Тема 6 Російська філософія План

1. Періодизація та характерні риси російської філософії.

2. Перший період розвитку російської філософії.

3. Класичний період російської філософії.

4. Марксистська філософія в СРСР.

Література

Філософія: Навчальний посібник / За заг. ред. Ю.В. Осічнюка – К.: Атіка, 2003. – С. 120–136.

Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник. – М.: Проспект, 2000. – С. 141–157.

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики. 2002. – С. 201–217.

Петрушенко В.Л. Філософія: Підручник. – Львів: Магноліяплюс. – 2006. – С. 213–256.

Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002 – С. 672–770.

Ключові поняття: космізм, інтуїтивізм, всеєдність, ноосфера.

Приклад тестового завдання:

Поняття «ноосфера» вводиться для:

1. визначення сфери розумної діяльності людини;

2. визначення сфери впливу космічного психізму;

3. визначення сфери божественного провидіння;

4. визначення сфери невідомого, утаємниченого.

У процесі розгляду першого питання важливо з’ясувати та засвоїти таку періодизацію російської філософії: 1) пролог до російської філософії (до Петра Великого і ХVІІІ ст.); 2) перший період – до виникнення систем (до 70-х рр. ХІХ ст.); 3) другий період – виникнення систем (кінець ХІХ ст. – перші два десятиліття ХХ ст.); 4) третій період – ХХ ст. (після 1917р.). (Історія філософії: підручник: у 2 т. /За ред. В.І. Ярошівця, – т. 2. – К., 2008). Характерними рисами, властивими російській філософії, є генетичний зв’язок з еллінізмом (грецьким християнством); глибинний інтерес до духовного життя людини, що пов’язана з космічним і божественним буттям; зверніть увагу на проблему моралі (добро як онтологічна сутність, намагання осягнути не тільки світ життя, а й моральні принципи світоустрою). До інших рис доречно віднести інтуїтивізм (як безпосереднє осягнення дійсності); релігійність; несистемність (як недоопрацювання раціоналістичних конструкцій).

З’ясування другого питання доречно розпочати з розгляду постатей видатних мислителів ХVІІІ ст. О.М. Радищева, М.В. Ломоносова, П.Я. Чаадаєва та перейти до «слов’янофілів» (О.С. Хом’яков, К.С. Аксаков – критикували сліпе копіювання Заходу, бездумне перенесення західної культури на російську основу, намагалися поєднати православ’я та російський патріотизм) і «західників» (М.П. Огарьов, О.І. Герцен – засуджували кріпосництво, пропонували докорінну ланку традицій російського суспільства, засвоєння досвіду Європи).

Завершуючи висвітлення питання, доречно розглянути багатогранну творчість М.В. Гоголя, Ф.М. Достоєвського, Л.М. Толстого.

У межах третього питання слід зупинитись на розгляді провідних напрямів російської філософії ХІХ – поч. ХХ ст.: релігійно-метафізичні системи – філософія всеєдності В.С. Соловйова (основу філософії склали поняття всеєдності, добра, Боголюдства, Софії); школа філософії всеєдності С. та Є. Трубецьких (учення «конкретного ідеалізму» С. Трубецького, відособлення світу божественного та природного Є. Трубецького); російський космізм М.В. Федорова, К.Є. Ціолковського, В.І. Вернадського, О.Л. Чижевського (ідея регулювання природи засобами науки і техніки з метою подолання зла розроблена Федоровим; три етапи космічної філософії Ціолковського, ноосфера Вернадського); академічна релігійна філософія П. Флоренського; інтуїтивізм М. Лосського. Іншими напрямами є екзистенціальний (Л. Шестов, М. Бердяєв), позитивістський (П. Лавров, М. Михайловський), феноменологічний (Г. Шпет, О. Лосєв, М. Бахтін).

Вивчення четвертого питання доцільно розпочати з аналізу вчень провідних марксистів у Росії Г.В. Плеханова (розробив і конкретизував окремі питання марксизму – про роль народних мас та особи в історії, взаємодії бази й надбудови, про роль ідеології, був противником соціалістичної революції) та В.І. Ленін (розвинув ідею класової боротьби, механізми здійснення диктатури пролетаріату. Але «він допускав усі засоби для досягнення цілей революції, … аморальні засоби в боротьбі» (М.О. Бердяєв). Марксизм був узятий на озброєння комуністичної партії і його використовували для ідеологічного виправдовування існуючого політичного режиму. Проте філософія все ж не стала служницею політики, в межах діалектико-матеріалістичної філософії розвивався напрям, який орієнтувався на науковість та гуманізм (В.Ф. Асмус, Б.М. Кедров, Е.В. Ільєнков, Л.В. Копнін). Саме ці мислителі з кінця 80-х – поч. 90-х років розпочали відновлювати й розвивати філософську спадщину Росії та зарубіжжя.