§ 7. Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)

1. У кримінальному праві проблема ризику виникає лише у випадку, коли ризиковане діяння пов'язане із постав­ленням у небезпеку правоохоронюваних інтересів або із реальним заподіянням їм шкоди. Обставиною, що виключає в тако­му випадку кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, виступає виправданий ризик.

Відповідно до ст. 42 виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, — це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із заподіянням шкоди правоохоро­нюваним інтересам особи, суспільства або держави для досяг­нення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (без­діяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на запобігання шкоди правоохороню­ваним інтересам.

Вчинення діяння, пов'язаного з ризиком (ризикованого ді­яння), є для особи субсидіарним (додатковим) правом. Ним суб'єкт може скористатися лише в обстановці, за якої досяг­нення значної суспільно корисної мети без ризикованого діян­ня є неможливим.

2. Ризиковане діяння має свої підставу й ознаки. Підставою для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що визначається трьома елементами: 1) наявністю об'єктивної си­туації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспіль­но корисної мети; 2) неможливістю досягнення цієї мети не ризикованим діянням; 3) прийняттям особою запобіжних захо­дів для запобігання шкоді правоохоронюваним інтересам. Лише у своїй єдності ці елементи виправдують вчинення особою ді­яння, пов'язаного з ризиком.

3. Перший елемент — об'єктивна ситуація, що викликає не­обхідність досягнення значної суспільно корисної мети, — в од­них випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; загроза захоп­лення території супротивником при військовому ризику тощо), а в інших — може свідчити про необхідність одержання, на­приклад, нових знань (при дослідницькому ризику) або недо­пущення великих збитків чи одержання значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

4. Другий елемент підстави — це неможливість для даної особи в обстановці, що склалася, досягти поставленої мети нершикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує по­рятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди і т. п., то звернення до ризикова­ного діяння можливе лише за відсутності інших, не ризикова­них засобів досягнення зазначених цілей. Якщо буде встанов­лено, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети неризикованими діями, але вона цією можливістю не ско­ристалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

5. Третій елемент підстави — це прийняття особою необхідних запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави обґрунтовано розраховувати на запобігання шкоді правоохоронюваним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризи­кованої дії (бездіяльності), сфери його поширення, реальних можливостей суб'єкта тощо (наприклад, підготовка та інстру­ктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, орга­нізація охорони тощо). Ці заходи мають бути достатніми (з погляду суб'єкта) для запобігання шкоді правоохоронюваним інтересам. Вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі об­ґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на запобігання шкоді. Це означає, що виправданими можуть при­знаватися лише такі ризиковані дії, що не призводять із неми­нучістю до заподіяння шкоди. Особливість ризику в тому і по­лягає, що його вчинення завжди таїть в собі можливість запо­діяння шкоди правоохоронюваним інтересам, проте ступінь та­кої можливості при виправданому ризику в будь-якому випад­ку не повинна досягати неминучості заподіяння шкоди. Якщо ж для особи очевидно, що незважаючи на прийняті запобіжні заходи ризиковані дії неминуче призведуть до заподіяння шко­ди, виправданість ризику виключається. Невипадково ч. З ст. 42 передбачає_у що ризик не визнається виправданим, якщо він за-відомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Тим са­мим закон допускає ситуації, коли особа своїми діяннями мо­же створювати загрозу для свого життя, але не припускає, щоб така загроза завідомо була створена для життя інших людей. Під загрозою екологічної катастрофи розуміється загроза незворотних негативних змін у навколишньому природному середовищі, спроможних призвести до неможливості проживання населення і ведення господарської діяльності на певній тери­торії. Загроза надзвичайної події — це загроза аварії, катастро­фи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів ураження тощо, що можуть призвести до загибелі лю­дей або великих матеріальних втрат.

6. При наявності підстави — виправданості — суб'єкт має право вчинити діяння, пов'язане з ризиком, яке характеризу­ється низкою ознак, які визначають: 1) його мету; 2) об'єкт за­подіяння шкоди; 3) характер діяння та 4) його своєчасність.

7. Мета. Частина 1 ст. 42 передбачає, що ризиковане ді­яння повинно бути вчинене для досягнення значної суспіль­но корисної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобі­гання техногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого тощо. Якщо ж особа, завдаючи шкоду правоохоро­нюваним інтересам, прагне досягти вузькоегоїстичних, кар'є­ристських або інших подібних цілей, позбавлених суспільно корисного характеру, таке діяння не може вважається право­мірним.

При виправданому ризику поставлена суспільно корисна мета має бути значною, що є оціночним поняттям. Проте в будь-якому випадку вона повинна бути такою значущою, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподіюється об'єкту кри­мінально-правової охорони. Ризиковані дії для досягнення не­значної, хоча б і суспільно корисної мети, не є правомірними. Нарешті, правомірний характер такому діянню надає сама на­явність зазначеної мети незалежно від того, чи вдалося особі цю мету досягти

8. Об'єктом заподіяння шкоди при ризикованому діянні є правоохоронювані інтереси особи (наприклад, її життя, здоро­в'я або власність), суспільні інтереси (наприклад, громадська безпека, громадський порядок, безпека руху транспорту) або інтереси держави (наприклад, недоторканність державних кор­донів, збереження державної таємниці, авторитет влади, поря­док управління).

9. Характер діяння. Діяння, пов'язане з ризиком, із зов­нішнього боку збігається з фактичними ознаками якогось зло­чину, передбаченого КК (наприклад, вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, залишення в небезпеці, знищення або ушкодження майна, видача державної таємниці, порушення правил пожежної безпеки тощо). Відповідно до ч. 1 ст. 42 ризиковане діяння може полягати як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці. Таке діяння, нарешті, повинно заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам. Ця шкода може бути двох видів: 1) поставлення об'єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або 2) фактичне, реальне заподіяння йому шкоди.

10. Своєчасність ризикованого діяння полягає в тому, що воно має бути вчинено лише протягом часу існування його підстави (виправданості ризику). Якщо ця підстава ще не виникла або, навпаки, вже минула, то вчинення ризикованого діяння, що спричинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тягнути відповідальність на загальних засадах.

11. Межі заподіяння шкоди при вчинені діяння, пов'яза­ного з ризиком, в КК не передбачені. Це дає підставу для ви­сновку, що будь-яка шкода, що заподіяна при виправданому ризику, повинна визнаватися правомірною. Цим пояснюється той факт, що КК не передбачає й відповідальності за переви­щення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику. Таким чином, якщо встановлено, що була підстава для вчинення ризикованого діяння (його виправданість), то поставлення в небезпеку будь яких правоохоронюваних інтересів або фактичне спричинення їм будь-якої шкоди повинно визнаватися правомірним діянням.