Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
опорний конспект лекцій РТЕР.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
635.9 Кб
Скачать

Ознаки фінансових систем у ринковій економіці:

  • нерозподілений прибуток є основним джерелом фінансування підприємств; на нього припадає 70-100% чистого корпоративного фінансування (фінансування за рахунок внутрішніх ресурсів);

  • банки є основним джерелом зовнішнього фінансування;

  • лише невеликий обсяг чистого фінансування залучається на ринках цінних паперів; наразі процеси розвитку, поглинання та викупу керівництвом компаній здійснюються в основному на основі залучення кредитів у банків та інших корпорацій;

  • великі компанії все більше покладаються на нерозподілений прибуток (чистий прибуток, що залишається після виплати дивідендів, поповнення статутного капіталу, формування резервного фонду та ін. потреб розвитку акціонерної компанії), тобто частіше фінансують свою діяльність за рахунок внутрішніх надходжень, а не за допомогою банківського чи ринкового фінансування. Вони нерідко самі стають фінансовими установами. Менші компанії використовують публічний випуск акцій з метою залучення ризикованого акціонерного капіталу. Великі фірми в такому випадку все частіше звертаються до кредитів з метою скорочення фінансових витрат;

  • міжнародні портфельні інвестиції стали важливим джерелом зовнішнього фінансування багатьох країн.

В Україні приватизації державного та комунального майна призвела до активізації ринку цінних паперів, проте це вплинуло тільки на розподіл власності, а не поповнення інвестиційних фінансових ресурсів.

4. Проблеми та пріоритети регулювання фінансових ринків

Одна з потенційним проблем, що пов’язана з придбанням великими фінансовими установами контрольних пакетів акцій (51%), полягає в можливості використання ними цього контролю для створення монополій або картелів. Тому великого значення набуває здатність антимонопольних органів блокувати спроби будь-якої фінансової установи стати великим акціонером в декількох фірмах однієї галузі.

Друга небезпека полягає у тому, що відносно невеликі інвестиційні фонди, володіючи великою часткою акцій певної компанії, ставлять всі свої засоби (або більшу їх частину) на «одну карту». А тому, з метою захисту інвесторів необхідно вимагати від фондів мінімальної диверсифікації їх портфелів, тобто вкладання фінансових активів у різні інвестиційні проекти. Так, інвестиції в акції якої-небудь однієї компанії не можуть складати, скажімо, більше 10-15% активів фонду.

Третьою небезпекою функціонування ринку капіталу загалом, а акціонерних корпорацій зокрема, являється непродумана система оподаткування. Так, великі податки мають цілий ряд негативних наслідків для акціонерних підприємств. Вони:

- скорочують надходження інформації від компаній акціонерам – великі ставки податків створюють у підприємств зацікавленість у приховуванні доходів і наданні неправдивих даних податковим органам. Внаслідок цього ринкова ціна акцій знижується, а це, у свою чергу, блокує мобілізацію додаткового капіталу;

- ускладнюють контроль за виконанням контрактів – компанії можуть заключати неофіційні угоди з метою приховування прибутку від податкових органів. Однак такі (неофіційні) угоди не мають юридичної сили в суді;

- заохочують корупцію – з метою несплати високих податків компанії вдаються до підкупу посадових осіб, щоб ті «закривали очі» на порушення закону.

Особлива проблема торкається оподаткування інвестиційних фондів. Так, якщо податок на доходи корпорацій буде стягуватись однаково і з акціонерних корпорацій, і з інвестиційних фондів, то особи, що інвестують свої засоби у фонди, сплачуватимуть значно більші суми податків, ніж інші інвестори. Відповідно, корпорації будуть платити податок на прибуток і виплачувати дивіденди інвестиційним фондам; потім фонди повинні будуть знову сплачувати податок на доход корпорацій з цього ж доходу від дивідендів. Отже, необхідно удосконалити оподаткування доходів інвестиційних фондів.

Нагальною проблемою залишається правова невизначеність існуючих систем регулювання фінансових ринків. Відповідно основні зусилля по ліквідації недоліків правової бази функціонування фінансових ринків мають бути спрямовані на вирішення наступних питань:

- законність – правова невизначеність провокує ріст інвестиційних ризиків, відповідно інвестори утримуються від вкладання коштів;

- саморегулювання – ті сфери діяльності на фінансових ринках, що не охоплені законодавством, повинні регламентуватися судовими постановами і тлумаченнями, правилами саморегулювання, культурними звичками і нормами корпоративної етики;

- органи регулювання – врегулювання конфліктів на ринку капіталу шляхом судового розгляду – тривалий і дорогий процес. Тому органи, що регулюють ринки цінних паперів, повинні мати необхідні повноваження для прийняття сучасних та ефективних заходів (право заморожувати банківські рахунки компаній, конфісковувати активи, проводити обшук та вилучення документації);

- забезпечення виконання контрактів – дії покупців і продавців цінних паперів поки що не є одночасними. Так, в будь-якій розрахунково-кліринговій системі необхідний чималий час для кінцевого оформлення угод. Тому системи оплати цінних паперів при їх представленні повинні забезпечувати одночасність дій сторін.

Також проблемою являється зловживання системою регулювання. Оскільки фінансові установи мають сильні стимули і володіють фінансовими ресурсами з метою впливу на регулюючі відомства, вони можуть маніпулювати цими відомствами в особистих інтересах, а не в інтересах населення чи рядових інвесторів.

Наступна проблема – надмірні витрати регулювання, пов’язана з високою вартістю виконанням вимог ринку капіталу. Часто це призводить до того, що витрати перевищують вигоди для інвесторів.

Недоліки регулювання ринку капіталу ведуть до стримування інновацій.