9.2. Предмет і методи соціології релігії, зв’язок її з іншими формами суспільної свідомості

Релігія як предмет дослідження, аналізу та дискусій розглядається багатьма науками. Об’єктом для наук, що вивчають релігію, є реально існуючі релігійні відносини та релігійно-церковні системи. Однак кожна наука досліджує в релігії певний аспект, певні причинно-наслідкові зв’язки і випадковості, певні явища і процеси, форми, принципи і т. п. Скажімо, філософія вивчає причини виникнення і природу релігії, релігійних уявлень і образів. Історія, археологія, етнографія досліджують конкретні форми релігій, що виникають і функціонують у різні історичні епохи; психологія розкриває психологічні, чуттєво-емоційні чинники релігії, релігієзнавство вивчає сутність і роль різних релігійних систем, церков, конфесій, сект, релігійних об’єднань у зв’язку з історією розвитку країн і народів, націй і етносів.

Соціологія здійснює свій специфічний, соціологічний підхід до аналізу релігії. Соціологія визначає релігію як суспільне явище, як один із важливих структурних компонентів суспільства в різних соціальних проявах, у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами.

Предметом соціології релігії є широке коло проблем, що визначають соціальну сутність, місце і роль релігії та церкви у суспільстві, її соціальні функції, закономірності і випадковості функціонування релігії і церкви, ставлення до релігії і церкви різних соціальних і етнічних спільностей, співвідношення релігії та атеїз­му, як соціальне явище, взаємодію, взаємозв’язок та взаємовплив світових релігій, церков, конфесій та різних релігійних об’єднань, взаємовідносин держави і церкви тощо (див. схему 67).

Схема 67

Аналіз складових предмета соціології релігії показує, що релігія як соціальне явище взаємодіє з усіма іншими соціальними явищами, так само як і раціональний атеїзм не відкидає релігію, а прагне до наукового її аналізу і визначення, до розкриття її об’єктивного і суб’єктивного аспектів. Релігія як об’єкт соціологічного дослідження розкривається в усіх різноманітних зв’язках і взаємодіях, в єдності теорії і практики. Тому соціологія релігії функціонує у нерозривному зв’язку з іншими суспільними науками, використовуючи загальну методологію, яку розробляє філософія, принцип історизму, що досконало представлений історичною наукою, а також необхідні висновки інших наук.

Соціологія релігії використовує загальнонаукові і специфічні соціологічні методи (див. схему 68).

Схема 68

Використовуючи загальнонаукові і спеціальні методи, соціологія релігії досліджує, розкриває сутність і зміст кожного елементу свого предмета, виробляє і формує певні висновки і рекомендації щодо удосконалення як релігійно-церковних відносин, так і відносин між релігією і церквою та інститутами держави і громадянського суспільства.

Особливою формою суспільних відносин, що їх вивчає соціологія релігії, є відносини держави з церквою. Державно-церковні відносини мають свою історію, вони змінювалися залежно від рівня цивілізованості й культури суспільства.

В історії відомі три основних типи взаємовідносин церкви і держави: по-перше, панування церкви в державі — в католицькій церкві в минулому (а сьогодні у Ватикані), в країнах ісламу в сучасних умовах; по-друге, панування держави над церквою (в різних формах) — в царській Росії, у радянський період, частково в пострадянський період (Грузія); по-третє, рівноправний союз держави з церквою — сучасні західноєвропейські країни, Росія та ін. В Україні лише йде процес становлення відносин між церквою і державою.

Складною проблемою предмета соціології є співвідношення релігії та атеїзму. Близькість і переплетеність двох проблем зумовлена передусім тим, що атеїзм, як і релігія, є невід’ємною частиною світової культури, формою суспільної свідомості. Але на відміну від релігії атеїзм невіддільний від наук про природу, суспільство та людину. Всі науки мають атеїстичний характер, адже заперечують існування надприродних сил. Атеїзм — це теоретич­не вчення про релігію, її виникнення і сутність, її роль у суспільстві. Атеїзм використовує заперечення релігії тільки як засіб її наукового висвітлення, за допомогою заперечення «атеїзм стверд­жує буття людини» (К. Маркс). Якраз у цьому й полягає гуманістичний зміст наукового атеїзму, який бореться за людину, за всебічний розвиток особистості, її сил і здібностей у пізнанні та раціональному перетворенні світу. Невипадково видатні вчені всіх історичних епох, за незначним винятком, стояли на атеїстичних позиціях, хоча по-різному підходили до оцінки значення його і релігії.

Таким чином, предмет соціології охоплює своїми складовими всі проблеми, пов’язані з іншими соціальними відносинами суспільства.