Білет 21

1. Правоздатність та дієздатність юридичної особи в цивільному праві.

Юридична особа-це організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку. Юр.особа є самостійним суб»єктом цивільних правовідносин. Цивільна правоздатність юрид.особи полягає в тому, що вона здатна мати такі ж цивільні права та обов»язки, як і фізична особа, крім тих, які безпосередньо можуть належати лише людині. Циві. Правоздатність ю.о виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного держ. Реєстру запису про її припинення. Юрид.особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється в ЗУ» Про ліцензування певних видів господарської діяльності», після одержання нею спеціального дозволу( ліцензії)

Цивільна дієздатність ю.о.полягає в тому, що остання набуває цивільних прав та обов»язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

2. Поняття та особливості речових прав. Система речового права.

Р.П- це окрема галузь права, що забезпечує задоволення потреб та інтересів уповноваженої особи через безпосередній вплив на річ, яка перебуває у сфері її господарського панування.

У речовому праві право на річ здійснюється власником чи законним володільцем самостійно без посередництва іншої осо­би, тоді як у зобов´язальному праві для задоволення власником своїх потреб недостатньо лише його волі, потрібна також воля іншої особи (покупця, наймача та ін.). Відродження речового права в законодавстві України почало­ся з розробки та прийняття ЦК України, книга третя якого має назву «Право власності та інші речові права», згідно з якою ре­чове право поділяється на два інститути:

-   повне речове право (право власності, ст. 316-394);

-   обмежене речове право (право на чужі речі, ст. 395-417). Якщо особа набула обмежене речове право, то її активні зв´язки з власником не припиняються, але правовими актами встановлюються межі, яких власник не може переступити у відносинах з носієм цього права, що свідчить про відносний ха­рактер права на чужу річ ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже май­но є: право володіння; право обмеженого користування (сер­вітут); право забудови земельної ділянки (суперфіції); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Крім перелічених у названій статті ЦК України, види прав на чуже майно зазначені і в інших чинних законодавчих актах. Наприклад, ст. 39 Закону України «Про власність» передбачає право повного господарського відання, а ст. 39 право оперативного управління. Покладання на спад­коємця обов´язку надання права довічного користування жит­ловим будинком, квартирою або іншим майном (ст. 1238 ЦК України). 

Система речового права – складається з двох інститутів –це право власності та право на чуже майно(сервітути, емфітевзис, суперфіцій)

3. Підстави та порядок зміни умов договорів.

4. Договір доручення: поняття, сторони, предмет, форма, зміст. Відмінності договору доручення та довіреності як цивільних правочинів.

Договір доручення: одна сторона( повірений) зобов»язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони( довірителя) певні юридичні дії. Д.доруч. єоднією із підстав виникнення відносин представництва.

Юрид.х-ка- двосторонній, консесуальний, як оплатний так і безоплатний, фідуціарний- заснований на взаємні довірі стосунки

Сторони- довіритель і повірений ( юр.та фіз..особи)

Предмет=- вчинення юридичних дій, пов»язаних із наданням нематеріальних посередницьких послуг

Зміст- чітко визначені юридичні дії, що їх належить вчинити повіреному

Форма- підлягає під загальні правила про форму правочину.

Строк- може встановл. точною календ. датою.

Відмінності доручення від довіреності)- довіреність- це письмовий документ, який видає одна особа іншій для представництва перед третіми особами.

сторони- довіритель та представник

є одностороннім правочином

види: - генеральна (загальна- дії різного характеру- придбання або продаж нерухомого майна, розпоряджання трансп. Засобами) спеціальна( лише вчинки певного типу-підписанняпевного договору, тощо) , разова( здійснення одного правочину)

форма: форма довір.повинна відповідати формі у якій відповідно до закону має вчинятися правочин.Завжди повинна бути письмова форма

5. Поняття та види недоговірних зобов‘язань.

Договірне зобов»язання виникає на підставі правомірних односторонніх дій( правочин, юридичні вчинки) або неправомірних дій особи, за якими наслідки настають незалежно або всупереч її волі. Зміст не договірних зобов»язань визначений імперативними приписами закону і не можуть бути змінений сторонами зобов»язання.

Законодавець розрізняє такі види недоговірних зобов 'язань:

1) зобов'язання із публічної обіцянки винагороди;

2) зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3) зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов'язання із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5) зобов'язання із відшкодування шкоди;

6) зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

6. Спадковий договір як новела вітчизняного цивільного права

За спадковим договором одна сторона(набувач) зобов»язується виконувати розпорядження другої сторони(відчужувача) й у разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача

Предмет дог.-може бути майно , що належить подружжю на праві спільної власності, а тако майно, що є особистою власністю будь-якого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі сметрі одного з подружжя, право на майно набуває другий, а в разі другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Сторони: відчужував- подружжя, один із подружжя або інша особа

Набувач- фізична чи юридична особа.

Юр.х-ка : двосторонній, як консесуальний так і реальний , відплатний( оскільки в набувача виникаєобов»язок виконати певні дії замість отриманого майна)

Форма- писмова та нотаріально посвідчена

Зміст- становлять обов»язки набувача.( він може бути зобов»язаний вчинити певні дії майнового чи немайнового х-ру)

Особливості і забезпечення виконання спадкового договору- нотаріус на майно, що визн. В спадковому договорі, накладає заборону відчуження. Заповіт, що складеним відчужувачемщодо даного майна, вказаного в спадк. Договорі, єнікчемним.

Умови розірвання спадкового договору: у разі невиконання набувачем його розпоряджень, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача. За неможливості виконання набувачем розпоряджень відчужувача, спадковий договір може бути розірвано.

Екзаменаційний білет № 22

1. Дієздатність юридичної особи та порядок її реалізації. Поняття і види органів юридичної особи.

Цивільна дієздатність ю.о.полягає в тому, що остання набуває цивільних прав та обов»язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Ю.О як суб’єкт цивільних правовідносин має наступні ознаки ( організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна майнова відповідальність,здатність діяти в цивільному обігу від власного іменні, місцезнаходження, здатність бути позивачем або відповідачем у суді) Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.Органи юридичної особи формують і виражають її волю Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками.

Склад (перелік) органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Як правило, від імені товари­ства діє виконавчий орган, який може бути колегіальним чи одноособовим. Наявність коле­гіального виконавчого органу не означає, що юридична особа діє саме через нього. У законі чи в установчих документах юридичної особи чітко встановлюється, які члени колегіаль­ного органу мають право діяти від імені юридичної особи.

2. Поняття та види цивільних правовідносин.

цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного право) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються лише з настанням певних життєвих обставин (умов, ситуацій), що враховуються законодавством. Такі обставини називаються юридичними фактами. Таким чином, юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Наприклад, обов'язок з передачі речі однією особою іншій у власність може виникнути за договором, укладеним сторонами. Такий договір породжує виникнення правовідношення, виступаючи як правовстановлюючий юридичний факт. 

3. Поняття та основні складові права власності як інституту цивільного права.

Право власності- це сукупність правових норм, які регулюють відносини,пов»язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належних йому майном на свій розсуд- право володіння, право користування . розпорядження.

В об’єктивному розумінні право власності- це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб’єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення припиненн в них такого права щодо цих благ. В суб»єктнивному роз- це юридично закріплена за власником можливість володіти, користуватися, і розпоряджатися річчю

Форми власноті- державна, комунальна, приватна

Д.В- майно, що належить державі України.

К.В- відноситься майно, яке належить територіальній громаді

П.В- це майно, яке відповідно до закону може належати фізичним та юридичним особам.

Суб»єктом- фізичні, юридичні особи,АРК, тер.громади, іноземні держави , та інші.

Об»єкти- рухоме та нерухоме майно, земельні ділянки, житло, квартири,підприємства, валютні цінності, гроові кошти, тварини, тощо.

4. Стадії укладення договору; вимоги до оферти та акцепту.

Договір як зобов’язальне правовідношення виникає внаслідок погоджених дій кількох сторін, що зумовлює певну процедуру його вчинення, яка в усіх правових системах охоплює кілька стадій. Початком договірного процесу є ініціатива однієї зі сторін у вигляді пропозиції іншій стороні (сторонам) укласти відповідну угоду. Якщо така пропозиція адресована конкретним особам і містить усю необхідну для укладання конкретного договору інформацію (істотні умови) та справжній намір сторони укласти договір, то вона вважається офертою і є першою стадією в процедурі укладання договору. Сторона, від якої виходить оферта (оферент), з моменту її подання стає зобов’язаною виконати все, що було в ній обіцяне, і до закінчення певного строку не може відмовитися від зробленої пропозиції. В усіх правових системах закріплено аналогічні вимоги до оферти: вона має містити щонайменше істотні (основні) умови договору, її зміст має бути чітким і зрозумілим; вона має бути зроблена з наміром укласти договір. Без цього пропозиція не може вважатися офертою. У деяких країнах пропозиція, яка містить умови договору, однак подається без наміру укласти конкретну угоду, розглядається як виклик оферти. За загальним правилом різноманітні матеріали інформаційного характеру: прейскуранти, прайс-листи тощо не визнаються офертою.

Другою стадією укладення договору є відповідь на пропозицію зі згодою укласти договір — акцепт. За загальним правилом акцепт повинен бути безумовним, тобто містити згоду особи, яка його надсилає (акцептанта), на укладення договору на запропонованих оферентом умовах. Відповідь, яка містить якісь зміни чи доповнення до висловлених в оферті умов, вважається новою офертою (контрофертою).

Оферта та акцепт притаманні всім видам договорів незалежно від способу їх укладення та оформлення. Вони можуть бути як усними, так і письмовими, а в деяких випадках виражатися в конклюдентних діях; можуть відбуватися як безперервний короткочасний (одномоментний) процес або бути віддаленими одне від одного у часі, однак є обов’язковими для будь-яких договірних відносин.

5. Підстави та правові наслідки припинення договорів.

Залежна від підстав розірвання договору довічного утримання для сто­рін можуть виникнути різні правові наслідки, а саме:

1) у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за дого­вором (ч. 1 ст. 756 ЦК):

- відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, та відповідно право вимагати його повернення;

- витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужува­ча, не підлягають поверненню;

- компенсації за користування житлом не виплачуються;

2) якщо договір розірвано через неможливість його подальшого вико­нання набувачем з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК):

- суд може врахувати тривалість часу, протягом якого набувач належно виконував свої обов'язки за договором, та залишити за ним право влас­ності на частину майна.

7. Поняття заповіту; вимоги до заповіту та його види

Заповіт- це особисте розпорядження фізичної особи( заповідача) на випадок своєї смерті.

Ознаки: односторонній правочин,правові наслідки,кі пов»язані з реалізацією волі заповідача настають лише після його смерті.

Форма-письмова, із зазначенням місця, часу його складання, посвідчений обов»язково нотаріально,особисто підписаний заповідачем,

Види-секретний- це заповіт, який заповідач має право скласти, не надаючи нікому, у тому числі і нотаріус, можливості ознайомлення з його змістом.(подається його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача,він повинен бути опечатаним нотаріусом) заповіт з умовою- це заповіт в якому заповідч обумовлює виникнення права на спадкування в особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови,як пов»язаної так і не пов»язаної з поведінкою.Умова, визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Відсутність такої умови на час відкриття спадщини єпідставою для закликання до спадкування інших осіб, крім тої для якої було встановлено умову.

Заповід подружжя- це заповіт, який складається спільно подружжям щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Кожному з подружжя надано право в будь-який час відмовитися від спільного заповіту.