Глава II

Історія кримінально-виконавчої системи і законодавства України

§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку

кримінально-виконавчої системи і законодавства України. § 2. Кримінально-виконавча система карального (допенітенціарного)

періоду. § 3. Кримінально-виконавча система і законодавство філантропічного

періоду. § 4. Кримінально-виконавча система і законодавство політичного

періоду.

§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України

Вивчення основних періодів становлення та розвитку криміналь­но-виконавчої системи і законодавства на території України можна віднести до ряду першочергових завдань вітчизняної науки кримі­нально-виконавчого права.

Як не дивно, але факт залишається фактом: ані відповідна галузь національного права, ані система, на яку законодавством України покладена функція виконання покарань, ніколи не мали власної пи­саної історії. Вона немов би розчинилась у середовищі численних розвідок спочатку у сфері історії тюремної системи і законодавства Російської імперії, а згодом — виправно-трудової системи і законо­давства СРСР, створюючи лише тло для більш-менш правдоподіб­них версій становлення та розвитку останніх. Не обійшлося тут і без казусів суто юридичного характеру, навмисного чи мимовільно­го перекручування фактів, замовчування або просто від незнання ряду надзвичайно важливих для кримінально-виконавчої системи і законодавства України реформ.

Тому матеріали цієї глави треба розглядати як першу і поки що єдину спробу системного викладання історичного матеріалу, в ме­жах і обсязі, передбачених загальною концепцією посібника. Для Детальнішого ознайомлення з історією становлення та розвитку кри­мінально-виконавчої системи і законодавства України таким посіб­ником може бути, наприклад, "Хрестоматія з історії пенітенціарної

37

системи України"¹, а також перелік основних джерел для ознайом­лення.

У розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства Ук­раїни варто виділити три головних періоди: каральний (допенітенці-арний), філантропічний, політичний.

Перший, найтриваліший, період — каральний — охоплює май­же весь час — від моменту фіксації у нормативних джерелах і пам'ятках звичаєвого права функції виконання кримінальних пока­рань і до кінця XVIII століття, коли під впливом прогресивних вчень сутність і система карних заходів почала поступово змінюватись. На думку багатьох видатних фахівців у галузі кримінального права та пенітенціарії (в літературі XIX ст. — тюрмознавства) — І. Фой-ницького, Д. Тальберга, В. Нікітіна, М. Таганцева, С. Познишева, М. Гернета та інших, цей період характеризується повною байду­жістю суспільних і державних структур до долі засуджених та над­звичайною жорстокістю карних заходів. За слушним зауваженням О. Ф. Кістяківського, "як наступниця тих елементів, що створили кримінальне право приватної помсти, державна влада в усьому, що стосується власне неї, засвоює із самого початку, без будь-яких змін, правила приватної помсти"².

До цього слід лише додати, що розвиток символізму в праві, який потребував співвіднесеності покарання та характеру вчиненого злочину, був першопричиною розвитку спочатку тілесних покарань і членоушкоджень, а згодом — різного роду ганебних покарань. Вер­шиною символістичного екзекутивного підходу до реалізації кари у цей період слід вважати композиційні вироки, хоча цілі кожного з покарань, що входили до тієї чи іншої композиції, були різними. Зок­рема, Г. В. Демченко, аналізуючи законодавство періоду Лито­вських статутів, виділяє лише чотири основних: 1) "задоволення по­терпілого і загладжування спричиненої кривди"; 2) "задоволення держави і загладжування спричиненої кривди"; 3) "суспільна охоро­на і позбавлення суспільства від злочинця"; 4) "виправлення зло­чинця"³. Як видно із самого переліку, мета виправлення посідає ос­танню сходинку і проявляється лише в тому, що покараний дає обіт­ницю — "потом того стеречьіся й не допущати". Але від цього "ка-

¹ Див.: Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г. О. Радов, 1.1. Резник. - К., 1998. - Т. 1,ч. 1.

² Кистяковский А. Ф. Злементарньїй учебник уголовного права. Часть общая. — К., 1891. - С. 126.

³ Демченко В. Г. Наказание по Литовскому статуту (в его трех редакпиях 1529, 1566, 1588 гг.). - К., 1894. - С. 174-189.

38

ральнии період не втрачає свого значення для науки, оскільки, як можна судити із документів, що дійшли до нас у первісному вигляді, саме у цей період здійснюються перші спроби виокремити кримі­нально-виконавчу діяльність у самостійну галузь державного управ­ління і надати їй чинності на нормативно-правовому рівні.

Другий період у пенітенціарній літературі дістав назву філан­тропічного, зважаючи на прагнення окремих осіб та суспільних формувань покращити умови тримання засуджених та привернути увагу широких кіл громадськості до незадовільного стану установ виконання покарань. На території України він майже збігся з пер­шою хвилею пенітенціарних реформ у Західній Європі, ініційованою працями Ч. Беккаріа¹, В. Кокса², Д. Говарда³, І. Бентама⁴, філантро­пічна діяльність яких істотно вплинула на подальший розвиток кри­мінально-виконавчої системи і законодавства.

Але для втілення пенітенціарної ідеї в життя мав сплинути пев­ний час і це, зрештою, сталося. Починаючи з ініціатив губернатора Малоросії князя О. Б. Куракіна, пішов відлік реальних кроків щодо реформування кримінально-виконавчої системи Російської імперії. В літературі з пенітенціарних проблем цей період називають "періо­дом будівництва тюрем нового типу"⁵. Останні все ще називалися острог, але насправді не мали з ним нічого спільного. Згодом їх по­чали називати "Тюремний замок". До цього додамо, що перші в Ук­раїні робочі та упокорювальні будинки (назва перших виправних за­кладів) також були збудовані О. Б. Куракіним⁶. А введена ним кла­сифікація в'язнів відповідала найкращим зразкам того часу⁷.

Загалом внесок О. Б. Куракіна у розвиток піклувальної політики був настільки значним, що відомий поет І. П. Котляревський, який жив тоді у Полтаві і був свідком турбот цього філантропа і рефор­матора про вдів, сиріт, засуджених, про будівництво лікарень, при­тулків, нових в'язниць та інших "благих дел", написав на його честь

¹ Беккариа Ч. О престуїшениях й наказаниях / Пер. с итал., с згодом о значений Беккариа в истории русского уголовного права. — Харьков, 1889.

о

Тюрьмн й госпитали в России по наблюдениям В. Кокса // Русская старина. — 1907. — Февраль, май, июль.

³ Казалет 9. А. О значений Д. Говарда в истории тюремной реформи. — М., 1892.

⁴ Бентам І. Паноетика // Бібліотечка пенітенціарної думки. — К., 1998.

⁵ Краинский Д, В, Материалн к исследованию истории русских тюрем в связи с историей учреждения Общества Іюпечительного о тюрьмах. — Чернигов, 1912. — С. 40-62.

⁶ ПавяовскийИ. Ф. Очеркдеятельностималороссийского генерал-губернатора князя А. Б. Куракина 1802—1808 гг. По архивннм делам. — Полтава, 1914. — С. 57—58.

⁷ Див.: Хрестоматія... — С. 159—164.

39

оду, опубліковану П. А. Кулішем вже після смерті самого О. Б. Ку-ракІна¹. Останньою значною подією філантропічного періоду була організація Товариства піклувального про тюрми, яке на першому етапі свого існування зробило багато корисного у сфері реформу­вання кримінально-виконавчої системи і законодавства. Але після отримання статусу державної установи це Товариство фактично пе­ретворилося на бюрократичну машину².

Третій, останній, період розвитку кримінально-виконавчої сис­теми і законодавства України — політичний. Він характеризується переходом питань у сфері виконання покарань на політичний грунт³. Умовно цей період можна поділити на три визначальних етапи:

1) "пенітенціарний", коли органи і установи виконання покарань перебували у сфері державно-правового регулювання Російської ім­перії;

2) "виправно-трудовий", коли під впливом виправно-трудової по­літики засади державно-правового регулювання системи виконання покарань тричі піддавалися суттєвому перегляду;

3) "кримінально-виконавчий", коли після виділення зі складу СРСР Україна почала формувати засади власної політики у сфері ви­конання покарань і розбудовувати власну нормативно-правову базу.

Перший етап характеризується активною участю державних структур у роботі міжнародних інституцій — Міжнародної пенітен­ціарної комісії та Міжнародних пенітенціарних конгресів, діяльність яких була спрямована на розробку загальних засад розбудови кри­мінально-виконавчої системи і законодавства та впровадження пере­дових методів роботи із засудженими⁴. Незважаючи на негативні ха­рактеристики стану системи і законодавства цієї доби, які можна знайти в праці М. Гернета "Історія царської тюрми", кращий досвід все ж таки аналізувався і впроваджувався, особливо після утворен­ня Головного тюремного управління. Майже до 1905 р. умови три­мання в'язнів у Російській імперії, до складу якої входила й більша частина України, були гуманнішими, ніж у ряді так званих цивілізо­ваних країн, і лише після цілого ряду актів вандалізму у в'язницях,

¹ Див.: Хрестоматія... — С. 6.

² КраинскийД. В. Вказана праця. — С. 105—120.

³ Див.: Хрестоматія... — С. 7._

⁴ Резник Й. Й. Становление й развитие международного содружества по вопросам пенитенциарной деятельности // Система исполнения наказаний в Украине й стандар­ти Совета Европн. Материалн регионального семинара 26—27 апреля 2000. — Донецк, 2000. — С. 60-65.

40

численних озброєних нападів на представників центрального управ­ління, адміністрації та персоналу тюремних установ, проносів забо­ронених предметів і вибухівки ситуація значно змінилася¹. Але про це М. Гернет у своїй монографії зовсім не згадує. І це не дивно, ос­кільки вона писалася за часів сталінізму.

Другий етап характеризується роздвоєністю проголошених на весь світ начебто гуманістичних засад виправно-трудової політики та існуючої практики виконання кримінальних покарань.

Як в Росії у жовтні 1917 р., так і на Україні в березні—квітні 1919 р. він почався з ліквідації всіх відділів колишнього Міністер­ства юстиції, до складу якого на той час входила пенітенціарна сис­тема, та звільнення всіх кваліфікованих працівників, окрім архітек­турного відділу та складу охорони місць ув'язнення. Слідом за підвідділами МЮ та губернськими тюремними інспектурами були ліквідовані губернські й повітові комітети Товариства піклувального про тюрми, а їх майно та кошти передані місцевим каральним підвідділам. "Озброєний марксистсько-ленінським вченням" новий уряд України почав будувати власну систему виконання покарань, з огляду і "під чутким керівництвом" тюремних структур Російської Федерації. Власне вся подальша схема її побудови і левова част­ка змістовної частини майже усіх нормативних актів була взята звідти².

Втім не обійшлось і без відступів від вказівок "згори", зокрема це стосується окремих спроб створити власне законодавство у сфері виконання кримінальних покарань. Але про це в літературі з проб­лем виправно-трудового права також майже не згадується. У цілому ж як теорія, так і практика виконання покарань постійно коливали­ся між "пенітенціарією", створеною начебто "по строго изученньш методам марксистского исследования в уголовном праве"³, та реаль­ним бажанням владних структур перетворити систему виконання покарань на чи не найголовнішого виконавця планів п'ятирічок. І за­конодавство, принаймні те, з яким міг ознайомитися кожен бажаю­чий, було ні до чого, оскільки власне виправно-трудове законодав­ство після 1928 р. перейшло на стан "підпілля" аж до прийняття ни­ні діючого Виправно-трудового кодексу, хоча формально до 1940 р.

¹ Лучинский Н. Ф. Краткий очерк деятельности Главного тюремного управлення за 35 лет существования (1879—1914) // Тюремний вестник. — СПб., 1914. — №2. — С. 284-442.

² Що стосується періоду становлення та розвитку виправно-трудової системи і зако­нодавства у 1918—1920 рр., див.: Фролов Ю. О. Розвиток виправно-трудового права на Україні в перші роки радянської влади. — К., 1960.

³ Личность или номер // Голос в'язня. — К., 1927. — №2. — С. 29.

41

і пізніше на території України та Молдови продовжував діяти зніве­чений постановами 1927—1929 рр. Виправно-трудовий кодекс Ук­раїни 1925 р.¹.

Третій етап розвитку кримінально-виконавчої системи можна охарактеризувати одним словом — "олюднення". Зокрема, за новіт­німи даними, в діючий на Україні Виправно-трудовий кодекс внесе­но понад 100 змін і доповнень. Україна відмовилась від ряду ганеб­них для будь-якої цивілізованої держави покарань — смертної кари, заслання, вислання. Введено відстрочення виконання вироку суду для вагітних жінок та жінок, які мають неповнолітніх дітей. Збіль­шено кількість побачень, зняті обмеження стосовно отримання в'яз­нями кореспонденції, знята заборона на телефонні дзвінки до роди­чів, збільшено розмір грошей для придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності, зняті обмеження на перелік продук­тів харчування, дозволених до придбання, збільшено кількість та ва­гу посилок і передач від рідних тощо². Тобто починається формуван­ня принципово нового законодавства, сутність якого свідчить про бажання України стати в один ряд з цивілізованими країнами Євро­пи, де честь, гідність і людські права кожної людини неухильно охо­роняються законом.