Зміст законності в державному управлінні.

Законність – система юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, покликана забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів.

Сутність законності полягає у фактичному виконанні закону своєї ролі в житті держави, суспільства і конкретної людини. З цією метою законність має:

• бути однаково зрозумілою і здійснюваною повсюдно, різними людьми і організаційними структурами і в різних життєвих обставинах;

• бути універсальною, тобто бути єдиною і охоплювати всю державу, всі структури державного управління і місцевого самоврядування; однаково стосуватись всіх і бути однаково обов’язковою для кожного в державі, причому на всій її території і при реалізації будь-яких приватних і суспільних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню;

• поширюватися на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державних службовців, громадські структури і громадян;

• забезпечувати рівність у правовідносинах сторін;

• забезпечуватись публікацією закону (неопубліковані закони не застосовуються);

• бути гарантованою і стійкою, що досягається через спеціальні заходи забезпечення законності.

Державна влада:

інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей, її обов’язковий атрибут;

вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території;

політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство.

Об’єктами державної влади є системи, на які спрямовується владний вплив суб’єктів державної влади. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший суб’єкт державної влади, є підпорядковані йому галузі державного управління.

Критерії

Державне управління

Господарська діяльність

Спрямованість діяльності

Забезпечення реалізації важливих суспільних потреб

Отримання прибутку

Мотивація і оцінка ефективності

Ступінь впорядкування суспільних відносин

Прибутковість

Правове поле

Жорстке дотримання положень законів, нормативно-правових актів, інструкцій, приписів

Діяльність в полі “все що не заборонено законом”

Основні риси державного управління, які розкривають його зміст і сутність:

• державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

• необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб’єкта управління, тобто органа державної влади, органа місцевого самоврядування чи посадової особи, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення державного управління;

• тип відносин, які виникають між суб’єктом та об’єктами державного управління, є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта;

• організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог законів, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві;

• державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього настає юридична відповідальність;

• жоден орган державної влади не визначає самостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу “ззовні”, зазвичай правовими приписами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу. Тому орган не може “відмовитись” від досягнення поставлених перед ним цілей, тоді як індивід сам визначає мету своєї діяльності і при відповідних обставинах може відмовитись від її досягнення;

• специфіку діяльності органів державної влади становить можливість забезпечити підлеглість шляхом застосування державного примусу;

• державному управлінню притаманна організаційна єдність при одночасному охопленні великої кількості спеціальних проблем;

• “продукція” органу державної влади має особливий характер, що обумовлює складність визначення продуктивності та ефективності його роботи. Наприклад, важко визначити цінність такого «виробництва», як підготовка статті, відповіді на звернення громадян тощо. Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган державної влади за відсутності мотиву прибутку не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності;

• державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу з боку громадськості, тоді як процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу.