Потенціали факторів трансформації ргк:

- Трудовий потенціал (ТП) – це кількісно-якісно визначені ресурси живої праці, які має РГК. Кількісні параметри ТП – чисельність трудових ресурсів, тип їх відтворення, статево-вікова структура, міграційна рухливість. На ТП впливає багато чинників, зокрема: демографічні, соціально-економічні, духовні, екологічні та ін. Реалізація ТП залежить від рівня розвитку виробничого потенціалу та розвиненості ринків праці.

- Управлінський потенціал (УП) – визначається ефективність управлінських рішень, як з боку підприємців (потенціал підприємницької ініціативи), так і з боку державних службовців (адміністративний потенціал).

- Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – сукупна продуктивність природних ресурсів регіону (мінеральних, земельних).

- Потенціал основних фондів – виробничих споруд, машин, устаткування та ін. – здатний різко підвищити продуктивність праці. Залучення додаткових основних фондів у виробництво здійснюється через механізм функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів, зокрема фондового ринку.

- Потенціал матеріальних ресурсів – тобто наявність достатньої кількості матеріальних ресурсів для забезпечення безперебійного регіонального виробництва. Для економії матеріальних ресурсів впроваджують матеріалозберігаючі технології.

- Фінансовий (інвестиційний) потенціал – це фінансові можливості, резерви кредитування економіки регіону. Якщо фірми регіону достатньо фінансово забезпечені, тобто мають внутрішні джерела інвестування виробництва, то РГК здатний розвиватись самостійно; якщо ж фінансових ресурсів недостатньо, то фірми звертаються до зовнішніх інвесторів (за зарубіжними інвестиціями, інвестиціями з державного і місцевого бюджетів, банківськими кредитами).

- Інноваційний потенціал – масштаби інноваційної діяльності в РГК, ступінь впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво.

- Споживчий потенціал (СП) – характеризує потенційний попит на продукцію регіону (якщо вся вироблена продукція споживається, то це стимул для подальшого виробництва в регіоні, його розвитку). СП поділяється на: потенціал виробничого споживання (здатність споживачів засобів виробництва їх придбати і використати) і потенціал особистого споживання (купівельна спроможність населення на продукцію регіонального ринку предметів споживання).

- Еколого-промисловий потенціал (ЕПП) – його «носіями» є природні комплекси та об’єкти екологічної інфраструктури. ЕПП складається з: асиміляційного потенціалу, який характеризує здатність природного комплексу регіону (його біоти, повітря, поверхневих вод, грунтів тощо) переробляти (розчиняти, адсорбувати) забруднюючі речовини; потенціалу екологічної інфраструктури, що відображає можливості очисних споруд знешкоджувати ті ж самі забруднюючі речовини.

- Потенціал виробничої інфраструктури – характеризує потужність об’єктів виробничої інфраструктури (транспорту, зв’язку, в т.ч. телекомунікацій, електронних мереж та ін.).

- Потенціал соціальної інфраструктури – здатність об’єктів соціальної інфраструктури (закладів освіти, здоров’я, побутового обслуговування, відпочинку та ін.) обслужити населення регіону.

- Потенціал ринкової інфраструктури – здатність об’єктів ринкової інфраструктури (товарні, фондові, валютні біржі, біржі праці, банки, кредитні спілки тощо) обслуговувати фірми, ринки та населення регіону.

- Транзитний потенціал – зумовлений вигідним географічним розташуванням регіону, що сприяє до створення спеціальних економічних зон, транскордонних кластерів та інше.

Сума усіх вищенаведених потенціалів факторів складає так званий інтегральний (об’єднаний) потенціал РГК.

Під регіональною політикою ринкової трансформації (РПРТ) розуміється сукупність заходів, спрямованих на здійснення ринкових реформ в регіоні з врахуванням відмінностей в їх економічній дієздатності.

В основі РПРТ лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання (аллокація). Аллокаційний ринковий механізм, а з ним і РПРТ націлені на подолання недосконалості та негнучкостей як централізовано-планового управління, так і ринкових принципів функціонування.

Метою регіональної політики ринкової трансформації є створення в регіонах належних умов для конкуренції, максимального використання регіональних конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Взагалі політика ринкової трансформації визначається переходом до формування нової економічної системи, головним критерієм розвитку якої стають ціни світового ринку, що призводить до переоцінки поняття ефективності функціонування як галузей, так і регіонів.

РПРТ безпосередньо визначається закономірностями утворення і функціонування регіональних ринків, в рамках яких формуються інтереси і взаємовідносини суб'єктів ринкових факторів економічного ризику, дослідженням інфраструктурного забезпечення відносин регіонального ринкового простору і впливу зовнішньоекономічної діяльності на розвиток регіональних ринків.

РПРТ безпосередньо пов'язана з регіональною соціально-економічною політикою (РСЕП), і передбачає:

– Формування інвестиційно-привабливого клімату в регіоні: акумулювання і накопичення фінансових ресурсів за рахунок раціонального використання природно-ресурсного і виробничо-інноваційного потенціалу регіону; формування фінансової системи, орієнтованої на вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону; інвестиційна привабливість (орієнтація господарського розвитку регіонів на посилення привабливості виробництва для іноземного і національного капіталу на основі створення ринку капіталу і робочої сили).

– Економічне зростання. Вважається, що оптимальна аллокація факторів виробництва в економічному просторі сприяє добробуту суспільства. Вклад регіонів у виробництво ВВП повинен відповідати їх економічному потенціалу. Для економічного зростання необхідна селективна підтримка окремих регіонів з боку держави. Наприклад, в одних регіонах це може бути цілеспрямоване стимулювання створення нових робочих місць, в інших – пряме інвестування в нові сфери діяльності та інфраструктуру з тим, щоб посилити їх привабливість як місце розміщення капіталу;

– Гомогенність (однорідність) національного економічного простору. Ця мета регіональної ринкової політики передбачає уникнення міжрегіональних диспропорцій у добробуті і доходах, щоб регіони були однаково доступні для господарської діяльності;

– Стабільність. Мета полягає у зменшенні кон’юнктурної та структурної уразливості регіонів. В значній мірі реалізація мети пов'язана із господарською структурою регіонів, ефективність якої забезпечує доходи і зайнятість населення. На етапі трансформації економіки регіонів формування такої структури безпосередньо пов'язане з реструктуризацією їх господарства. Необхідно створити сприятливі умови для залучення робочої сили в галузі виробництва;

– Формування життєздатного конкурентного середовища. У регіонах де переважає важка промисловість, яка мало піддається перебудові, спад виробництва буде тривалішим. Важливим є структурна регіональна ринкова політика, яка б передбачала державну селективну та інвестиційну підтримку окремих галузей і підприємств. Таким чином, необхідне здійснення ринкове орієнтованої структурної політики як частки регіональної ринкової політики. Консервація старої виробничої структури блокує створення конкурентного середовища в регіоні;

Формування РПРТ безпосередньо пов'язане з децентралізацією функцій управління³ на основі оптимального поєднання розподільчих і ринкових методів управління; перерозподілу бюджетних надходжень (бюджетного регулювання) між центром і регіонами.

Центральні органи влади залишають за собою функцію з прийняття рішень у галузі законодавства, розробки загальних принципів економічної політики, які пов'язані із збереженням єдиного економічного простору і підтримкою територіальної цілісності держави. Таким чином, модель політики соціально-економічного розвитку регіону повинна виходити з якісно нової концепції і наступних методологічних принципів:

– визначення пріоритетності соціальних цілей;

– визначення регіону як територіальної складноутвореної цілісності, яка функціонує при міждержавних і міжрайонних економічних зв'язках щодо розподілу і споживання товарів та послуг;

– визнання відносної самостійності економічних, соціальних, духовних, національних та інших інтересів регіону;

– координація діяльності економічно незалежних суб'єктів виробництва на регіональному рівні, єдність сукупності умов і факторів функціонування яких визначає саморегулювання регіонів;

– необхідність створення системи ефективного господарювання в регіоні будь-якого рангу, яка б забезпечила економічні, соціальні, екологічні умови життєдіяльності населення;

– в умовах ринкової системи господарювання більш високим стає рівень схоластичності, невизначеності соціально-економічного розвитку.

РПРТ визначає основні напрямки ринкової трансформації в регіоні (структурна, функціональна, організаційна, управлінська) і є основою для формування РСЕП.

Одним з основних напрямків РПРТ є структурна перебудова, яка має широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Стан економічної і фінансової кон'юнктури та досить стислий термін для її здійснення вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які в рамках середньотермінової програми сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні.

До головних пріоритетів структурної трансформації можна віднести:

- Підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави;

- Посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових конкурентоспроможних товарів народного споживання;

- Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

- Технологічне оновлення виробництва;

- Реструктуризація підприємств;

- Створення ефективних регіональних структур економіки.

Особливістю даного етапу розвитку є те, що структурна перебудова економіки здійснюється не за галузевим підходом, що в минулому традиційно використовувалося, а за функціональним – через постановку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Розглядаючи структурну перебудову територіально-виробничого комплексу як складову частину РСЕП слід зазначити, що до основних напрямків його трансформації відносяться:

– вибір пріоритетних напрямків, зорієнтованих на наявні природно-сировинні ресурси регіону;

– випуск продукції з закінченим технологічним циклом для внутрішньо-регіонального споживання і міжрегіонального обміну;

– зменшення трудомісткості за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

– забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок науково-технічного оновлення виробництва;

– нарощування експортного потенціалу.

Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону потребує відповідного фінансово-ресурсного забезпечення, основою якого повинні стати:

– позабюджетні інвестиційні та інноваційні прибутки;

– капіталізація частини прибутків суб'єктів господарської діяльності;

– кошти від приватизації державного майна;

– залучення в кредитну систему недержавних фінансів (власні кошти підприємств та кредити банків);

– іноземні інвестиції;

– кошти держбюджету.

Функціональна трансформація передбачає переспеціалізацію РГК на види економічної діяльності, пов’язані з виробництвом конкурентоспроможної продукції, тобто створення новітніх галузей, перехід від екстенсивного до інтенсивного типу економічного розвитку.

Для активізації процесів функціональної трансформації РГК необхідне:

• формування регіональних ринкових структур;

• зміна характеру відтворення виробництва;

• створення умови для інтеграції ринкових структур на основі поєднання спеціалізованих і локальних інституцій;

• зміна параметрів ресурсоспоживання (зниження ресурсо- та енергомісткості виробництва, підвищення продуктивності праці через залучення у виробництво нових технологій, кваліфікованої робочої сили);

• зміна галузевих пропорцій РГК на користь наукомістких, експортабельних галузей.

Організаційна трансформація передбачає зміни у розміщенні РГК. Серед них найбільше значення мають:

• Регіональна інтеграція виробництва - взаємозв’язки та взаємодія економічних структур, завдяки яким з’являються нові суттєві властивості. Ефект від регіональної інтеграції виробництва виникає завдяки використанню спільних ресурсів, розвитку внутрішньо регіональних виробничих зв’язків (вертикальних, горизонтальних).

• територіальна поляризація – виникнення економічних полюсів (для їх формування важливими факторами є наявність: висококваліфікованих кадрів, університету та транспортного вузла тощо) та спеціалізованих виробничих центрів (їх формування частіше обумовлено якимось одним винятково важливим чинником, наприклад запасами мінерально-сировинних ресурсів). Ефект від територіальної поляризації (так званий ефект Перру) виникає завдяки концентрації інновацій і інвестицій у економічних полюсах, що дозволяє їх використовувати ефективно.

Для активізації процесів організаційної трансформації РГК необхідне:

• зміцнювати потужності економічних полюсів нижчих порядків аби ті, притягуючи периферію, «збирали» територію (на цю роль найбільше підходять районні центри з помітним інноваційним та інвестиційним потенціалом);

• розвивати зв’язки з територіального кооперування й комбінування виробництва між промисловими полюсами та периферійними районами (створювати регіональні виробничо-інноваційні системи);

• передати периферії деякі економічні функції, пов’язані з розвитком малого і середнього бізнесу (формування регіональних підприємницьких мереж).

Управлінська трансформація передбачає перехід до програмування розвитку РГК. В умовах ринкової економіки на перший план виходить програмно-цільове планування (програмування розвитку) РГК, яке орієнтується на визначення стратегічних пріоритетів його розвитку. Серед них основними є: стабілізація, реструктуризація, соціальна орієнтація та підвищення ефективності виробництва, впровадження інновацій, енергозбереження, самофінансування тощо. Важливого значення набуває і вироблення стратегії територіально-комплексного розвитку РГК, оскільки вона є базою для розробки програм розвитку комплексу.

Для активізації процесів управлінської трансформації РГК необхідне:

• оптимальний розподіл повноважень між центром та регіонами;

• участь центру у фінансуванні регіональних програм економічного розвитку (дотації, субвенції, податкові пільги, цільове кредитування, регіональне замовлення тощо);

• упорядкування відносин власності, зокрема передати регіональним органам влади корпоративні права на управління часткою державної власності тих підприємств, що мають стратегічне значення для держави й регіону;

• введення реальної плати за регіональні ресурси;

• розвиток базових елементів ринкової інфраструктури (бірж, комерційних банків, інвестиційних фондів, центрів зайнятості тощо);

• створення в регіонах спеціальної державної плануючої структури;

• створення регіональних корпорацій, регіональні консорціуми, регіональні кластери, до яких увійшли б органи влади, банки, науково-дослідницькі установи, та підприємницькі структури.