- •§ 1. Поняття та зміст кримінально-виконавчої політики України. § 2. Кримінально-виконавче право: предмет і метод правового
- •§ 1. Поняття та зміст кримінально-виконавчої політики України
- •§ 2. Кримінально-виконавче право: предмет і метод правового регулювання, система норм і принципів
- •§ 3. Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- •§ 4. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин
- •§ 5. Наука та курс кримінально-виконавчого права
- •Глава II
- •§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку
- •§ 1. Загальна характеристика періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи і законодавства України
- •§ 2. Кримінально-виконавча система карального (допенітенціарного) періоду
- •§ 3. Кримінально-виконавча система і законодавство філантропічного періоду
- •§ 4. Кримінально-виконавча система і законодавство політичного періоду
- •Глава III Установи і органи виконання покарань
- •§ 1. Поняття виконання (відбування) покарання
- •§ 2. Призначення та види установ і органів виконання покарань
- •§ 3. Державний департамент України з питань виконання покарань
- •§ 4. Взаємодія установ і органів виконання покарань
- •§ 2. Зміст правового статусу засуджених
- •§ 3. Закріплення в законодавстві правового статусу засуджених
- •§ 4. Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі
- •Глава V
- •§ 1. Поняття і соціально-правове призначення контролю
- •§ 1. Поняття і соціально-правове
- •§ 2. Парламентський контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •§ 3. Прокурорський нагляд за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •§ 4. Судовий контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань
- •Глава VI
- •§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності
- •§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності установ і органів виконання покарань
- •§ 2. Участь спостережних комісій
- •§ 3. Традиційні форми участі громадськості
- •§ 2. Особливості виконання покарань у країнах з розвиненою економікою
- •§ 3. Особливості виконання покарань у республіках колишнього срср
- •§ 4. Міжнародне співробітництво з проблем виконання покарань
- •§ 5. Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими
- •1. Акти загального характеру:
- •2. Спеціалізовані акти:
- •§ 2. Види позбавлення волі
- •§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання
- •§ 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі
- •§ 2. Особливості тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах
- •§ 3. Залучення ув'язнених до праці і організація виховної роботи з ними
- •§ 4. Підстави і порядок звільнення осіб, взятих під варту
- •Глава X
- •§ 1. Класифікація засуджених та їх розподіл за видами
- •§ 1. Класифікація засуджених та їх розподіл за видами виправно-трудових установ
- •§ 2. Підстави і порядок переведення засуджених в установах виконання покарань
- •§ 3. Прийом та облік засуджених в установах виконання покарань
- •§ 2. Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених
- •§ 3. Правова природа і основні завдання виховної роботи із засудженими
- •§ 4. Правове регулювання та організація
- •§ 2. Організація медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі
- •§ 2. Оформлення документів про звільнення
- •§ 3. Постпенітенціарний вплив
- •§ 4. Організаційно-правове забезпечення
- •Глава XIV
- •§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту. § 2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі.
- •§ 1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
- •2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі
- •§ 2. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 3. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 4. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт
- •§ 5. Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт
- •§ 6. Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна
- •§ 7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі
- •§ 2. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 3. Порядок звільнення із дисциплінарного батальйону
- •§ 4. Особливості виконання інших покарань щодо військовослужбовців
- •1. Загальні положення
- •2. Підстави та порядок приймання у слідчі ізолятори осіб, узятих під варту, і засуджених
- •3. Розміщення в слідчих ізоляторах осіб, взятих під варту, та засуджених
- •4. Поведінка, права й обов'язки осіб, узятих під варту, і засуджених
- •6. Виховна робота з особами, які тримаються у слідчому ізоляторі
- •1. Загальні положення
- •3. Заходи заохочення та стягнення
- •Глава II
- •Глава III
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI
- •Глава VII
- •2. Порядок направлення та прийому засуджених у дисциплінарний батальйон
- •3. Розміщення і режим тримання засуджених
- •4. Організація праці та виховна робота з засудженими в дисциплінарному батальйоні
- •5. Заохочення та дисциплінарні стягнення, що застосовують до засуджених
- •6. Ліатеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених
- •7. Порядок звільнення з дисциплінарного батальйону
- •Глава 13-е виконання покарання у виді громадських робіт
- •Глава 17 виконання покарання у виді арешту
- •Глава 18 виконання покарання у виді обмеження волі
- •Глава 20-а
- •Глава 16 виконання покарання у виді виправних робіт
§ 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі
Факт засудження особи, яка скоїла злочин, засвідчує стан судимості. Він виникає з моменту набрання вироком суду чинності і триває до її зняття або погашення. Стан судимості тягне за собою значні соціально-психологічні наслідки, обмеження кримінально-правового і загальноправового характеру.
Соціально-психологічні наслідки застосування позбавлення волі хоч і не є елементами кари, викликають у засуджених глибокі суб'єктивні переживання, і за силою свого впливу на особу значно перебільшують вплив основних каральних елементів, які становлять зміст покарання у вигляді позбавлення волі.
До соціально-психологічних наслідків позбавлення волі варто, в першу чергу, віднести: відрив засуджених від сім'ї, родичів і близьких, трудових колективів, інколи — розпад сімей, відсутність в УВП роботи за спеціальністю, яку вони мали до засудження, перебування в середовищі злочинців тощо.
173
Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо.
За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів (ст. 118 ВТК). За деякими категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд.
Обмеження загальноправового характеру передбачаються нормами державного, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших галузей права. Ці обмеження діють протягом частини або всього строку стану судимості, але не входять у зміст покарання.
Нормами державного права передбачено дострокове припинення повноважень депутата у зв'язку з обвинувальним вироком суду, який набрав чинності.
Деякі загальноправові наслідки стану судимості обумовлені нормами адміністративного права. До них треба віднести положення, вказані в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Згідно з цим законом призову на строкову військову службу не підлягають особи, які відбувають кримінальне покарання.
Обмеження, спричинені станом судимості, передбачені і нормами цивільного права (втрата права користування жилим приміщенням у випадку засудження громадянина до позбавлення волі на строк понад шість місяців, якщо в жилому приміщенні не залишилися проживати члени сім'ї засудженого).
Судимість впливає і на обчислення трудового стажу (час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується). Є ряд правообмежень, передбачених шлюбно-сімейним законодавством (спрощений порядок розірвання шлюбу для засуджених на строк не менш як на 3 роки).
Усі правообмеження, пов'язані зі станом судимості, як правило, за обсягом незначні, носять строковий характер і поширюються на незначне коло осіб. Як елемент юридичної відповідальності вони не входять до змісту кримінального покарання.
174
Література
1. Кримінальний кодекс України. — К., 2001.
2. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. — К., 2000
3. Гальперин Й. М. Наказание й социальньїе функции, практика применения. — М., 1983.
4. Говорухин 3. А. Организация режима в ИТУ. — Рязань, 1987.
5. Кирилюк А. В., Джужа О. М. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність: Навч. посібник. — К., 1997.
6. Рудник В. І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації: Монографія. — К., 1999.
7. Стручков П. А. Курс исправительно-трудового права. Проблеми общей части. — М., 1984.
8. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України.: Навч. посібник. — Харків, 1998.
9. Филонов В.П.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законода-тельство УкраиньІ.— Донецк, 1998.
10. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О. М. Джужи. — К., 2000.
11. Шмаров Й. В. Социологические проблеми исполнения уголов-ного наказания. — Рязань, 1990.
Глава IX Виконання попереднього ув'язнення під варту
§ 1. Правова природа, підстави і порядок застосування попереднього
ув'язнення під варту.
§ 2. Особливості тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах. § 3. Залучення ув'язнених до праці і організація виховної роботи
з ними. § 4. Підстави і порядок звільнення осіб, взятих під варту.
§ 1. Правова природа, підстави і порядок застосування попереднього ув'язнення під варту
У попередніх главах були викладені необхідні відомості, які дозволяють дати загальну характеристику виконання покарання, і насамперед такого його виду, як позбавлення волі, а також усвідомити загальні цілі покарання.
Попереднє ув'язнення під варту здійснює особливий правовий інститут, близький до покарання у вигляді позбавлення волі, який запозичує деякої риси позбавлення волі, особливо при виконанні останнього.
Проте інститут попереднього ув'язнення не став предметом докладного всебічного розгляду в літературі з кримінально-виконавчого права. Та й у дореволюційній пенітенціарній літературі цей інститут не одержав серйозного висвітлення. Так, в "Очерках тюрьмове-дения" С. В. Познишева попередньому ув'язненню приділяється один параграф, який вмістився на одній сторінці1.
У підручниках з виправно-трудового права, що побачили світ у 1966—1983 рр., подібні розділи взагалі були відсутні. Трохи докладніше в ті часи спинявся на виконанні попереднього ув'язнення під варту М. О. Стручков2.
Проте дана проблема важлива, оскільки і для закону, і для практики, і для науки не байдуже, які умови існують у місцях попереднього ув'язнення, де утримуються особи, ще не визнані винними у вчиненні злочину вироком, який вступив у законну силу.
Виступаючи проти однакового поводження з особами, ізольованими в силу запобіжного заходу, і засудженими до позбавлення во-
Позньїшев С. В. Очерки тюрьмоведения.— М., 1915.— С. 39—40.
2 Кур С. 3-13.
Курс исправительно-трудового права: Проблеми Особенной части. — М., 1985. —
176
лі, автори посібника вважають, що місця попереднього ув'язнення обов'язково мають бути відділені від місць позбавлення волі, а ув'язнені повинні піддаватися зовсім іншому режиму, ніж засуджені до позбавлення волі.
Про особливий режим у місцях попереднього ув'язнення вказується і в міжнародних документах. Наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими вказують, що підслідні ув'язнені вважаються невинними і з ними варто поводитися відповідно. За умови дотримання законоположень, що стосуються свободи особи або процедури поводження з підслідними ув'язненими, до цих ув'язнених варто застосовувати особливий режим (п. 2, 3 Правила 84)1.
Отже, попереднє ув'язнення під варту є однією з форм позбавлення волі і являє собою примусову ізоляцію громадянина у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством в спеціально призначених для цього установах. Воно носить тимчасовий характер і застосовується щодо обвинувачуваного, підсудного, підозрюваного у скоєнні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також засудженого, стосовно якого вирок не вступив у законну силу.
Попереднє взяття під варту є найсуворішим запобіжним заходом. Обвинувачуваний, а в деяких випадках і підозрюваний береться під варту лише тоді, коли ніякий інший захід, передбачений законом, не може забезпечити припинення злочинної діяльності, належної ізоляції небезпечного злочинця.
Попереднє взяття під варту як запобіжний захід має процесуальний характер, тобто є засобом примушення людини. Від покарання у вигляді позбавлення волі попереднє взяття під варту відрізняється метою, з якою воно призначене. Якщо позбавлення волі як захід покарання є не тільки карою за вчинений злочин, а й засобом виправлення засуджених, то взяття під варту застосовується для того, щоб обвинувачуваний не міг ухилитися від слідства і суду, перешкодити встановленню істини, вчинити новий злочин.
Відповідно до Конституції, громадянам гарантується недоторканність особи, і ніхто не може бути заарештований без судового рішення або санкції прокурора. Тому, згідно із законодавством України, при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потрібно мати підстави для обрання саме такого заходу. Це рішення мусить бути законним і обгрунтованим.
1 Пєтков В. П. Пенітенціарне законодавство і його реформування: Навч. посібник. — Запоріжжя, 1997. - С. 228-229.
177
12 — 2-659
За ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення", взяття під варту застосовується до таких осіб:
1) обвинувачуваного, тобто особи, стосовно якої винесена постанова про притягнення як обвинувачуваного у вчиненні злочину;
2) підсудного, тобто особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності і передана суду;
3) підозрюваного у вчиненні злочину, стосовно якого має бути призначене покарання;
4) засудженого — до вступу вироку в законну силу. Відповідно до ст. З цього Закону, попереднє взяття під варту як
запобіжний захід застосовується лише судом. Тому підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України1.
Це рішення має бути прийняте тільки по кримінальній справі й виражене у певній кримінально-процесуальній формі: постанови, ухвали, вироку.
Постанова, ухвала про взяття під варту мають бути мотивовані, повинні містити вказівки про злочин (злочини), в яких обвинувачується або підозрюється певна особа, і мати підставу про вибір саме цього запобіжного заходу. У них повинні бути вказані місце і час їх винесення конкретним судом, по якій кримінальній справі, а також стосовно якої особи остання винесена (повні анкетні дані). Документ має бути підписаний відповідною посадовою особою і скріплений печаткою.
Особі, взятій під варту до винесення обвинувачення, має бути надано не більше 10 діб для ознайомлення з матеріалами справи. Якщо в цей термін обвинувачення не буде висунуте, запобіжний захід відміняється, і особа мусить бути звільнена.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення", установами для утримання осіб, щодо яких обрано запобіжний захід — взяття під варту, є слідчі ізолятори Департаменту з питань виконання покарань України і Служби безпеки України, а також тюрми, що виконують функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового утримання або на гауптвахті.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбав-
1 Стаття 3 у редакції закону України "Про внесення змін до законів України "Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 21 червня 2001 р. за № 2537-ІП.
178
лення волі чи дисциплінарних батальйонах, вони, за постановою особи, яка проводить розслідування, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової установи чи на гауптвахті.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, законодавством передбачений довший термін утримання, але не більше ЗО діб.
Військові, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, можуть утримуватися на гауптвахті, але не більше 20 діб, у виняткових випадках — весь час протягом проведення слідства.