§ 2. Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених

Праця засуджених є необхідною передумовою ефективного ви­користання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, ви­ховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки. Згідно зі ст. 49 ВТК, кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ має забезпечити залучення засуджених до суспільно-корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності.

Праця засуджених має свої функції:

— виховну (праця засуджених є одним з основних засобів їх ви­правлення і перевиховання, в ній формується їх особистість);

— економічну (засуджені працюють на себе і на суспільство, членами якого вони є);

— соціальну (створення умов для засуджених для нормального вступу в життя після звільнення);

— оздоровчу (збереження здоров'я засуджених, оскільки безді­яльність не тільки калічить людину, а й веде її до повної деградації).

Праця засуджених має свої специфічні особливості, які визнача­ються контингентом УВП, їх специфічним правовим становищем, поставленими перед УВП завданнями. Ці особливості полягають у такому:

229

1. Праця засуджених здійснюється в умовах режиму відбування покарання, а це означає, що обов'язок працювати набирає катего­ричнішої форми, знижує роль волевиявлення засудженого і посилює значення примусу в інтересах виконання кожним працездатним за­судженим цього обов'язку. Сам процес праці не передбачає кару за­судженого але в умовах праці такі елементи присутні.

2. Обмеження у сфері волевиявлення закріплюються нормами кримінально-виконавчого права.

3. Фактичні умови праці засуджених відрізняються від умов пра­ці вільних громадян.

4. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприєм­ствах ВТУ. В окремих випадках засуджені можуть залучатися до праці на підприємствах інших відомств, при умові забезпечення на­дійної їх охорони та ізоляції. Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми (виконують тільки господарські роботи).

5. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внут­рішнього розпорядку виправно-трудових установ і, зокрема:

— в управліннях (відділах) Державного департаменту з питань виконання покарань;

— на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення доку­ментів, з радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів), продавцями, бухгалтерами, касирами, завідую­чими харчовими та речовими складами тощо.

6. Праця засуджених повинна бути суспільне корисною, а не беззмістовною. Взагалі, вся виробничо-господарська діяльність ви­правно-трудової установи мусить підпорядковуватися основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.

Праця засуджених організується у відповідності з певними прин­ципами. Це ті ідеї, що характеризують організацію праці і виража­ють особливості цієї категорії осіб. Загальними принципами є закон­ність, гуманізм, індивідуалізація праці.

Існують ще й спеціальні принципи: обов'язкова праця та право засудженого на працю, оплата праці залежно від її кількості та якос­ті, обов'язок дотримуватися дисципліни праці, охорона безпеки пра­ці і поєднання праці з професійним навчанням.

Законність. Засуджений, як співучасник трудового процесу, є суб'єктом відносин, що регулюються нормами трудового права (ви­правно-трудового). Цих норм повинні дотримуватися як засуджені, так і адміністрація установи. Вживаються заходи примусу до тих,

230

хто не хоче працювати. Здійснюється контроль за законністю діянь — відомчий, прокурорський, громадський.

Гуманізм. У виправно-трудових установах здійснюється охоро­на трудових прав засуджених, дотримуються техніка безпеки, ви­робнича санітарія, охороняється праця жінок, матерів-годувальниць тощо.

Індивідуалізація праці. У колоніях-поселеннях засуджені пра­цюють на посадах експедиторів, водіїв тощо. У тюрмах — лише на території тюрми.

Спеціальні принципи. Обов'язок працювати та право на одер­жання праці означає:

— кожний засуджений зобов'язаний працювати за призначен­ням адміністрації;

— адміністрація повинна кожного забезпечити роботою. Для цього організується власне виробництво, або надається робота на ін­ших підприємствах;

— позитивний результат праці досягається як заходами заохочен­ня за добросовісну роботу, так і заходами примушення до недбалих.

До обмежень щодо умов праці засуджених належать:

— незалік часу праці засудженого в загальний трудовий стаж;

— відсутність трудових відпусток;

— неможливість вступати добровільно у трудові відношення;

— неможливість вибору характеру і виду роботи;

— неможливість добровільного припинення роботи;

— безготівкові розрахунки за результати роботи;

— відсутність виплат в порядку соціального страхування, хоча праця засуджених, як і всіх громадян, охороняється законом.

Правове регулювання праці засуджених. Праця засуджених регулюється законодавством України про працю і спеціальними нор­мами виправно-трудового права. Нормами трудового права регулю­ються всі відносини, які пов'язані із забезпеченням охорони праці, дотриманням техніки безпеки та виробничої санітарії. Контроль за технікою безпеки здійснюють інженери з техніки безпеки вироб­ництва.

Кожний засуджений, який прибуває в установу виконання пока­рань, проходить спеціальний інструктаж або навчання з техніки без­пеки. Це записується в спеціальному журналі і контрольній картці засудженого. Організується на виробництві пропаганда з техніки безпеки: вивішуються плакати, інструкції, попереджувальні надписи тощо. Щороку у виправно-трудових установах проводиться огляд стану техніки безпеки. В них беруть участь представники адміні­страції, члени наглядової комісії та члени секції з охорони праці ра-

231

ди колективу установи. Засудженим, які працюють із шкідливими умовами праці, безоплатно видається спецодяг, взуття та інші засо­би захисту. Виробничі приміщення обладнуються вентиляційними установками, де підтримується певна температура. Верстати, агре­гати, трансформатори забезпечуються огороджувальними пристроя­ми. У святкові дні засуджені звільняються від праці.

На неповнолітніх поширюються норми трудового права, що рег­ламентують робочий час — не більше 36 годин на тиждень (16—18 років), та 24 години — для 14—16-літніх. Забороняється використо­вувати неповнолітніх на нічних і надурочних роботах. Жінки не мо­жуть залучатися до важкої праці та праці з шкідливими умовами. На них поширюються правила охорони праці вагітних жінок і мате-рів-годувальниць.

Оплата праці засуджених. Згідно зі ст. 52 ВТК, праця засу­джених оплачується у відповідності з її кількістю та якістю відповід­но до норм і розцінок, які діють у народному господарстві.

У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок за­суджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно за­раховуватись незалежно від усіх відрахувань не менш як десять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів пер­шої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-тру­дових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, — не менш як 25 відсотків нарахованого їм місячного заробітку. У вихов­но-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно за­раховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як 45 відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоні-ях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозво­лено проживання поза колонією, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як 50 відсотків загальної суми заро­бітку.

Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менший від мінімального розміру заробітної плати.

Відповідно до ст. 53 ВТК України, засуджені, які відбувають по­карання у виправно-трудових установах і тюрмах, з нарахованого їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Після відшкоду­вання цих витрат з нарахованого заробітку або іншого доходу про-

232

надяться відрахування за виконавчими листами та іншими докумен­тами в порядку, встановленому ст. 374 Цивільно-процесуального ко­дексу України. Як виняток з цього правила, аліменти на неповноліт­ніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і від­раховуються до відшкодування цих витрат. Відрахування із заробіт­ку або з іншого доходу, нарахованого засудженим, провадиться з дотриманням такої черговості: прибутковий податок; вартість харчу­вання, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших нада­них їм послуг; за виконавчими листами та іншими виконавчими до­кументами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; від­шкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жін­кам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, не­працюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — по­над п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, безплатно надаються харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт по благоустрою місць позбавлення волі і прилеглих до них терито­рій, а також по поліпшенню культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черго­вості, у неробочий час і не більш як на дві години на день.

Засуджені зобов'язані додержуватися трудової дисципліни, тоб­то режиму робочого дня, сумлінно працювати, дотримуватися техні­ки безпеки. За порушення настає дисциплінарна відповідальність. Безпека праці забезпечується відповідно до законів України про пра­цю без будь-яких винятків. По можливості, засуджені працюють за спеціальністю. У кого її немає, може придбати її через систему про-фтехосвіти. Використання праці засуджених на підприємствах ви­правно-трудових установ — найзмістовніша форма їх трудового ви­ховання. Адміністрація ВТУ укладає договір з адміністрацією під­приємства, зобов'язується дати певну кількість робітників, підтри­мувати дисципліну тощо. Друга сторона повинна забезпечити засуджених роботою, обладнанням, матеріалами, організувати без­пеку праці.

Первинним виробничим колективом у виправно-трудовій устано­ві є бригада. Як правило, бригади комплектуються із засуджених од­нієї спеціальності. Ці засуджені проживають в одній жилій секції. Бригадир призначається наказом начальника установи з числа засу-

233

джених, які стали на шлях виправлення. Бригадир не тільки керує виробничою діяльністю бригади, а й несе відповідальність за стан дисципліни членів бригади. Він зобов'язаний вести облік виходу на роботу, перевіряти правильність заповнення нарядів, нараховувати заробітну плату, не допускати простоїв у праці, надавати допомогу відстаючим, слідкувати за дотриманням техніки безпеки тощо. Бри­гадир безпосередньо підлеглий начальникові соціально-психологіч­ного відділення, який є основним структурним підрозділом колонії. Відповідно до ст. 51 ВТК України особи, які втратили працездат­ність під час відбування покарання, після звільнення їх від покаран­ня мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і в по­рядку, встановлених законодавством.