3. Фінансові системи: західні моделі

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Головна мета фінансової системи полягає в оптимальному розподіленні фінансових ресурсів. Це нелегке завдання для України з урахуванням обмеженої інформації про підприємства, якою володіють інвестори, і нестачі досвіду та навичок у кредиторів.

В Україні є тисячі фірм і можливостей для інвестицій. Інвестори і кредитори в ринкових умовах повинні переорієнтувати потоки нового капіталу від «фірм-невдах» до «фірм-переможців», які мають найбільші шанси на успіх. Але й досі в Україні підтримується велика кількість підприємств-аутсайдерів (найчастіше у вигляді банківських позичок), через лобісті групи в уряді, парламенті, що чинять тиск на банківські установи. А це, у свою чергу, скорочує обсяг фінансування потенційних «фірм-переможців».

Фінансові системи поділяються на:

• Банківські – характерні для Японії, більшості країн Західної Європи;

• Ринкові – характерні для США, Великобританії.

У банківських фінансових системах банки є одночасно кредиторами і акціонерами великих акціонерних корпорацій, наприклад японські кейрецу. Банки володіють значною часткою капіталу та кредиторських вимог і виконують ретельний нагляд за компаніями. Вони мають своїх представників у раді директорів (а значить і доступ до конфіденційної інформації). Фінансові ринки при цьому мають менші масштаби і ліквідність, а операції мають менш відкритий характер (у всякому разі для осіб, які не є членами ринку). Але контроль банків над корпораціями може спиратися не тільки на факт володіння акціями. Там, де банки можуть займатися брокерською і трастовою діяльністю, або управляти взаємними фондами, їх контроль може виявлятися у використанні права голосу від імені дрібних (міноритарних) інвесторів. З іншого боку, банки можуть укладати вкрай обмежені кредитні угоди або надавати лише короткотермінові кредити з метою впливу на рішення керівництва.

У ринкових фінансових системах акції знаходяться у власності населення – безпосередньо або за посередництвом інвестиційних установ, наприклад інвестиційних фондів. Має місце високий рівень капіталізації фінансового ринку активний обіг акцій (ліквідність), а корпоративне управління здійснюється інвесторами шляхом продажу акцій компаній з низькими результатами. Низькі показники управління фірмою у підсумку можуть зробити її об’єктом недобровільного поглинання (всупереч бажанням керівництва). Однією із необхідних умов для ефективної роботи такої системи є розкриття великого обсягу надійної фінансової інформації.