Звукова культура мовлення

Закріпити знання дітей про будову мовного апарату: губи, зуби, язик, спинка язика, кінчик язика; язик може бути широким (лопаткою), вузь­ким (трубочкою); губи можуть посміхатися (ї-ї-ї), бути трубочкою (у-у-у), округлюватися (о-о-о), розтягуватися (а-а-а); зуби верхні, нижні, губа верхня і -нижня, пухирці за верхніми зубами, піднебіння (стеля ха­тинки).

Домагатися чіткої вимови шиплячих звуків (ж, ч, ш, щ), сонорних (р. рь, л, ль), йотованих (я, ю, є, ї) уточненням рухів органів артикуля­ційного апарату, промовлянням ізольованого звука, в слові (в різних позиціях), у фразовому мовленні.

Розвивати м'язи мовного апарату (підняти язик вверх до піднебіння, пухирців, відтягнути назад, рухати в сторони - "чистити зуби", постука­ти язиком по верхніх зубах, облизати верхню, нижню губи і т. п.)

Розвивати змішаний тип мовного дихання (довжина видиху дорівнює лічбі до 5); вчити говорити короткою фразою на один видих, говорити помірно, чітко, не поспішаючи: підвищувати та понижувати голос під час вимови фрази, щоб мовлення набирало різних відтінків (співучості, ніжності, м'якості, лагідності).

Розвивати тембр (звукове забарвлення мовлення): сказати весело, сумно, тривожно, здивовано, невдоволено, задоволено; фразовий і логічний наголос: Оксана малює. - Скажи це речення так, щоб відпові­сти на запитання "Хто малює?" (Що робить Оксана?).

Диференціювати на слух (в іграх та вправах) схожі звуки: "з-с, з-с-ц, ж-ш, г-г, г-к-х, ц-ч, с-ш, з-ж, х-ф-хв-кв, л-р".

Продовжувати вчити дітей вимові звуків у словах відповідно до літе­ратурних норм: ненаголошений звук (і) на початку слова наближається до вимови звука (и) (і")нколи, (і")ноді, (и')нститут, (и')нкубатор; _Нена-го-лошений (е) вимовляється наближено до голосного (и): с(е")ло, в(е^и)сиа, сестра, в(е")ликий, м(и')ні; ненаголошений (і/) іноді на­ближається у вимові до (є). ж(и*)ви, д(и')вись.

Вчити правильно вимовляти звук (ф) у словах іншомовного похо­дження: фігура, фрукти, фартух, фонтан, ферма, філін, фабрика, фініш, форма, фотоераф, футбол; у звуконаслідувальних словах: фуркати, фукати; у власних іменах. Федір, Фелікс, Федот; звукоспо­лучення (хв) та (кв): хвіртка, хвалько, хвиля, хвала, хваткий, хвороба, хвіст, хвоя; квасоля, квартира. Вдосконалювати тверду вимову звука (л) у кінці слова, складу, перед голосними (а), (о), (у): клас, лампа, ла­па, луна, звуків (з), (с), (ц) перед голосними (е), (и): зима, село, цибуля, син, вибухового звука (г): агрус, газда, гречний, хуга, гавити, дригн-ти, гелгіт.

Вчити вживати слова з подвійним наголосом: доповісти - доповіс­ти, помилка - помилка, оповідач - оповідач, усмішка - усмішка (від зміни наголосу значення цих слів не змінюється) та слова, в яких від зміни наголосу змінюється значення слова, косу (дівочу) - косу; гори -гори, плакати - плакати, гаряче - гаряче.

Заучувати з дітьми скоромовки на шиплячі звуки та звуки (р), (л).

Продовжувати вчити визначати на слух місце звука в слові (перший, другий, третій...), інтонаційно промовляти звук у слові; розрізняти на слух тверді і м'які приголосні звуки. Ознайомити зі схемою звукового аналізу (картинка, під нею клітинки за кількістю звуків, кольорові квад­ратики).

Практично ознайомити з реченням: визначати кількість слів у ре­ченні, їхнє місце (перше, друге, третє); склад слів (аналізувати дво-, трискладові слова), наголос (наголошений, ненаголошений склад). По­знайомити дітей з голосними та приголосними звуками, визначати їхнє місце в+ слові за допомогою схем та фішок.