8.1. Сутність і структура культури суспільства

Культура — надзвичайно складне і специфічне суспільне явище. Існує величезна кількість визначень культури, які мають далеко не однакове значення. Одні вчені визначають культуру як сукупність матеріальних і культурних цінностей, інші — як так звані культурні універсалії. Більшість сучасних соціологів визначають культуру через діяльність людей. Порівняймо деякі визначення культури. Сучасний російський соціолог і політолог Л. М. Кули­ков визначає культуру як систему створених у суспільстві матеріальних і духовних цінностей. Матеріальними елементами культури, на його думку, є такі: виробничі приміщення, споруди, машини й обладнання, житлові будинки і предмети побуту, телевізори і комп’ютери, театри і концертні зали, книги, фільми, картини, скульптури тощо. Духовні елементи культури — знання, ідеї, мови, звичаї, традиції, мистецтво, соціальні норми, цінності. Майже все це входить у поняття «культура», але де ж людина?

Американський етнограф Джордж Мердок (1897—1985) виділяє такі універсальні риси культури людства: поділ та кооперація праці, харчування, право власності, домашнє господарство, торгівля, мова, закон, освіта, кохання, шлюб, сім’я, власне ім’я, привітання, календар, установлення віку людини, похоронні ритуали, медицина, уряд та ін. Названі універсалії, безумовно, включають діяльність людей, вона зовсім не однакова у різних народів, тому необхідні й інші підходи до аналізу суті й змісту культури.

Найбільш плідним є визначення культури через діяльність людей, оскільки будь-які цінності — матеріальні чи духовно-культурні — є результатом діяльності людей, соціальних груп, класів, націй, народів, держав. З позицій соціології існує три основні сфери людської культури як діяльності (див. схему 56).

Схема 56

Розвиток усіх трьох сфер людської культури визначається діяльністю індивідів (соціальних груп, класів, націй), однак ефективність цього розвитку залежить від багатьох якісних характеристик індивідів, соціальних груп і суспільства загалом, які також є підсумком діяльності попередніх і сучасних поколінь людського суспільства.

Сучасна західна соціологія розглядає культуру як сукупність способів і прийомів людської діяльності (і матеріальної, і духовної), об’єктивованих у предметах, матеріальних носіях (засобах праці, знаках), які передаються наступним поколінням¹¹. Вітчизняні соціологи (професор В. А. Ребкало та ін.), обґрунтовуючи нову парадигму культури, формулюють більш досконале її визначення (див. схему 57).

Схема 57

Духовні й матеріальні цінності як результати людської діяльності нерозривно пов’язані між собою і безперервно взаємодіють, наповнюючи таким змістом сучасну діяльність людей як основний елемент культури, саму її сутність.

У кожному суспільстві формується своя неповторна культура, і всі її елементи — від діяльності до матеріальних і духовних цін­ностей — мають особливості, але є деякі узагальнюючі характеристики, які визначають певні культурні підходи, їх існує три: етно- центристський, релятивістський та інтеграційний (див. схему 58).

Схема 58

У чистому вигляді жоден із підходів (тенденцій) ні в якому суспільстві не реалізується, але провідна тенденція (підхід), безумовно, є і реалізується у більшості країн. Наприклад, своєрідний етноцентризм, на думку ряду спостерігачів, панує в Сполучених Штатах Америки, де переважна більшість громадян надміру зосереджені лише на своїх власних інтересах і проблемах, готові й прагнуть повчати всіх інших, розгорнули у всьому світі свою так звану місіонерську діяльність, нерідко втручаються у внутрішні справи інших держав, країн і народів.

Прихильники культурного релятивізму (таких більшість у багатьох країнах світу), навпаки, виходять з того, що у світі все умовне і відносне, тому неможливо підходити до оцінки явищ і культурних процесів зі своїми вимірами й поглядами, це справа кожного даного суспільства.

В умовах суспільного розвитку початку ХХІ ст. дедалі більш помітною стає тенденція до культурної інтеграції, яка не відкидає самобутність культур, їх збереження й розвитку, однак стверджує, що в нових умовах різні за рівнями розвитку культури зближається, взаємозбагачуються. Цей процес об’єктивно зумовлений, по-перше, зростаючою багатоетнічністю, багатонаціональ­ністю суспільств: сьогодні практично відсутні одноетносні нації, навпаки, нації розвиваються як політичні, багатоетносні соціальні утворення, спільності, суспільства; по-друге, добре поінформо­вані сучасні люди бажають і намагаються запозичити все краще звідусіль.

Яскравий приклад такого підходу, при збереженні національної самобутності, показують японці, які ретельно переймають усе краще з усіх країн світу. А чому б українцям не перейняти традиційно глибоку повагу до предків — у конфуці- анців; прагнення до максимальної чесності й скромності — у Свідків Єгови; організованість, чіткість, дисциплінованість і відповідальність — у нім­ців; бережливість — у фінів і т. п. Однак і все це корисне можна зробити лише за умови збереження, розвитку й ефективного використання всіх складових своєї національної культури. З’ясува­ти всі ці та інші проб­леми допомагає соціологія культури, знання якої вкрай необ­хідні кожному громадянинові, особливо освіченому еко­но­місту, юристу, інженеру, викладачеві та іншим висококвалі­фі­кованим фахівцям.