- •§ 1. Поняття та зміст кримінально-виконавчої політики України. § 2. Кримінально-виконавче право: предмет і метод правового
- •§ 1. Поняття та зміст кримінально-виконавчої політики України
- •§ 2. Кримінально-виконавче право: предмет і метод правового регулювання, система норм і принципів
- •§ 3. Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- •§ 4. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин
- •§ 5. Наука та курс кримінально-виконавчого права
- •Глава II
- •§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку
- •§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України
- •§ 2. Кримінально-виконавча система карального (допенітенціарного) періоду
- •§ 3. Кримінально-виконавча система і законодавство філантропічного періоду
- •§ 4. Кримінально-виконавча система і законодавство політичного періоду
- •Глава III Установи і органи виконання покарань
- •§ 1. Поняття виконання (відбування) покарання
- •§ 2. Призначення та види установ і органів виконання покарань
- •§ 3. Державний департамент України з питань виконання покарань
- •§ 4. Взаємодія установ і органів виконання покарань
- •§ 2. Зміст правового статусу засуджених
- •§ 3. Закріплення в законодавстві правового статусу засуджених
- •§ 4. Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі
- •Глава V
- •§ 1. Поняття і соціально-правове призначення контролю
- •§ 1. Поняття і соціально-правове
- •§ 2. Парламентський контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •§ 3. Прокурорський нагляд за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •§ 4. Судовий контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •Глава VI
- •§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності
- •§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності установ і органів виконання покарань
- •§ 2. Участь спостережних комісій
- •§ 3. Традиційні форми участі громадськості
- •§ 2. Особливості виконання покарань у країнах з розвиненою економікою
- •§ 3. Особливості виконання покарань у республіках колишнього срср
- •§ 4. Міжнародне співробітництво з проблем виконання покарань
- •§ 5. Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими
- •1. Акти загального характеру:
- •2. Спеціалізовані акти:
- •§ 2. Види позбавлення волі
- •§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання
- •§ 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі
- •§ 2. Особливості тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах
- •§ 3. Залучення ув'язнених до праці і організація виховної роботи з ними
- •§ 4. Підстави і порядок звільнення осіб, взятих під варту
- •Глава X
- •§ 1. Класифікація засуджених та їх розподіл за видами
- •§ 1. Класифікація засуджених та їх розподіл за видами виправно-трудових установ
- •§ 2. Підстави і порядок переведення засуджених в установах виконання покарань
- •§ 3. Прийом та облік засуджених в установах виконання покарань
- •§ 2. Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених
- •§ 3. Правова природа і основні завдання виховної роботи із засудженими
- •§ 4. Правове регулювання та організація
- •§ 2. Організація медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі
- •§ 2. Оформлення документів про звільнення
- •§ 3. Постпенітенціарний вплив
- •§ 4. Організаційно-правове забезпечення
- •Глава XIV
- •§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту. § 2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі.
- •§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
- •2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі
- •§ 2. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 3. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 4. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт
- •§ 5. Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт
- •§ 6. Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна
- •§ 7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі
- •§ 2. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 3. Порядок звільнення із дисциплінарного батальйону
- •§ 4. Особливості виконання інших покарань щодо військовослужбовців
- •1. Загальні положення
- •2. Підстави та порядок приймання у слідчі ізолятори осіб, узятих під варту, і засуджених
- •3. Розміщення в слідчих ізоляторах осіб, взятих під варту, та засуджених
- •4. Поведінка, права й обов'язки осіб, узятих під варту, і засуджених
- •6. Виховна робота з особами, які тримаються у слідчому ізоляторі
- •1. Загальні положення
- •3. Заходи заохочення та стягнення
- •Глава II
- •Глава III
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI
- •Глава VII
- •2. Порядок направлення та прийому засуджених у дисциплінарний батальйон
- •3. Розміщення і режим тримання засуджених
- •4. Організація праці та виховна робота з засудженими в дисциплінарному батальйоні
- •5. Заохочення та дисциплінарні стягнення, що застосовують до засуджених
- •6. Ліатеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених
- •7. Порядок звільнення з дисциплінарного батальйону
- •Глава 13-е виконання покарання у виді громадських робіт
- •Глава 17 виконання покарання у виді арешту
- •Глава 18 виконання покарання у виді обмеження волі
- •Глава 20-а
- •Глава 16 виконання покарання у виді виправних робіт
§ 5. Наука та курс кримінально-виконавчого права
Як будь-яка інша наука, наука кримінально-виконавчого права України являє собою галузь знань. При цьому під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.
Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямованість на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціа-лізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем виконання покарань.
Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єктивно існуючі явища та закономірності, які лежать в основі його існування. Наука кримінально-виконавчого права вивчає однойменну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяльність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяльності цих органів і установ, досвід роботи аналогічних установ у зарубіжних країнах. Вона, крім того, узагальнює і поширює позитивний досвід діяльності органів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування. Усе це в сукупності складає предмет цієї науки.
Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскільки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, виникають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-політичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відображаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконання покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права.
У зв'язку з цим слід згадати провідних учених України та Росії, які працювали над даними проблемами і були фундаторами науки кримінально-виконавчого права та окремих її напрямків: Л.В. Баг-рій-Шахматов, М. О. Бєляєв, О. І. Зубков, М. П. Мелентьєв, О. С. Міхлін, О. Є. Наташев, О. Л. Ременсон, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубніков, І. В. Шмаров та багато інших.
Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проблема методології. Особливе значення вона має для науки кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі розширюються, а практика породжує все складніші питання.
33
З — 2 659
Проблема методології передбачає вирішення трьох завдань: з'ясування філософських основ науки кримінально-виконавчого права; розробку загальних понять та інститутів кримінально-виконавчого права; визначення співвідношення діалектичного методу з при-ватнонауковими методами, розробку прийомів і способів збирання й аналізу матеріалів, необхідних для висновків, що формулюються наукою з метою конкретних практичних пропозищ'й.
Науці кримінально-виконавчого права притаманна діалектико-матеріалістична методологія. Вона допомагає визначити керівні ідеї, принципи, основні теоретичні положення науки, виробити конкретні методи досліджень і оцінки одержуваних знань, сприяє удосконаленню раніше відомих і виникненню нових теорій. Велике методологічне значення має також загальна теорія держави і права, яка формулює поняття і визначення права, його галузей, норм, джерел, правовідносин і т. д., що стали використовуватися наукою кримінально-виконавчого права.
Приватнонаукові методи кримінально-виконавчого права: індукція, дедукція, синтез, аналіз, гіпотеза, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний аналізи тощо.
Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-виконавчого права все більше потребує методів, які б постачали найдостовірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо.
Предметом курсу кримінально-виконавчого права є відповідна йому галузь права. Оскільки наука кримінально-виконавчого права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища та закономірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дослідженням знання слухачам, а навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчальної дисципліни сприймає зміст відповідної науки. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й доповнюватися за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.
Система курсу кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — загальну й особливу.
У загальній частині висвітлені загальні питання теорії кримінально-виконавчого права: кримінально-виконавче законодавство України, предмет, метод, система норм і принципів кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів ви-
34
конання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально виокремлені проблеми законності при виконанні кримінальних покарань та історії кримінально-виконавчої системи і законодавства України.
В особливій частині розглядаються, передусім, питання виконання покарання у вигляді позбавлення волі: класифікація засуджених до позбавлення волі, правове регулювання застосування до засуджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна робота, навчання), матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних питань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоляції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту і виконання кримінального покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон та арешту.
Література
1. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
2. Кримінальний кодекс України. — К., 2001.
3. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. — К., 2000.
4. Закон України від 27.07.94 р. "Про внесення змін та доповнень до законодавчих актів України щодо врегулювання деяких питань, пов'язаних з умовами відбування покарання засудженими" // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 37. — Ст. 342.
5. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту з питань виконання покарань" від 11.12.1998 р. //Голос України. — 1999. — 19 січня.
6. Закон України "Про Державну службу" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. —№ 52. — ст. 490.
7. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 11. — Ст. 48.
8. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11.07.2001 р. // Голос України. — 2001. — ЗО серпня.
35
9. Указ Президента України № 248/99 від 12.03.1999 р. "Про виведення Державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України".
10. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.91 р. № 88 "Про затвердження основних напрямків реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР". — К., 1991.
11. Міжнародні стандартні правила поводження з ув'язненими: Прийняті на І Конгресі ООН у 1955 р. //Кримінально-виконавче законодавство України. — Харків, 1993.
12. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ у документах міжнародних організацій.
— Амстердам—Київ, 1996.
13. Городинец В. Б., Малинин Л. Б., Смирнов В. Б. Уголовно-ис-полнительное право: Учеб. пособие/Под общ. ред. В. П. Сальникова. — СПб., 2000.
14. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник. — Харьків, 1998.
15. Мелентьев М. П. та ін. Радянське виправно-трудове право. Загальна частина. — Рязань, 1987.
16. Мелентьев М. П., Корчинский В. А. Реализация принципа со-циальной справедливости в правоприменительной деятельности ИТУ: Учеб. пособие. — К., 1991.
17. Стручков Н. А. Курс исправительно-трудового права. Пробле-мн Общей части. — М., 1985.
18. Филонов В.П., Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-дательство Украинн. — Донецк, 1998.
19. Доктринальна модель закону "Про пенітенціарну систему України" //Проблеми пенітенціарної теорії і практики. — К., 1996.
— №2.
20. Грищук В. К. Методологічні засади сучасної державної кримінальної політики України //Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики. — К., 1994.
21. Калюжний Р. А., Шкарупа В. К., Горобець Г. Г. Пенітенціарна політика: історико-правовий огляд виникнення і розвитку // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. — К., 1996. — № 1.
22. Радов Г. О. Першочергові проблеми сучасної пенітенціарної політики України на сучасному етапі //Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України. — К., 1996.
36