Тема 3. Антична філософія

29

першоначало є тільки породжуючим, тоді як природа передбачає не тільки

породжуюче, а й породжене. Отже, за Пітагором, природа – це первоначало

у поєднанні з відмінним від нього, яке він називає «іншим» (Вλλο [алло]).

Поєднуючись з «іншим», число набуває конкретності (стає «цим», тобто

річчю), стає продуктивним, утворюється космос – світ гармонії, краси та ри-

тму, з’являється розмаїта система речей.

Постаттю особливої значущості в історії становлення ранньої грецької

філософії є також представник іонійської філософії ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ (бл.

540–483 рр. до н.е.). Обізнаний зі здобутками попередників – як іонійської

Мілетської школи, так і італійської Пітагорейської школи, – Геракліт ство-

рив оригінальну систему, що мала на меті подати цільну й загальну, динамі-

чну картину світу та процес пізнання цього світу людиною. Геракліт – рі-

шучий й різкий опонент Пітагора та пітагорейської математичної статики,

як у погляді на світ, так і у погляді на пізнання. Головною ознакою емпірич-

ного світу, за Гераклітом, є його плинність. В емпіричному світі, який Гера-

кліт також називав «віком» (α>ών), «πάντα ρε_ καJ κινε_ται, καJ ο8δ2ν μένει»

(«все тече й змінюється, жодна річ не перебуває» [Платон навіть називав

послідовників Геракліта «o< @1onte~» – «плинні»]), а тому навіть «в одну рі-

чку не можна увійти двічі». Емпіричний світ перебуває у стані постійної ґе-

нези (становлення) – це швидкоплинний потік життя: «Вік – дитина, що

грає, кісточки кидає, дитина, що панує».

Втім, навіть такий мінливий та швидкоплинний світ виглядає надзви-

чайно гармонійно. Навіть у цій плинності, людина здатна вбачати лад та мі-

ру, знаходити закономірності. З усією величчю та серйозністю перед Герак-

літом постає таємниця людського мислення, а разом з нею відкривається і

таємниця вічності космосу. Людське мислення відкриває, що космос є віч-

ним, незважаючи на те, що «все тече», а отже й те, що космос є вічною ос-

новою швидкоплинних речей. Вперше в історії грецької філософії (а мож-

ливо й взагалі у людській історії) саме Геракліт відкриває відмінність між

чуттєвим та мисленим пізнанням – сферою чуття та сферою мислення, а от-

же розрізняє сферу чуттєвого та сферу мисленого пізнання. Ті ж самі речі

відкриваються відмінними для чуття й для мислення. Так, наприклад, чуття

кажуть, що світ є мінливим, непостійним, швидкоплинним, тоді як розум

говорить, що світ є світом – він є тотожний самому собі, незважаючи на

плинність та мінливість речей. Більшість людей живе життям подібним до

сну – життям на рівні чуттєвості, й лише одиниці «прокидаються» до життя

у мисленні, яке Геракліт і вважає шляхом мудрості; втім, це не бентежить

філософа: «Один для мене – міріади, якщо він найкращий», – говорить Ге-

ракліт.

Осягнення відбувається шляхом ноезису (мислення), втім, це має бути

саме мислення, – живе, безпосереднє, самостійне й вільне, – а не лише «ко-

лекціонування ноем» (думок) попередників. «Численні знання розуму не

навчають» – можна бути непогано освіченою, втім, лишатися недалекою, а

ФІ Л О С О Ф І Я . КУ Р С Л Е К Ц І Й

30

то й бути відверто глупою людиною. Саме розум, а не чуття дають людині

змогу осягнути єдність світу: «Не мене, та сам розум (логос) послухай, як

вважаєш, що мудрість існує: все є єдиним», – говорить Геракліт. Втім, він не

заперечує, що певну роль у пізнанні відіграють і органи чуття, тільки б вони

були вірно скеровані, в противному ж разі: «Очі й вуха погані свідки, якщо

душі у них варварські».

Мудрість відкриває потаємне й приховане, а «природа, – за словами

Геракліта, – любить ховатися». Природа, у розумінні ефесця, – це єдина

прихована причина і смисл того, що на чуттєвому рівні відкривається як

швидкоплинний потік життя, саме становлення, втім, на рівні мислення як

Божественний Логос світу, який є і справжньою природою, і космосом.

«Цей космос один й той самий для всіх, ніхто його не створив ні з богів, ні з

людей, але був він завжди, є й буде вічно живий вогонь, що мірою спалахує

й мірою згасає». Космос – лад речей, їх становлення та розташування.

Отже, космос – структура світобудови. На мисленнєвому рівні він ві-

дкривається як Логос (смисл), тоді як на чуттєвому – як вогонь, що має свої

цикли – спалахування («шлях вгору» – екпіроза) та згасання («шлях вниз» –

діакосмеза). Коли вогонь йде вгору, спалахує – все гине, коли йде вниз, зга-

сає – все починає становитися, квітнути, набирати сил. Втім, це саме цикли,

а не випадкові спалахування та згасання, що мають свою міру (μέτρον [мет-

рон]), безпосередньо обумовлену смислом (λóγος [логос]). Логос є мірою

спалахування та згасання вогню, а отже, врешті решт, він «відповідальний»

за всі процеси становлення, що є засновком космосу. Таким чином, мислен-

ня, на думку Геракліта, відкриває Природу (або Первоначало), що є або Ло-

госом, тобто смислом, Божественним задумом, або космосом, що відкрива-

ється мисленню як космос (лад, гармонія, краса), а на чуттєвому рівні – як

вогонь.

Ще однією ознакою філософського вчення Геракліта є його глибин-

ний онтологічний антитетизм (переконання, що світ «зітканий» з протилеж-

ностей), у якому можна побачити зародки діалектичного способу мислення.

Так само, як у самій основі світобудови лежить протилежність спалахування

та згасання вічного огню (екпірози та діакосмези), так само й увесь світ сто-

їть у протилежностях. Більш того, без протилежностей була б неможлива

ані ґенеза світу, ані вища, забезпечувана Логосом, гармонія всесвіту, яку Ге-

ракліт уподібнює «гармонії луку» або «гармонії ліри». А отже, наявність

протилежностей (антитез) є необхідною умовою існування світу, як емпіри-

чного (чуттєвого), так і ноуменального (мисленнєвого).

Погляди Геракліта знайшли собі опонентів у особах представників

Елейської школи, засновником якої вважається ПАРМЕНІД (бл.540/520 –

450 рр. до н.е.). Вчення Парменіда мало два джерела: перше – теологічне й

моністичне вчення іонійця Ксенофана з Колофону (бл. 580/577 – 485/490 рр.

до н.е.), друге – вчення Пітагора та пітагорейців (Парменід був утаємниче-

ний й належав до Пітагорейського союзу). Вірогідно, під впливом Ксенофа-