Сучасні концепції адміністративного управління

Концепція

Родоначальники

Зміст концепції

Концепція наукового управління

Ф. Тейлор.

Сформульовано висновок про те, що управління це певна спеціальність і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників виконуватиме ті роботи, які вона краще всього робить. Саме завдяки розробленій цій концепції менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. Принциповою є відмова від лінійного управління

Класична концепція

Ф. Тейлор,

Г. Емерсон,

Г. Форд.

Розроблено принципи управління, поліпшено продуктивність праці за рахунок поліпшення психологічного мікроклімату та посилення мотивації. Найбільш важливі постулати класичної школи такі:

• наука замість традиційних навичок;

• гармонія замість протиріч;

• співробітництво замість індивідуальної роботи;

• максимальна продуктивність на кожному робочому місці.

Концепція людських відносин

М. Фоллетт,

А. Маслоу,

Е. Мейо,

У. Мерфі.

Особлива увага зверталась на аналіз психологічних чинників, що викликають задоволеність працівників своєю працею, оскільки в ряді експериментів вдалося досягти підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення психологічного клімату та посилення мотивації.. У межах руху за людські стосунки були розроблені різні мотиваційні моделі, які використовують у теорії адміністративно-державного управління.

Поведінкова концепція

Г. Саймон,

Д. Смітцберг, Д. Істон

Новий підхід вирізнявся прагненням допомогти державним службовцям усвідомити свої власні можливості в адміністративно-державних структурах на основі застосування концепцій поведінкових наук. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Концепція системного підходу

Д. Істон,

Г. Алмонд,

Т. Парсонс.

Головна ідея системного підходу полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежності елементів, підсистем і всієї системи державного адміністрування із зовнішнім середовищем (суспільством вцілому). Дає можливість розглядати взаємозв'язки в системі адміністративно-державного управління та між системою і суспільством як єдине ціле. Це означає, що стратегія державного адміністрування не може бути об'єктом точного прогнозування і планування, оскільки суспільство постійно розвивається і змінюється.

Об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Об’єкти управлінської діяльності органів виконавчої влади – суспільні відносини, види діяльності й соціальні ролі, які безпосередньо пов’язані з відтворенням матеріальних і духовних продуктів та соціальних умов життєдіяльності людей.

Специфіка державного управління

1. у своєму здійсненні спирається на владу – організаційну силу суспільства, здатну до примусу;

2. поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінському впливові його найважливіші явища, процеси і взаємозв'язки;

3. діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як механізм держави, державний апарат, державну службу і публічні прояви суспільства.



ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ