§ 4. Підстави і порядок звільнення осіб, взятих під варту

Термін попереднього ув'язнення вважається закінченим після закінчення дізнання, слідства або направлення справи до суду. По­переднє взяття під варту втрачає своє значення на основі ст. 20 За­кону "Про попереднє ув'язнення", де передбачені три підстави:

— скасування запобіжного заходу;

— зміна запобіжного заходу;

193

13 — 2-659

— закінчення передбаченого законом терміну утримання під вартою, якщо цей термін не продовжений у встановленому порядку.

Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніше, як за сім діб до закінчення строку утримання під вартою, письмово повідомити про це слідчого або орган дізнання. У день закінчення строку утримання особи під вартою начальник місця попереднього ув'язнення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за дотриманням кримінально-виконавчого законодавства. Звільнює осіб з-під варти начальник установи на підставі постанови слідчого, судді чи прокурора (тобто особи, яка провадить дізнання) або виро­ку чи ухвали суду.

Особа, яка під час попереднього слідства перебувала під вартою протягом максимального строку, встановленого ч. 2 ст. 156 КПК України, підлягає негайному звільненню в перший день після закін­чення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого чи прокурора про закінчення слідства і не пред'явлено матеріалів для ознайомлення. Персональна відповідальність у цьому разі покладена на начальника установи. Постанова, вирок або ухвала про звільнен­ня підлягають виконанню негайно після їх надходження до місця по­переднього ув'язнення.

Особи, які звільняються, забезпечуються безкоштовним проїз­дом до місця проживання. У необхідних випадках надається грошо­ва допомога і одяг.

У разі потреби хворі, які звільняються, поміщаються до лікарень системи охорони здоров'я. Якщо негайне відправлення хворого ста­новить небезпеку для його здоров'я, то за його згодою та за медич­ним висновком лікаря він може бути тимчасово залишений в окре­мій палаті медчастини слідчого ізолятора. Про це негайно пові­домляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням кримі­нально-виконавчого законодавства, а також сповіщаються родичі хворого.

Література

1. Конституція України.

2. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р. № 312-ХУ // Офіційний вісник України.— 1999. — № 2.

3. Закон України "Про внесення змін до законів України "Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністративний

194

нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 21 червня 2001 р. № 2537-ІП.

4. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р. № 3352-ХІІ.

5. Закон України "Про війська внутрішньої служби та конвойної охорони" від 26.03.1992 р. //Відомості Верховної Ради Украї­ни.— 1992.— № 29.

6. Закон України "Про надзвичайний стан" від 26.06.1992 р //Ві­домості Верховної Ради України.— 1992.— № 37.

7. Положення про Державний департамент з питань виконання по­карань в Україні. Указ Президента України від 31.07.1998 р. № 827/98 //Офіційний вісник України.— 1998.— № 31.

8. Правила тримання осіб, узятих під варту і засуджених, у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20.09.2000 р. № 192.

9. Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту і засуджених, затверджені наказом Державного департаменту Ук­раїни з питань виконання покарань від 20.09.2000 р. № 192.

10. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник. — Харків, 1998.

11. Филонов В.П., Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-дательство УкраиньІ — Донецк, 1998.

12. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О. М. Джужи — К., 2000.