Тема 3. Система охорони інтелектуальної власності в україні План

1. Управління інтелектуальною власністю в Україні: загальні положення.

2. Правовий статус та завдання Міністерства освіти і науки України.

3. Правовий статус Департаменту інтелектуальної власності при Міністерстві освіти і науки України.

4. Правові основи охорони інтелектуальної власності структурними підрозділами інших органів державної виконавчої влади в Україні.

Рекомендовані джерела:

Нормативні: 41, 47–52, 58, 59, 63

Основні: 1–7

Додаткові: 1–3, 6, 8, 13, 17, 19, 20, 22, 23, 25–27

Інтернет-ресурс: 27

Міні-лексикон: управління інтелектуальною власністю, функції управління, форми управління, методи управління, акти органів управління, адміністративний примус, адміністративне стягнення, повноваження органу державної влади, компе­тенція органу державної влади.

1. Управління інтелектуальною власністю в Україні: загальні положення

Управління інтелектуальною власністю – це комплекс заходів, спрямований

на отримання кінцевого результату – прибутку або іншої користі через створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності у всіх галузей економіки.

Ознаки державного управління інтелектуальною власністю:

• загальнодержавний характер;

• підзаконний характер;

• юридично-владний, розпорядчий характер;

• організаційний зміст;

• цілеспрямованість, активний характер;

• постійна основа, безперервність.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями державного управління. Функції державного управління –  це специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави. Вони тісно пов'язані з суспільними функціями держави і відображають способи здійснення останніх. Якщо суспільні функції держави розкривають її суспільну природу й роль, то функції державного управління показують, як, якими способами, у процесі яких взаємозв'язків із суспільством вона їх здійснює.

Практичне значення функції державного управління полягає в наданні певної спрямованості розвитку відносин інтелектуальної власності, на впорядкування яких спрямоване державне управління.

Кожен суб’єкт державного управління (орган чи посадова особа) наділений відповідною компетенцією, яка дає йому можливість вибирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій – форм державного управління.

Форма державного управління інтелектуальною власністю – передбачає не тільки чітку визначеність і детермінованість функцій державної влади та її компетенції, а й оснащення кожної з гілок влади відпрацьованим механізмом, призначеним реалізовувати ці функції і компетенції у сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення певної мети і встановлення змісту управлінської діяльності у сфері ІВ застосовуються методи державного управління, які закріплені у конкретних нормативно-правових актах.

Методи державного управління у сфері ІВ - це різноманітні способи, прийоми і засоби цілеспрямованого впливу органів управління та їх посадових осіб на свідомість, волю і поведінку керованих.

Переконання – це система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методів, спрямованих на формування у гро­мадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів.

Заохочення – це спосіб впливу, що через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

Примус – це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спону­кати, примусити їх виконувати правові норми. Він виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Правовий акт управління у сфері ІВ – це форма реалізації повноважень виконавчої влади, в якій виражаються основні юридичні форми виконавчої та розпорядчої діяльності — правотворчість і правозастосування.

Ознаки актів управління:

1.Підзаконність. Правовий акт управління повинен видаватися компетентним суб'єктом державного управління відповідно до Конституції України, інших законодавчих актів, актів вищих органів системи виконавчої влади.

2. Офіційність. Зміст цієї ознаки полягає в тому, що правовий акт видається від імені органу держави, повноваження якого саме на видання акта такого виду (форми) закріплене Конституцією та законами, а воля, виражена в правових актах управління, є державною.

3. Загальнообов'язковість (авторитарність). Ця ознака означає, що правовий акт зобов'язані виконувати всі фізичні та юридичні особи, яким він адресований, а також органи (особи), що його прийняли. Невиконання чи неналежне виконання цієї вимоги спричиняє як застосування заходів відповідальності до винних осіб, так і відтворення авторитету самого акта.

4. Компетентність. Правовий акт має прийматися відповідно до характеру та обсягу компетенції органу держави, що підтверджує його законність.

5. Односторонність волевиявлення. Правовий акт управління являє собою одностороннє волевиявлення відповідного уповноваженого суб'єкта. При цьому згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким вони адресовані, не потрібна.

6. Належна оформленість. Ця ознака означає вимогу щодо юридичної форми акта. Характеризується особливою формою викладу інформації, структуризації тексту акта та його побудови за правилами юридичної техніки (глави, статті, норми тощо), нормативної мови, дотримання офіційно встановленої процедури, які передбачає порядок підготовки проекту, його обговорення, експертизи, затвердження.

7. Упорядкувальний вплив на суспільні відносини. Це і встановлення правових норм, і виникнення, зміни та припинення правовідносин, і забезпечення реалізації правових норм, і основа для прийняття інших актів.

8. Визначеність місця в ієрархії правових актів управління, тобто правовий акт управління "вертикально" підпорядковується актам вищих органів виконавчої влади.