§ 3. Традиційні форми участі громадськості

в діяльності установ і органів кримінально-виконавчої системи

Норми діючого Виправно-трудового кодексу України безпосеред­ньо визначають ще дві форми участі громадськості в діяльності уста­нов і органів, які виконують покарання, а саме: рада громадськості у виховно-трудовій колонії і шефство трудових колективів та гро­мадських організацій над виправно-трудовими установами. Разом з тим не виключається можливість участі громадськості в цій сфері суспільних відносин і в інших формах, які не передбачені Виправно-трудовим кодексом, але відповідають загальним принципам вико­нання кримінального покарання (ст. 126 ВТК).

З метою підвищення ефективності виховно-трудового впливу на засуджених, удосконалення існуючих форм і методів виховної робо­ти і пристосування їх до умов конкретної установи над виправно-трудовими установах встановлюється шефство. Згідно зі ст. 125 ВТК, виконання шефської роботи покладається на колективи про­мислових і сільськогосподарських підприємств, культурно-виховних і навчальних закладів, а також інших державних і громадських ор­ганізацій. На сьогоднішній день під шефством слід розуміти цілес­прямовану, систематичну, різноманітну участь трудових ко­лективів і громадських організацій, а також окремих громадян У діяльності установ і органів, які виконують покарання, з ме-

133

тою сприяння їх адміністрації у виправленні засуджених. Ос­новними завданнями шефської роботи є:

— надання допомоги адміністрації установ і органів, що викону­ють покарання, у виправленні засуджених;

— надання допомоги в розвитку матеріально-технічної бази та організації загальноосвітнього і професійно-технічного навчання;

— сприяння в трудовому і побутовому влаштуванні осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

Аналіз практики шефської роботи свідчить про широкий спектр форм участі трудових колективів і громадських організацій в діяль­ності виправно-трудових установ. Участь шефів у створенні матері­ально-технічної бази установ виконання покарань може здійснюва­тися у формі надання допомоги в придбанні промислового обладнан­ня, вдосконалення виробництва, впровадження передового досвіду, покращення житлово-побутових умов. Активну діяльність шефи мо­жуть здійснювати в галузі загальноосвітнього і професійно-технічно­го навчання. Так, за їх допомогою обладнуються кабінети для за­нять, поповнюються фонди бібліотек навчально-методичною та ін­шою літературою. Шефи беруть участь у навчанні засуджених пев­ним спеціальностям, отриманні ними виробничих навичок. З цією метою проводяться заняття з підвищення кваліфікації, бесіди, тех­нічні конференції.

Позитивні результати приносить робота шефів по вихованню за­суджених. За їх участю можуть організовуватися і проводитися лек­ції, бесіди, тематичні вечори, конкурси художньої самодіяльності, спортивно-масові заходи.

Робота щодо трудового і побутового влаштування засуджених, які звільняються з місць позбавлення волі, є одним із напрямів по закріпленню виховного впливу і попередженню рецидивної злочин­ності. Активну участь у цій діяльності можуть брати шефи. Виправ­дала себе практика працевлаштування звільнених з місць позбав­лення волі в трудовому колективі підприємства, яке здійснювало шефство над установою. В таких випадках засудженому легше пере­носити період адаптації і, як правило, такі особи не вчинюють повторно злочинів.

Для організації ефективної шефської роботи у виховно-трудових установах створюються ради громадськості, які здійснюють свою ді­яльність на підставі Виправно-трудового кодексу і Положення про ради громадськості. До складу ради громадськості входять голова, заступник голови і 7—9 членів ради. Начальник виховно-трудової установи входить до складу ради на правах її члена.

134

Головним завданням ради громадськості є організація шефської роботи трудових колективів і громадських організацій, а також ок­ремих громадян по наданню допомоги адміністрації виховно-трудо­вої установи у виправленні неповнолітніх засуджених. З цією метою рада спрямовує роботу шефів, надає допомогу в організації загаль­ноосвітнього і професійно-технічного навчання, трудового і мораль­ного виховання, здійснює зв'язок з родичами засуджених і громад­ськими організаціями, а також навчальними закладами, підприєм­ствами і установами, де до засудження навчалися або працювали неповнолітні. Крім того, ради громадськості можуть надавати допо­могу неповнолітнім у влаштуванні на роботу або навчання після звільнення. Робота ради здійснюється згідно з планом, який узго­джується зі службою у справах неповнолітніх.

З метою закріплення результатів виховного впливу і надання до­помоги батькам або особам, які їх заміняють, у вихованні неповно­літніх правопорушників створений інститут громадських виховате­лів. Згідно з Положенням про громадських вихователів неповноліт­ніх, особи, які рекомендуються як громадські вихователі, обирають­ся загальними зборами трудового колективу або громадської організації чи зборами мешканців будинку за місцем проживання.

Громадськими вихователями можуть бути особи, які мають від­повідну підготовку, життєвий досвід або досвід роботи з дітьми, а також ті, які за своїми діловими і моральними якостями здатні ви­конувати покладені на них обов'язки. Список обраних осіб переда­ється до служби у справах неповнолітніх, яка вирішує питання пе­редачі неповнолітнього під нагляд громадського вихователя, а також здійснює керівництво і контроль за його роботою.

Своєю діяльністю громадський вихователь зобов'язаний нада­вати допомогу батькам або особам, які їх заміняють, у вихованні неповнолітнього, спостерігати за навчальним процесом, а також сприяти всебічному розвитку особистості неповнолітнього. Для ви­конання своїх обов'язків громадський вихователь має право: а) від­відувати неповнолітнього за місцем проживання, навчання або робо­ти, надавати необхідні поради; б) звертати увагу батьків на погане виконання ними батьківських обов'язків, роз'яснювати відповідаль­ність за виховання і поведінку неповнолітнього; в) вказувати адмі­ністрації за місцем роботи, навчання або проживання на недоліки у виховній роботі з неповнолітнім.

Допомогу громадському вихователю надають громадські органі­зації за місцем навчання, роботи або проживання неповнолітнього, орган внутрішніх справ, а також представники громадськості, які працюють серед неповнолітніх.

135

Свою діяльність громадський вихователь завершує за рішенням служби у справах неповнолітніх у зв'язку з виправленням неповно­літнього або досягненням ним 18 років, а також у разі заміни одного громадського вихователя іншим. Постійно діючими дорадчими орга­нами, які створюються як при органах управління, так і безпосеред­ньо в установах виконання покарання, є методичні ради. Головним їх завданням є вироблення рекомендацій щодо вдосконалення прак­тики застосування основних засобів виправлення і перевиховання засуджених та організації діяльності установи. Методичні ради ство­рюються з числа найбільш досвідчених працівників системи вико­нання покарання, а також вчених, юристів, педагогів, психологів. Головою ради при установі є начальник установи, при управлінні (відділі) — начальник управління (відділу) виконання покарання.

В установах виконання покарання при начальникові відділення соціально-психологічної служби (далі — відділення) створюється рада сприяння відділенню. Як позаштатне та постійно діюче форму­вання рада покликана надавати допомогу начальнику відділення в організації і проведенні індивідуально-виховної та соціальної роботи серед засуджених. До її складу входять начальник відділення (голо­ва) та найбільш підготовлені до цієї роботи співробітники установи, які за своїми функціями постійно спілкуються із засудженими відді­лення. Свою діяльність рада сприяння здійснює на підставі плану, а її рішення носять рекомендаційний характер.

Важливим засобом підвищення ефективності роботи виправно-трудової установи є участь у її діяльності родичів засуджених. За їх участю проводяться бесіди, лекції, виступи по радіо тощо. Заслуго­вує на увагу досвід використання родичів у зборі інформації щодо особи засудженого, створенні його соціально-психологічного "порт­рету". При установах можуть утворюватися збори родичів, які діють у межах відділення.

До участі в роботі установ і органів, що виконують покарання, можуть залучатися відомі люди. Основною формою такої участі є виступи перед засудженими, творчі вечори, бесіди. Крім того, на громадських засадах юридичну допомогу засудженим надають пра­цівники суду, прокуратури, адвокати.

Останнім часом пенітенціарна система стала більш відкритою для суспільства. Так, сьогодні в роботі установ і органів виконання покарання беруть участь релігійні організації різних конфесій. Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" визначає, що в місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання на прохання громадян, які в них перебувають, або за ініціативою релі­гійних організацій проводяться богослужіння та релігійні обряди.

136

Крім того, в ст. 23 цього Закону передбачене право релігійних орга­нізацій здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостій­но, так і через громадські фонди. Разом з тим, це лише незначна частина потенціальних можливостей цих організацій. Поза увагою законодавця залишилося питання релігійного виховання як ефек­тивного засобу формування духовності особистості.

Важливе значення для діяльності кримінально-виконавчих уста­нов має відродження традицій благодійництва, які розвинулися в Україні з організацією Товариства піклування про тюрми. Приклад з історії свідчить, що до Одеського комітету піклувального Товарист­ва про тюрми протягом 1829 р. надійшло 1590 крб. 14 коп. З них пожертвування на користь арештантів — 75 крб. 42 коп., пожертву­вання для церкви тюремного замку — 504 крб. 6 коп. За 1830 рік до Товариства надійшло пожертвувань у розмірі 240 крб. 13 коп. Нині ці традиції починають відроджуватися і потребують всілякої підтримки з боку держави.

Література

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний комен­тар. — К., 2000.

3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" //Віс­ник Верховної Ради України.— 1997.— № 24.

4. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— № 6.

5. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Вісник Верховної Ради УРСР.— 1991.— № 25.

6. Филонов В.М.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-дательство УкраиньІ.— Донецк, 1998.

7. Збірник нормативних актів / Укладач В. М. Трубніков. — Хар­ків, 1998.

137

Глава VII

Міжнародне співробітництво

з пенітенціарних проблем

і виконання покарань у зарубіжних країнах

§ 1. Становлення зарубіжних пенітенціарних систем. § 2. Особливості виконання покарань у країнах з розвиненою еконо­мікою.

§ 3. Особливості виконання покарань у республіках колишнього СРСР. § 4. Міжнародне співробітництво з проблем виконання покарань. § 5. Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими.

§ 1. Становлення зарубіжних пенітенціарних систем

В'язниці (англійською і французькою — ргізоп, німецькою — Оеїап^піз) існують з незапам'ятних часів. До Нового часу вони були місцями попереднього ув'язнення, де злочинці очікували виконання страти, тілесного покарання або вигнання, а в ряді випадків — міс­цями довічного ув'язнення небезпечних державних злочинців. У цьому плані вони виконували функцію залякування інших осіб і са­мого злочинця. Якихось виховних цілей вони не переслідували. То­му і зовні одні тюрми являли собою кам'яні фортеці, інші скидалися на підземелля і льохи (на Сході — "зендакі"): глибокі ями, в які опускали злочинців.

У період зародження капіталістичних виробничих відносин з'яв­ляються перші каторжні тюрми, які використовують працю ув'язне­них (у 1553 р. в Англії і у 1595 р. в Голландії). Залучення засудже­них до праці починає визнаватися як засіб виправного впливу.

Пенсільванська (Філадельфійська) тюремна система. У 1876 р. у Філадельфії (США, штат Пенсільванія) була відкрита тюр­ма із системою одиночного ув'язнення, яка називалася пенітенціа-рій (від лат. роепііепіїа — каяття). Засобами виправного впливу в цій тюрмі були визначені жорстка ізоляція злочинців в одиночних камерах, режим мовчання і тиші, одиночна праця в камері і читання релігійної літератури. Цілями тюремного ув'язнення називалися ду­ховне відродження злочинця і спеціальна превенція.

За таким же зразком створювалися тюрми й у ряді інших міст і штатів США. Там же, у Філадельфії, в 1829 р. була побудована тюр­ма нового, модернізованого, типу, що дістала назву "Вишневий пагорб". Тюрма мала сім камерних блоків, що розходилися від одно-

138

го загального центру, як спиці в'"колесі. До кожного блока примикав дворик для прогулянок, розбитий на маленькі ізольовані ділянки, що відповідали кількості одиночних камер. Персонал тюрми повинен був також дотримуватися абсолютної тиші і не вступати в розмови з ув'язненими.

За своєю архітектурою ця тюрма стала зразком для будівництва інших тюрем, причому не лише в Америці, айв європейських кра­їнах — Росії, Німеччині, Франції (у Берліні — Маобіт, Сенжиль — у Брюсселі, "Хрести" — у Санкт-Петербурзі, Мацас — у Франції).

Оборнська тюремна система. У 1816 р. у м. Оборн (США, штат Нью-Йорк) була побудована тюрма, яка за своїми цілями і зав­даннями була аналогічна пенсільванській. У тюрмі була введена система мішаного ув'язнення: засуджені вдень працювали в загаль­них майстернях, а на ніч та інший неробочий час розселялися в оди­ночні камери.

Англійська прогресивна система. У другій половині XIX ст. у кримінальному праві з'являється нова теоретична школа — соціо­логічна, яка стала висувати нові ідеї боротьби зі злочинністю і пово­дження зі злочинцями. Почалися нові пошуки "раціональної" тю­ремної системи, розгорнувся рух за "виправні" установи, які б га­рантували не лише захист суспільства від злочинців, а й їх ресоціа-лізацію.

У 40-х роках XIX в. на острові Норфолк англійський капітан Ме-коночі (1787—1860) уперше зробив спробу застосувати до засудже­них "виправну програму", що містила такі положення:

1) скасування вироків з певним терміном, який ставився в за­лежність від виконання якоїсь роботи;

2) введення системи оцінок-марок, якими б оцінювалася викона­на робота, працьовитість, поведінка засудженого;

3) відшкодування усіх витрат за рахунок ув'язнених, кожний з яких повинен був вносити свою частку (усі витрати на його існуван­ня додавалися до його загального "боргу" у вигляді оцінок-марок);

4) розподіл ув'язнених на маленькі групи (6—1 осіб) і введення системи кругової поруки (уся група відповідає за поведінку і працю кожного її члена, і навпаки);

5) пом'якшення умов тримання в останній період перебування ув'язненого у тюрмі шляхом переведення на напіввільний режим.

В англійській прогресивній системі засуджені проходили три ступені в одній і тій же установі (одиночне ув'язнення, спільні ро­боти з поділом на ніч і умовне звільнення).

На першому ступені ув'язнені поділялися на три класи: "зірки" (особи, які вперше потрапили у тюрму, на одягу носили особливу зірку), перехідний клас і рецидивісти.

139

На другому ступені ув'язнені піддавалися нічній додатковій кла­сифікації, поділяючись на п'ять класів-груп. Переведений на загаль­не ув'язнення спочатку поміщався в іспитову групу, в якій залишав­ся доти, поки не заробляв необхідну кількість марок. У кожному з наступних трьох класів ув'язнений перебував не менше року. У п'я­тий, "спеціальний" клас ув'язнений переводився лише за зразкової поведінки. Це, власне, самостійна ступінь, де ув'язнений випробу­вався протягом не менше року перед умовним звільненням.

Ірландська прогресивна система відбування покарання. З урахуванням марочної системи Меконочі у 50-х роках XIX століт­тя тюремним діячем Вальтером Крофтоном в Ірландії вводиться східчаста система (власне "класична" прогресивна тюремна систе­ма, що дістала пізніше поширення в різних країнах), її суть полягає в такому.

Відбування покарання у тюрмі розподіляється на чотири ступе­ня. Перший ступінь являє собою одиночне ув'язнення, термін пере­бування на якому визначається диференційовано, залежно від того, якому класу "відповідає" ув'язнений. Після відбуття призначеного терміну одиночного ув'язнення засуджені переводяться на загальне ув'язнення, на якому вони поділяються на п'ять класів і переходять від нижчого класу до вищого за числом отриманих (зароблених) ма­рок. Третій ступінь складають уже самостійні перехідні тюрми, до яких переводяться ув'язнені вищого класу. Перебування в цих тюр­мах пов'язане з елементами довіри і напівволі з метою привчання до повної свободи. Тут ув'язнені працюють, і в цьому відношенні їхнє становище схоже із становищем вільнонайманих робітників.

Останний, завершальний, ступінь — умовне звільнення. Засу­джений одержує відпускне посвідчення, в якому вказується, що він повинен утримуватися від будь-яких порушень закону. Умовно звільнений реєструється в поліції і підпадає під офіційний адмініст­ративний нагляд спеціальної служби пробації (англ. ргоЬаііоп — доказ, іспит).

Система реформаторіїв. Реформаторій (лат. геїогтаіїо — перетворення, поліпшення), власне, містив у собі дві ідеї: ідею пе­ретворення, зміни самої тюремної системи та ідею виправлення (реформації) злочинців, які в них перебувають. При цьому в основу виправлення покладається так звана прогресивна система обліку й оцінки поведінки ув'язненого, яка спонукує його до самовиправ­лення.

З середини 70-х років XIX сторіччя в США спочатку в Нью-Йорку, а потім і в інших штатах почали виникати особливі тюрми-

140

реформатори. Перший такий реформаторій був відкритий у м. Зль-Майре (штат Нью-Йорк) у 1876 р.

Важливою ознакою реформаторію є поділ ув'язнених на класи­фікаційні групи залежно від виправлення і переведення з однієї гру­пи до іншої. Усіх засуджених поділяють на три класи. Засуджені у вищому класі можуть бути достроково звільнені. Особливу групу складають так звані невиправні, котрі утримуються в одиночних ка­мерах без виведення на роботу. Таких осіб намагаються перевести з реформаторію до звичайної тюрми з одиночним ув'язненням.

Іншою ознакою реформаторію є система стимулів і пільг, яка спонукає засуджених "виправлятися". Ці стимули диференціюються згідно з тим, до якого класу-розряду належить той чи інший засу­джений. Існує марочна система, що "регулює" усі ці переходи з кла­су в клас та надання пільг.

Особливістю реформаторію є також проведення різних занять із засудженими: шкільних, ремісно-професійних, гімнастичних, війсь­кових.

Борстальська система. Під цією назвою відома введена впер­ше в Англії за законом 1908 р. спеціальна система молодіжних тю­рем (для осіб від 16 до 21 року), що дістала свою назву від містечка Борсталь, розташованого біля м. Рочестер, де з'явилася перша з та­ких тюрем. Вона являє собою видозмінену американську систему реформаторіїв, тільки без невизначених вироків. У борстальських установах пізніше були введені відносно невизначені вироки; помі­щення у борстальську тюрму означає віддачу правопорушника у розпорядження тюремної адміністрації на чотири роки, в межах яких він повинен реально відбути від 9 місяців до трьох років. На строк, що залишився до чотирьох років, звільнений з цієї установи береться під офіційний нагляд.

Розглянуті вище пенітенціарні системи в науці стали визнавати­ся свого роду "класичними". Багато інших країн їх скопіювали, хоча при глибшому аналізі пенітенціарні установи кожної країни мали і мають свої особливості, спричинені умовами боротьби зі злочинніс­тю, національними традиціями й іншими обставинами.