поведінкою і став­ленням до праці. Під доведенням засудженим свого виправ­лення слід розуміти досягнення і закріплення такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в по­дальшому нових злочинів. Інакше кажучи, на певному етапі до повного закінчення відбування покарання вже досягнута одна з цілей покарання — виправлення засудженого, у зв'язку з чим подальше відбування покарання є не доцільним. Доведення за­судженим свого виправлення має бути підтверджене сумлін­ною поведінкою, тобто зразковим виконанням вимог режиму, свідомим дотримання дисципліни, вказівок адміністрації, на­явністю заохочень і відсутністю стягнень тощо, та ставленням до праці — чесним і повним виконанням своїх трудових обов'язків, підвищенням кваліфікації, суворим дотриманням правил безпеки виробництва тощо.

Другим елементом підстави (так званим формальним або формалізованим елементом) відповідно до ч. З ст. 81 КК є відбуття засудженою особою певної частини призначеного їй пока­рання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого осо­бою злочину, форми вини, з якою цей злочин скоєно, наявнос­ті рецидиву та деяких інших факторів. Зокрема, для наявності цього елементу підстави звільнення особа повинна відбути: не менше половини строку покарання, призначеного су­дом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

1. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

2. не менше трьох чвертей строку покарання, призначено­го судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також пока­рання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-до­строково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбу-тої частини покарання.

Відповідно до п. 11 Постанови № 2 від 26.04.2002 «при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання... щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішен­ням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчис­люватись, виходячи з покарання, встановленого актом амніс­тії, помилування або рішенням суду». Відповідно до п. 12 тієї ж постанови «якщо покарання визначено за сукупністю зло­чинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове зві­льнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. З ст. 81 КК». В даному разі під враху­ванням положень ч. З ст. 81 КК мається на увазі визначення частки покарання, яку належить відбути, на рівні найбільшої її частки, що належить відбути за один зі злочинів, які входять до сукупності.

З самої назви видно, що даний вид звільнення від пока­рання є умовним, а саме до поведінки особи, яка звільняється, висувається вимога не вчинити будь-якого нового злочину під час строку, який залишається від моменту дострокового звіль­нення від подальшого відбування покарання і до моменту, в який мало б завершитися відбування особою цього покарання. Інакше кажучи, невідбута частина покарання фактично перетворюється для звільненої особи на своєрідний іспитовий строк, під час якого єдиною кримінально-правовою вимогою

до поведінки звільненого від покарання є невчинення ним нового злочину.

Характер даного виду звільнення від відбування покаран­ня є факультативним — за наявності передумов і підстав такого звільнення суд має право, проте не зобов'язаний, його здійснити.

Кримінально-правові наслідки умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання залежать від характеру пове­дінки особи протягом зазначеного іспитового строку і можуть бути як сприятливими для особи, так і несприятливими.

Сприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що в разі позитивного спливу іспитового строку особа оста­точно звільняється від відбування невідбутої нею частини по­карання (більше не буде її відбувати), а строк погашення су­димості для такої особи обчислюється не з моменту, коли мало закінчитися відбування нею покарання, а з моменту, коли во­на була умовно-достроково звільнена від відбування цього по­карання. Про позитивний сплив іспитового строку свідчить невчинення особою впродовж строку невідбутої частини по­карання будь-якого нового злочину. Будь-яка інша поведінка особи впродовж цього строку (у тому числі пов'язана з вчинен­ням адміністративних правопорушень, іншими антисоціальни­ми проявами, які, проте, не є злочинними) не може свідчити про те, що його спливання не є позитивним.

Несприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі вчинення особою впродовж строку невідбутої частини покарання будь-якого нового злочину, їй буде при­значене покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК): до покарання за новий злочин суд повинен буде приєднати повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тобто ту частину покарання, від відбування якої особа була умовно-достроково звільнена.