4. Структура та типологічні ознаки регіонального господарського комплексу.

Основним суб'єктом управління трансформаційними процесами виступають, поряд із державою, регіони.

Регіон (з лат. – край, область) – територія, що відрізняється від інших територій специфічними ознаками. Так, регіони України ідентифікуються (визначаються):

- за географічними ознаками (наприклад Східний, Західний, Південний, Центральний);

- за демографічними ознаками (наприклад, густонаселені, малонаселені);

- за економічними ознаками (високорозвинені, слаборозвинені, депресивні);

- за соціальними ознаками (наприклад, регіони з високим рівнем соціального добробуту);

- за адміністративними ознаками (території автономної республіки Крим (АРК), міст Києва і Севастополя, 24 областей);

- за факторними ознаками (індустріальні, аграрні, сировині);

- за історико-етнографічними ознаками (наприклад, Буковина, Крим, Волинь).

Сьогодні в українському законодавстві (наприклад в Конституції України, Указі Президента України «Про Концепцію державної регіональної економічної політики», Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів»), регіон розглядають як об’єкт управління, а тому найчастіше в науці і практиці використовують розмежування регіонів України за адміністративними ознаками.

В економічній літературі сформувалося два підходи до трактування регіону – у широкому і вузькому значенні.

Регіон в широкому розумінні розглядається як всеохоплююча система в розрізі «природа-населення», тобто як окрема суспільно-територіальна система (СТС). В рамках СТС виділяють три її аспекти:

• природно-екологічний (матеріальна основа життєдіяльності);

• економічний (сфера забезпечення життєдіяльності – виробництво матеріальних благ та надання послуг – являється стрижнем СТС);

• соціальний (відбиває результати взаємодії перших двох аспектів, що проявляється у підвищенні якості життя населення, створення найбільш сприятливого середовища для проживання, включаючи організацію суспільного життя і культуру).

Регіон у вузькому розумінні – це економічна система території (територіально-економічна система - ТЕС) в якій функціонують та постійно розвиваються багатосторонні економічні зв’язки та взаємовідносини між суб’єктами економічної діяльності різних галузей.

Функціонування ТЕС ґрунтується на таких основних принципах:

1. Відносна економічна і юридична самостійність. Область як ланка регіональної економіки є суб'єктом державного управління, тобто має такі повноваження в економічній, фінансовій, правовій сферах, яких не мають ланки більш низького рівня ієрархії – місто, район, сільський населений пункт. Поряд з цим, має на місце і адміністративна та бюджетно-фінансова підпорядкованість регіонів центру, адже економіка регіону функціонує відповідно до загальних вимог розвитку національної економіки і враховує характерні регіональні риси.

2. Територіальна цілісність. Регіон як відтворювальна система історично формується як цілісне територіальне утворення соціально-економічних структур, спільнот та інститутів. Його основними системотвірними факторами є:

- єдність системи населених пунктів, демографічних зв'язків і умов відтворення етнокультурної своєрідності населення;

- спільність виробничих, транспортних, енергетичних і сировинних зв'язків, а також природокористування та екологічних умов життя;

- єдність системи соціальної інфраструктури, інформаційних зв'язків і спільність управління .

3. Наявність органів управління. В Україні кожна область має систему виконавчих (обласні державні адміністрації) та самоврядних (обласні ради народних депутатів) органів регіонального управління.

Таким чином, під регіональною економікою слід розуміти конституційно-закріплений регіональний економічний (господарський) комплекс (РГК), який включає в себе взаємозв’язану сукупність підприємств, домашніх господарств, органів регіонального управління, а також відповідну їм інфраструктуру, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості.

При цьому слід підкреслити саме його комплексність, яка і утворює ТЕС, тобто сукупність взаємодіючих економічних суб’єктів (фірм, домогосподарств, органів влади) різних форм власності функціонує на принципах відносно високої саморегульованості, саморозвитку, самопідтримання.

Комплексний розвиток регіону є процесом економічно і соціально доцільного, пропорційного й збалансованого розвитку всіх видів діяльності людини в межах певної території або країни, - достатньо пропорційний розвиток усіх галузей матеріального виробництва в регіоні, невиробничої сфери, соціальної і виробничої інфраструктури, раціональне використання ресурсів.

Регіональний господарський комплекс є не тільки складовою господарського комплексу країни, але й відносно самостійним утворенням із закінченим циклом відтворення, функціонування якого спрямоване на забезпечення комплексного розвитку продуктивних сил території.

Іншими словами, регіональний економічний комплекс – це регіональне поєднання об’єктів, тісно взаємозв’язаних у процесі виробництва й транспортування до споживачів продукції (товарів і послуг).

РГК формуються внаслідок взаємодії багатьох факторів:

• внутрішніх (сировинні і трудові ресурси, споживчий попит, інфраструктурна забезпеченість тощо);

• зовнішніх (рівень економічного розвитку країни, спосіб виробництва матеріальних благ, технологічний рівень виробництва тощо).

У РГК виділяють наступні структури:

- галузеву (види економічної діяльності);

- функціональну (сировинне, споживче, технологічне спрямування РГК);

- територіальна (райони, міста, селища, села, що включені у РГК).

Типологічні ознаки РГК:

• за територіальним рангом (мікро-, мезо-, макрорегіональні РГК);

• за генезисом (ті, що сформувались до І Світової війни; ті, що сформувалися у міжвоєнний період; ті, що сформувалися у післявоєнний період);

• за спеціалізацією (аграрні, індустріальні, наукові, рекреаційні);

• за технологічним укладом (від 1 до 6 технологічних укладів);

• за напрямком структурно-технологічної трансформації (модернізаційно-інтенсифікаційні, інноваційно-стабілізаційні, суттєвого трансформаційного розвитку);

• за стадією розвитку (депресивні, такі, що розвиваються, розвинуті, такі, що «угасають» в розвитку);

• за конфігурацією опорного каркасу території (радіально-кільцева, решітчаста, трикутна, лінійно-вузлова та ін.).

Регіональний економічний комплекс володіє досить специфічними рисами, на відміну від національного:

- певна спеціалізація, недостатня комплексність господарства, «монокультурність економіки» - обмеженість виробництва усього спектру матеріальних благ внаслідок відсутності ряду галузей;

- проміжне (серединне) положення між національним і місцевим рівнями управління (так званий мезорівень) – як підсистема народного господарства, регіональна економіка не може розглядатися як ізольована її частина, - це викликає необхідність «вписатися» в державну стратегію регіонального розвитку і одночасно врахувати регіональні особливості, розмежувати повноваження не тільки із центром, але й з місцевими органами влади, включаючи і розподіл власності, джерел доходів бюджетів різного рівня та ін. Через регіони здійснюється управління країною, причому ефективність управління є тим вищою, чим вільніше в рамках єдиного економічного механізму суб'єкт господарювання може розпоряджатися своїми ресурсами. Інакше кажучи, жорстка система управління менш ефективна, оскільки обмежує волю низових органів управління, порушує закон зворотного зв'язку й у кінцевому рахунку призводить до порушення саморегуляції. Саме регіональне управління і покликане усунути недоліки жорсткої централізації. Виділяють три аспекти регіонального управління:

– взаємовідносини регіону і держави;

– взаємовідносини регіону і місцевого самоврядування;

– забезпечення комплексності розвитку регіону як єдиного господарства (власне регіональне управління).

Головним напрямом діяльності і критерієм ефективності регіонального управління – є підвищення ступеня задоволення соціально-економічних потреб проживаючого на даній території населення на основі комплексного розвитку регіону.

- тісний зв’язок із природно-географічним фактором – ключову роль в регіональній економіці відіграє наявність ресурсів, їх обсяг, якість землі, природно-кліматичні умови, місце розташування;

- тісний зв’язок із населенням – регіональні органи влади, на відміну від національних, знаходяться в безпосередній близькості до населення, а тому підпорядковуються постійному соціальному тиску, що проявляється у постійному забезпеченні соціально-економічних інтересів населення регіону (створення умов ефективної зайнятості, підвищення рівня життя, соціальної та екологічної захищеності, забезпечення умов для демографічного відтворення, розвитку освіти, культури, етнічної своєрідності); відповідно, соціальний фактор відіграє визначальну роль при виборі економічної стратегії регіонального розвитку, в управління регіональною економікою.