АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

План

1. Рання грецька філософія

2. Класичний період античної філософії.

3. Елліністично-римська філософія.

1. Рання грецька філософія

На відміну від східної філософії, антична філософська думка форму-

ється на дещо інших засадах. Греки не мали священних книг, подібних до

«Вед» чи «У-цзин», від яких відштовхувалися міркування мудреців. Філо-

софія стародавніх греків спиралася переважно на знання (математичні, аст-

рономічні, метеорологічні, географічні тощо), часто запозичені в інших на-

родів Середземномор’я. Більш того, у греків землеробство ніколи не було

провідною галуззю господарства, тому вони майже не відчували себе част-

кою природи і більш сподівалися не на богів Олімпу, а на власні сили у мо-

реплавстві, рибальстві, скотарстві та виноградарстві. Умови життя форму-

вали такий світогляд, де людина з її розумом варта значно більшої поваги

(ніж на Сході), і саме цей чинник згодом оформлюється як прагнення підко-

рити природний світ. Розвиток філософської думки відбувається за умов так

званої рабовласницької демократії, що забезпечувала в достатній мірі спра-

вжню свободу мислення. А оскільки реально займатися поезією, математи-

кою чи філософією могли лише заможні люди, вільні від фізичної праці, то і

їхні міркування швидко набувають споглядального, теоретичного характеру

(θεωρία з грецьк. – споглядання).

Філософська думка Середземномор’я вважається колискою всіх точ-

них наук як продукту розуму. Прагнення до мудрості властиве всім людям,

втім, у строгому сенсі, філософія є витвором еллінського генію. Першою іс-

торичною формою філософування у Давній Греції є так звана натурфілосо-

фія, тобто філософія природи.

Першим осередком натурфілософії вважається місто Мілет, розташо-

ване в області Іонія, що у Малій Азії. Відповідно до цього перший історич-

ний тип еллінської філософії називається Іонійською філософією, а пер-

шою філософською школою – Мілетська школа.

Засновником Мілетської школи є ТАЛЕС З МІЛЕТУ (або Фалес Мілет-

ський, бл. 640/624548/545 рр. до н.е.), котрий, за визнанням Аристотеля,

був також і першим грецьким філософом. Вважається (не маємо інших при-

кладів), що до нього займалися майже виключно практичною проблемати-

ФІ Л О С О Ф І Я . КУ Р С Л Е К Ц І Й

28

кою, тоді як Талес став першим, хто сформулював саме теоретичне питан-

ня, що й поклало початок грецькій філософії природи: «З чого все?».

Талес додержувався думки про замкнений характер буття світу та про

те, що «все повне богів», тобто іманентних (внутрішніх) рушійних сил. Ціл-

ком природно, що спостерігаючи постійну мінливість емпіричних речей,

врешті решт, він зрозумів, що незважаючи на те, що плинність є головною

ознакою підмісячного світу, втім, сама його основа має бути вічною, пос-

тійною, незмінною, й загальною для всіх речей – тих що були, тих що є й

тих, що будуть. Саме це дало йому змогу сформулювати перше теоретичне

(умоглядне) питання грецької філософії: «Що є природа (φύσις [фізис]) або

первоначало (#ρχή [архе]) всього?».

Питання потребувало відповіді, і Талес цю відповідь дав – «все з води,

вода є першоначалом всіх речей». Вірогідно, що до такої відповіді Талес

прийшов, читаючи «Іліаду» Гомера, який свого часу висловив думку, що

прабатьком богів та людей є океан. Втім, подавши таку відповідь на ним же

поставлене питання, для того, щоб уникнути непорозуміння, Талес зробив

суттєве зауваження: ця вода – «не проста вода, а Божественна». Тобто, вода-

природа, вода-першоначало не є емпірична вода, а радше – сама стихія во-

ди, яку, вірогідніше за все, Талес ототожнював з первинним хаосом.

Іншими представниками Мілетської школи є АНАКСИМАНДР (бл. 610 –

547/540 рр. до н.е.) та АНАКСИМЕН (бл. 585/560 – 525/502 рр. до н.е.). Розмі-

рковуючи над поставленим Талесом питанням, вони дійшли дещо інших ви-

сновків, ніж засновник Мілетської школи. Анаксимандр відмовився сприй-

няти тезу Талеса про те, що вода є першоначалом всього, вважаючи, що

стихія води є надто обмеженою, щоб бути першоначалом (поруч з нею іс-

нують інші стихії – земля, повітря, вогонь). Натомість він вважав, що пер-

шоначало (#ρχή) є відмінним від усіх стихій (на те воно й першоначало), а

головною ознакою його є те, що воно є нічим не обмежене, а тому воно є

саме «нескінчене» (τó Вπειρον [апейрон]). Анаксимен, в цілому сприйнявши

позицію Анаксимандра щодо первоначала, зробив уточнення: ототожнив

«нескінчене» (τó Вπειρον) з «імлистим повітрям» (#/r [аир]) – чимось серед-

нім між стихіями землі й води, з одного боку, та повітря й вогню, з іншого.

Майже паралельно зі становленням в Іонії Мілетської філософської

школи, в області т.зв. Великої Греції – Італії, відбувається становлення аль-

тернативної філософської традиції – Італійської філософії.

Першою школою Італійської традиції є школа пітагорейців, що мала

характер таємної організації, так званий Пітагорейський союз. Її засновни-

ком вважається ПІТАГОР З САМОСУ (або Піфагор Самосський, 570–490 рр. до

н.е.). Вважається, що саме Пітагорові ми завдячуємо появою поняття кос-

мос, у значенні «світ» або «система речей». За вченням Пітагора, першона-

чалом всього є число (#ριθμóς [арітмос]), як основа певного ладу (τάξις [так-

сіс]) у русі (κίνησις (кінисіс)) – ритму (ρυθμóς [ритмос]). Пітагор, на відміну

від іонійців, не ототожнював «природу» та «першоначало». На його думку,