§ 2. Підстави і порядок переведення засуджених в установах виконання покарань

Згідно із ст. 22 ВТК, засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній УВП. У цій нор­мі закріплений один з важливих принципів виконання і відбування покарання, який сприяє більш успішному виправленню засуджено­го. У той же час життя засвідчує, що є випадки, коли переведення засуджених об'єктивно необхідні.

Переведення засуджених з однієї установи до іншої того ж виду режиму допускається:

— у випадку хвороби засудженого;

— при суттєвій зміні обсягу чи характеру роботи, яку викону­ють засуджені;

207

— при наявності інших виняткових обставин, які перешкоджа­ють подальшому триманню засудженого в даній установі.

Винятковими обставинами, що перешкоджають подальшому три­манню засудженого в даній установі, визнаються:

— реорганізація, ліквідація установи або зміна її виду режиму;

— роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі як підсудні, свідки та потерпілі;

— проведення оперативно-режимних і профілактичних заходів;

— захист осіб, які надавали допомогу в боротьбі зі злочинністю та підтримці належного порядку в установах, від злочинних пося­гань з боку інших засуджених.

Переведення засуджених з одних УВП до інших того ж виду ре­жиму можуть бути здійснені:

— між установами, розташованими в одній області, з санкції ке­рівництва Управління (відділу) Державного департаменту з питань виконання покарань області;

— між установами різних областей з санкції керівництва Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань;

— між установами України й інших держав СНД з санкції керів­ництва Державного департаменту з питань виконання покарань при наявності згоди іншої держави.

Переведення засуджених у випадку потреби роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі, і захисту осіб, які нада­вали допомогу адміністрації УВП, від злочинних посягань з боку ін­ших засуджених можуть здійснюватися лише на підставі мотивова­ного висновку, затвердженого керівництвом ДДУПВП, управління (відділу) ДДУПВП відповідної області.

Заява про переведення засудженого з УВП однієї області до установи іншої розглядається управлінням (відділом) ДДУПВП об­ласті, де розміщується установа. Заява (клопотання самого засу­дженого чи його родичів) разом з довідкою-характеристикою засу­дженого, думкою адміністрації з приводу цього прохання та довід­кою про стан його здоров'я та іншими документами надсилається в управління (відділ) ДДУПВП тієї області, перевести куди просить заявник. Одержавши ці документи, управління (відділ) ДДУПВП цієї області розглядає їх, приймає рішення, про що повідомляє уп­равління (відділ) ДДУПВП за місцем відбуття покарання засудже­ного. Якщо в прийомі засудженого відмовлено, це повинно бути вмотивовано.

При умові згоди на прийом У(В)ДДУПВП області, яка приймає засудженого, надсилає свою згоду і всі інші документи в ДДУПВП, де це питання розглядається на засіданні спеціальної комісії. Засу-

208

джені, які переведені до установи за вказівками ДЦУПВП, не мо­жуть бути вдруге переведені до іншої установи без його дозволу.

Повернення засудженого до попереднього місця покарання у зв'язку з порушенням умов наряду дозволяється тільки органам, які дали наряд. За самовільне повернення засуджених винні посадові особи несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

Поряд з переводами засуджених з одних УВП в інші того ж виду режиму, на практиці нерідко виникає потреба переводу засуджених із УВП до слідчих ізоляторів у розпорядження судових і слідчих ор­ганів. Відповідно до ст. 25 ВТК, переведення засуджених з УВП до СІЗО допускається:

— у зв'язку з розглядом справи в суді (за ухвалою суду — на час розгляду справи);

— у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою (з санкції прокурора — до 2, 4, 6 місяців).

Підставою для конвоювання з УВП і тримання засуджених в СІЗО є мотивована постанова, яка затверджена:

— в органах МВС — відповідним начальником управління (від­ділу) МВС України, начальником ГУ, УМВС області, санкціонована відповідним прокурором;

— в органах прокуратури — відповідним начальником управлін­ня, відділу Генеральної прокуратури, прокуратури області.

Постанови органів МВС і прокуратури, а також ухвали судів на конвоювання надсилаються у двох примірниках безпосередньо за місцем тримання засуджених. Один примірник є підставою для ви­дачі засудженого конвою і залишається в установі, а другий дода­ється до особової справи засудженого і є підставою для передачі та тримання засудженого в пункті призначення (СІЗО). Адміністрація УВП при отриманні документа на конвоювання засудженого негай­но відправляє його до пункту призначення. Конвоювання засудже­ного під конвоєм працівників міліції дозволяється при наявності на­лежно оформлених документів та письмового розпорядження керів­ництва ГУ, УМВС області за місцем розташування установи, де від­буває покарання засуджений.

У тих випадках, коли відправити засудженого у зазначений строк з будь-яких причин неможливо, про це негайно повідомляєть­ся орган дізнання, слідства, прокуратури чи суду, у розпорядження яких треба було доставити засудженого, та командир конвойної час­тини, від якої був виділений конвой.

У надзвичайних випадках, коли потрібно терміново вивезти за­суджених з установи, дозволяється за погодженням з МВС України (ДДУПВП) етапування груп або поодиноких осіб не за особовими

209

'4 — 2-659

справами, а за алфавітними картками з фотокартками та підписом начальника відділу спецобліку установи.

У випадках особливої терміновості або при неможливості вико­ристання інших засобів пересування і на великі відстані допускаєть­ся конвоювання літаком у строки, з'ясовані з підприємствами ци­вільної авіації. Таке конвоювання провадиться з дозволу міністра внутрішніх справ (директора ДДУПВП), командира конвойної частини.

Про етапування засудженого відділ спецобліку ставить до відома відповідні відділи та служби установи, які обов'язково повинні при­лучити до особової справи такі документи:

— фінансову довідку (або документ, що її замінює) і виконавчі листи;

— медичну картку, а в необхідних випадках й інші медичні до­кументи (історію хвороби, довідку про аналізи і т. ін.);

— арматурну книжку та арматурні відомості на речове забезпе­чення;

— документи про загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

— зошит індивідуальної роботи із засудженим та його характе­ристику;

— довідку оперативного відділу;

— картку обліку побачень, приймання посилок, передач і банде­ролей.

У разі непредставлення перерахованих документів засуджений не етапується, про що доповідається начальнику установи. Особова справа етапованого вкладається у конверт, на клапані якого про­ставляється мастична печатка. На конверт наклеюється довідка з особової справи з пізнавальною фотокарткою засудженого.

На всіх засуджених, які підлягають етапуванню, складається по­путний список у трьох примірниках, один з яких разом з особовими справами передається начальнику варти, другий з розпискою зали­шається у відділі спецобліку, а третій передається в бухгалтерію для перерахування грошей.

Співробітникам кримінально-виконавчої системи питання на­правлення, прийому, розміщення і переведення засуджених особли­во актуальні, оскільки практично діяльність усіх відділів і служб УВП тісно пов'язана саме з цими процесами. Засуджені, як прави­ло, вже з перших хвилин перебування в УВП намагаються з'ясува­ти, як тут організований режим, і на підставі цього формують свою лінію поведінки. Частина з них, використовуючи послаблення ви­могливості, схиляється до порушень режиму, інші намагаються до­битися для себе "привілеїв" шляхом силового тиску на засуджених

210

і навіть на адміністрацію, частина з них буде намагатися добитися необгрунтованого переведення в інші установи. Тому із самого по­чатку прибуття до УВП усі засуджені повинні відчувати, що в уста­нові існує суворий правопорядок, а будь-які неправомірні дії негайно і рішуче припиняються.