Тема 3. Антична філософія

37

Відповідно до теорії ідеї Платон розглядав людину, державу, процес

пізнання.

Розглядаючи людину, Платон вважав, що в ній розрізняють безсмерт-

ну душу і смертне тіло, яке є в’язницею душі. Індивідуальна душа склада-

ється з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини

людина здатна мислити, споглядати світ довічних ідей і яка прагне «блага»,

за допомогою другої – людина виробляє почуття голоду і спраги, любові,

відповідає за самозбереження.

За Платоном Деміург своєю енергією породжує Світову душу, яка має

певні функції: по-перше, вона є джерелом руху; по-друге – основою пізнан-

ня. Людська душа – частина Душі Світу. Кожного разу, поєднуючись із но-

вим тілом, душа забуває те знання, яким вона володіла. У конкретному тілі

душа частково поновлює свої якості. Саме тому процес пізнання за Плато-

ном – це процес «пригадування» (#νάμνησις [анамнез]).

Важливим методом пізнання Платон вважав діалектику: перехід від

менш загальних до більш загальних понять. Найбільш загальною є ідея Бла-

га. Для Платона діалектика виступає як метод поділу єдиного на множинне,

як принцип розгортання світу ідей і становлення відповідного шляху пі-

знання. Діалектика для нього – це єдиний спосіб існування ідей (також і

чуттєвого світу) і метод їх пізнання. Істотним у діалектиці є уявлення про

єдність протилежностей, що означає: при поєднанні протилежностей обидві

вони гинуть, перетворюючись у щось третє.

В діалогах «Держава» та «Закони» Платон створює проект ідеальної

держави. Основним принципом такої держави є справедливість. В ідеальній

державі існують три соціальні стани: правителі-філософи, воїни і люди фі-

зичної праці (селяни і ремісники). Цей поділ відбувається на основі доміну-

вання певної частини душі в людині: розумної (правителі), вольової (воїни),

чуттєвої (селяни і ремісники). В цьому зв’язку, принцип справедливості

означає, що кожному громадянинові відводиться особливе заняття та особ-

ливе становище (кожен повинен займатися своєю справою), що означає їх

гармонійне поєднання.

В такій державі, на думку Платона, воїни не мають приватної власно-

сті, оскільки вони отримують від держави все необхідне, жінки та діти є

спільними, виховання дітей – це загальна справа. Селяни і ремісники забез-

печують суспільство всім необхідним.

Отже, основними чинниками, які за Платоном, сприяють створенню

«ідеальної держави», є спільні здобутки, відсутність приватної власності, а

також умов для її виникнення і примноження.

На думку Платона, держава постає найвищим втіленням блага на зем-

лі. Тому він підпорядковує людину цьому благу, тобто державі.

АРІСТОТЕЛЬ (384–322). Він народився у Стагірі, у родині придворного

лікаря македонського царя. У 367 році до н.е. у віці 17 років стає слухачем

ФІ Л О С О Ф І Я . КУ Р С Л Е К Ц І Й

38

Академії Платона. Пізніше філософ став учителем Олександра Македонсь-

кого.

Арістотель залишив велику творчу спадщину, яка налічує 150 науко-

вих праць і трактатів. Найвідоміші його твори – це «Метафізика» (вчення

про буття), «Органон» (розглядаються проблеми логіки), трактат «Про ду-

шу», етичні твори «Евдемова етика», «Велика етика», політико-економічні

проблеми – твори «Політика» і «Економіка».

Арістотель розглядає проблему предмета філософії і доходить висно-

вку, що філософія повинна вивчати нематеріальні, самостійні, найбільш за-

гальні причини розвитку матеріального та духовного світів і нерухомі сут-

ності (закони). Вивчення ідеального – кінцева мета філософії і в даному ас-

пекті філософія стає теологією, оскільки ідеальне є Бог. Але Арістотель до-

ходить висновку, що предмет філософії ширший за предмет теології.

Критикуючи ідеалізм Платона, він критикував і матеріалізм, що при-

вело його до думки, що для існування світу потрібні дві першооснови – ма-

теріальна і ідеальна. Матерію філософ розглядає як пасивний початок, що

не може самостійно розвиватися. Форма – це активний початок. Завдяки

формі матеріал перетворюється на реальні речі. З точки зору Арістотеля,

матерія є першою сутністю, а кінцевою формою є Бог: першодвигун приро-

ди і кінцева причина світу.

Він критикував розуміння Платоном співвідношення ідеї і самої речі.

У Платона ідея існує незалежно від речі у світі ідей, а реальна річ є копією

ідеї. Арістотель же вважав, що ідея речі і сама річ не існують окремо: ідея

речі перебуває в самій речі. Не можна відривати одиничне від загального,

вони існують в єдності.

Учений виділив чотири причини існування речей:

1. Форма. Не існує жодної речі без форми, яка виступає як сутність

буття речі.

2. Матерія. Вона виступає як потенційна передумова існування речі.

Не існує речі без матерії, як і без форми.

3. Рух. Саме рух є процесом перетворення можливого в дійсне.

4. Мета. Метою виникнення речі є сама річ.

Розглядаючи проблеми людини, Арістотель вважає, що душа – при-

чина і початок людського тіла. Він вважає душу початком життя, проте роз-

різняє її «рівні»:

• нижчу – рослинну, що відповідає за функції живлення, зростання,

розмноження в будь-яких живих істот;

• середню – тваринну, в якій до вищеназваних функцій додаються

відчуття;

• вищу – розумну, яка притаманна людині; додає розсудливість і

мислення.

Всі складові душі повинні руйнуватися так само, як і тіло, за винятком

розуму. Розум не залежить від тіла, він є вічним та незмінним, здатним до