2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі вста­новлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом,

284

якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі як міра самого суворого кримінально­го покарання призначається судом особам, винним у вчиненні особ­ливо тяжких злочинів, у випадках, коли закон передбачає таку міру покарання у нормі Особливої частини КК.

У деяких особливих, виключних випадках засудження особи за злочин, який згідно із законом може бути покараний довічним по­збавленням волі, суд може призначити покарання у виді позбавлен­ня волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді довічного по­збавлення волі регулюються Виправно-трудовим кодексом України та Положенням про організацію виконання покарання у вигляді до­вічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої систе­ми (далі — Положення), яке було прийнято відповідно до Законів України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-проце­суального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­дексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 та Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, за­твердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98, з метою приведення нормативно-правових актів Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань відпо­відно до чинного законодавства України та поліпшення правового становища осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Положення, розроблене також відповідно до Конституції Украї­ни, Виправно-трудового кодексу України та з урахуванням вимог Європейської Конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, рег­ламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) осіб, які відбувають покаран­ня у вигляді довічного позбавлення волі.

Відповідно до Законів України "Про внесення змін до Криміналь­ного, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають пока­рання в установах на суворому режимі тюремного ув'язнення. На

285

них поширюється Виправно-трудовий кодекс України та Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджені наказом Державного департаменту України від 5 червня 2000 року № 110, які визначають режим та умови тримання засуджених на су­ворому режимі в тюрмах.

Підставою для тримання осіб, засуджених до довічного позбав­лення волі (далі — засуджені), на суворому режимі тюремного ув'язнення є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

Особи, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлен- | ня волі, несуть обов'язки і користуються правами, які встановлені законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законо­давством для цієї категорії засуджених, а також випливають з виро­ку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом Ук­раїни для відбування покарання даного виду.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з об­меженнями, які передбачені законодавством для цієї категорії засу­джених, а також випливають з вироку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання да­ного виду.

Засуджені мають право:

— на щоденну прогулянку тривалістю одна година;

— на восьмигодинний сон у нічний час;

— користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи та придбаними через торговельну мережу, а також перед­платними виданнями;

— одержувати грошові перекази;

— мати короткострокове побачення один раз на шість місяців;

— одержувати протягом року дві посилки (передачі) та дві бан­деролі або в рахунок належних їм посилок (передач) у встановлених кількості та асортименті купувати в крамниці установи продукти харчування і предмети першої потреби за кошти, зароблені в місцях позбавлення волі або одержані за переказами;

— один раз на три місяці за наявності технічних можливостей на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації;

— купувати протягом місяця в магазині установи за безготівко­вим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на суму до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені

286

чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди І та II групи — також на кошти, одержані за переказами; без обмежень — письмове приладдя, газети, книги че­рез торговельну мережу на замовлення;

— мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі і продукти харчування;

— в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, ко­ристуватися релігійною літературою;

— одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості;

— звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внут­рішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, перегляду не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгля­ду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розписку;

— користуватися настільними іграми;

— мати побачення з адвокатом для одержання юридичної допо­моги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;

— подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менш як п'ятнадцяти років покарання (згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12.04.2000 № 588/2000).

Засуджені зобов'язані:

— бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-ви­конавчої системи;

— додержуватись розпорядку, установленого в установі, і вико­нувати законні вимоги адміністрації;

— дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чер­гувати в них;

— дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого дер­жавного майна;

— зберігати продукти харчування і предмети особистого корис­тування у відведених для цього місцях;

— виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;

— при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, пра­цівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

287

Засудженим забороняється:

— установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших ка­мерах;

— придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, ви­роби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;

— продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на ко­ристь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;

— грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;

— наносити собі або іншим особам татуювання;

— завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко;

— створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи.

Засуджені тримаються в окремих камерах по дві особи і забез­печуються жилою площею за нормами, установленими виправно-трудовим законодавством України.

У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можли­вих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобіган­ня вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного вис­новку за мотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов:

— чоловіків — окремо від жінок;

— уперше засуджених до позбавлення волі — окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі;

— осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служ­би безпеки, прокуратури, юстиції та суді, — окремо від інших засу­джених;

— осіб, що вчинили під час відбування покарання у місцях по­збавлення волі умисний злочин, — окремо від інших засуджених;

— осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини проти дер­жави, — окремо від інших засуджених;

— іноземних громадян й осіб без громадянства, — окремо від засуджених громадян України.

При розміщенні засуджених у камерах ураховуються рекоменда­ції соціально-психологічної служби установи.

Соціально-психологічна робота із засудженими спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралі­зацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість за­суджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки

288

щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення про­вини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.

Основними формами соціально-психологічної роботи із засудже­ними є:

— індивідуальна робота, яка здійснюється з дотриманням відпо­відних заходів безпеки;

— просвітницька та культурно-масова робота;

— правове виховання;

— психокорекційна та психотерапевтична робота.

Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.

Наслідки спостереження за особистістю засуджених та їх пове­дінкою відображаються в індивідуальних програмах соціально-пси-хологічної роботи. На підставі аналізу поведінки засуджених щоріч­но складається характеристика.

Організація соціально-психологічної роботи із засудженими без­посередньо покладається на старшого інспектора із соціально-психо­логічної роботи та психолога, посади яких вводяться відповідно до існуючих штатних нормативів.

Засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надій­на ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.

У разі неможливості працевикористання засуджених з виведен­ням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітар­ної обробки — один раз на тиждень.

Засуджені забезпечуються одягом і взуттям спеціального зразка. Інший одяг і предмети, що не дозволені для зберігання в камері, у цих осіб вилучаються і здаються на склад.

При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх за­безпечують верхнім одягом.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".

289

19- 2-659

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час ра­діотрансляції визначається розпорядком дня установи.

Медична допомога засудженим організовується і надається від­повідно до законодавства про охорону здоров'я, як правило, безпо­середньо в камері. При необхідності невідкладного надання медич­ної допомоги засуджені переводяться у палату-камеру інтенсивної терапії медичної частини установи або до лікувального закладу ор­ганів охорони здоров'я з дотриманням відповідних заходів безпеки.

У приміщеннях спецкорпусів установ обладнуються палати-ка-мери для ізоляції та лікування засуджених, хворих на інфекційні захворювання, а також палати для проведення маніпуляцій та пере­в'язок.

За добру поведінку і чесне ставлення до праці до засуджених мо­жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

— оголошення подяки;

— нагородження похвальною грамотою;

— преміювання за кращі показники в роботі;

— дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі на рік;

— надання додатково одного короткострокового побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин;

— дозвіл додатково витрачати гроші в сумі до п'ятнадцяти про­центів мінімального розміру заробітної плати на купування продук­тів харчування і предметів першої потреби у святкові дні;

— дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

— збільшення часу прогулянки до двох годин (запроваджується на строк не більше одного місяця).

За порушення вимог режиму відбування покарання до засудже­них можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

— попередження або догана;

— позбавлення права на одержання чергової посилки або пере­дачі і заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчу­вання;

— поміщення в карцер на строк до п'ятнадцяти діб. Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними

збитки відповідно до чинного законодавства України.

До осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіян­ню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосуван­ня спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України.

290

У разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території установи та за її межами до них застосовуються наручники. При за­стосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвою­вання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох молод­ших інспекторів та кінолога із службовою собакою.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Виправно-трудовий кодекс України.

4. Закон України "Про внесення змін до Кримінального, Кримі­нально-процесуального та Виправно-трудового кодексів Украї­ни" від 22 лютого 2000 року № 1483.

5. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­дексу України" від 11 січня 2001 року № 2214.

6. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­дексу України" від 11 липня 2001 р.

7. Положення про Державний департамент України з питань вико­нання покарань, затверджено Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98.

8. Положення про організацію виконання покарання у вигляді до­вічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи, затверджено наказом Державного департаменту Украї­ни з питань виконання покарань від 14 квітня 2001 року № 65.

9. Інструкція про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи, затверджена нака­зом Державного департаменту України з питань виконання по­карань від 31 серпня 2001 р. № 158.

291

19*

Глава XV

Порядок і умови виконання

кримінальних покарань, не пов'язаних

з ізоляцією від суспільства

§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді штрафу.

§ 2. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення війсь­кового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

§ 3. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

§ 4. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт.

§ 5. Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт.

§ 6. Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна.

§ 7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі.

§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді штрафу

Штраф становить собою міру кримінального покарання, що по­лягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми гро­шей. Загальні засади призначення кримінального покарання у ви­гляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини кримінального кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті Кримі­нального кодексу. Як основне покарання штраф може бути призна­чений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після вине­сення вироку, а також заміни покарання більш м'яким, якщо в ос­танньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф. Якщо санкція стат­ті Кримінального кодексу не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК.

292

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуван­ням (ст. 77 КК).

Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу визна­чаються главою 3 Положення про порядок і умови виконання в Ук­раїнській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами ви­правно-трудового впливу на засуджених, затверджено Указом Пре­зидії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року №7193-Х.

Підставою виконання штрафу є вирок суду, що набрав законної сили.

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання су­дом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк і попереджає його, що в ра­зі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку. У випадках, коли засуджений не в змозі сплатити штраф у цей строк, відповідно до ст. 405 КПК, стягнення його може бути відстрочене або розстрочене, але не більше ніж на один рік з дня набрання ви­роком законної сили.

У разі несплати засудженим штрафу в установлений строк вико­нання цього покарання проводиться примусово в порядку і в строки, передбачені ст. 362 Цивільного процесуального кодексу, на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Порядок проведення виконавчого провадження встановлюється Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ та Інструкцією "Про проведення виконавчих дій", яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 груд­ня 1999 р. № 74/5.

Стягнення на майно засудженого провадиться шляхом накладен­ня арешту, вилучення і продажу цього майна. Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності. Звернення стягнення на заробітну плату чи ін­ший заробіток, пенсію або стипендію засудженого проводиться в ра­зі відсутності у нього майна або недостатності цього майна для пов­ного погашення штрафу. В цих випадках виконавчий документ на­правляється до відповідної організації для утримання із заробітку (пенсії, стипендії).

293

Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20% місячної заробітної плати чи іншого доходу, пенсії або стипендії, на які за законом може бути звернене стягнення. При стягненні штрафу не може бути вилучене майно, що не підлягає конфіскації відповідно до Переліку, який міститься у до­датку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна полягає у проведенні опису майна, оголошенні гро­мадянину заборони розпоряджатися їм, передачі його на збереження.

Опис майна провадиться в присутності засудженого чи його представника і двох понятих. Понятими не можуть бути працівники суду, прокуратури й органів внутрішніх справ. У разі відсутності за­судженого чи його представника опис провадиться в присутності ко-го-небудь з повнолітніх членів його родини, а при відсутності цих осіб — за участю уповноважених органа місцевого самоврядування. Майно піддається опису тільки в такому розмірі, який необхідний для виконання вироку і витрат по його виконанню.

У разі недостатності майна засудженого для повного виконання вироку про штраф державний виконавець включає в опис майно із загальної власності засудженого з іншими фізичними та юридични­ми особами, і звертається в суд з поданням про визначення його частки в цьому майні.

Звертання стягнення на житлову будівлю, частину будівлі, неза-кінчену будівлю провадиться в останню чергу, якщо у засудженого відсутнє те чи інше майно, або його недостатньо для повної сплати штрафу.

Дійсна вартість будівлі визначається виходячи з продажних цін на аналогічну будівлю в даній місцевості.

Порядок реалізації майна з метою виконання вироку про штраф аналогічний порядку, встановленому для реалізації конфіскованого майна.

При звертанні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію і на інші прирівняні до них платежі державний виконавець, направ­ляючи виконавчий документ у відповідну організацію, зобов'язаний письмово вказати, в якому розмірі щомісяця повинні провадитися утримання з них до стягнення встановленої вироком суми. Утримані суми пропонується переводити на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Письмова вказівка підписується суддею і дер­жавним виконавцем.

Виконання покарання у вигляді штрафу як основного покарання або додаткового покарання проводиться державними виконавцями відділу державної виконавчої служби відповідного районного (мі-

294

ського) управління юстиції за місцем роботи засудженого або за міс­цем перебування його майна.

Виконання покарання у вигляді штрафу як додаткового покаран­ня до позбавлення волі проводиться державними виконавцями відді­лу державної виконавчої служби районного (міського) управління юстиції за місцем проживання, або за місцем роботи засудженого чи місцем перебування його майна, або за місцем відбування засудже­ним основного покарання.

У разі злісного ухилення засудженого від сплати штрафу, при­значеного як основне покарання, суд за поданням державної вико­навчої служби або зі своєї ініціативи може призначити покарання у виді виправних робіт або обмеження волі.

Для встановлення факту злісного ухилення від сплати штрафу необхідна наявність двох обставин: несплата штрафу в строк і умис­не приховування засудженим своїх доходів і майна.

Приховування доходів припускає вилучення, знищення чи під­робку усіх чи частини документів, на підставі яких встановлюється заробітна плата й інший дохід засудженого.

Приховування майна в даному випадку означає його фактичне переміщення в невідоме державному виконавцю місце, розтрату, відчуження, незаконну передачу іншим особам, а також знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно.

Матеріалами, що свідчать про приховування засудженим його доходів і майна, є: подання державного виконавця; пояснення засу­джених і інших осіб; документи організацій.

У разі неможливості сплатити штраф суд може замінити неспла-чену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахун­ку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодав­ством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправни­ми роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Заміна штрафу позбав­ленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.

Після стягнення штрафу виконавчий лист з відміткою про вико­нання вироку повертається до суду, який його постановив.

За своєю правовою природою і наслідками штраф як міра кримі­нального покарання відрізняється від штрафу як міри адміністратив­ного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин, штраф тягне судимість. Судимість вважається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.

295