Військова реформа

Перехід від війни до миру ставив на порядок денний питання про необхідність військової реформи. Утримувати армію в 5,5 млн. чоловік країні, що переживала гострі економічні труднощі, в той момент було не під силу. Почата в ході реформи різке скорочення витрат на оборону і широка демобілізація сприяли притоку робочих рук і матеріальних ресурсів в народне господарство. Нарком фінансів Г.Я. Сокольников у вересні 1923 відзначав, що в 1922-1923 рр.. країні значною мірою вдавалося "зводити кінці з кінцями за рахунок надзвичайно великого зниження військового бюджету ". "Ми робили економію на армії і давали транспорту і промисловості ", - підкреслював він.

Разом з тим, реформа збройних сил служила не тільки економічним цілям. Вона покликана була довести і населенню втомилася від війни Росії, і урядам інших країн миролюбний характер більшовицького режиму. У результаті початих перетворень чисельність РККА була скорочена майже в 10 разів, і в 1923-1924 рр.. склала 561 тис. чоловік. Крім того, змінювався принцип комплектування радянських збройних сил. РККА переходила на змішану кадрово-міліційну систему. Основи та принципи комплектування територіально-міліційних частин і порядок проходження служби в них встановив Декрет РНК СРСР від 8 серпня 1923 р. міліційних-територіальних частинах громадяни служили за три місяці, а потім у Протягом чотирьох років періодично відбували короткострокові військові збори. Річне утримання однієї територіальної дивізії в порівнянні з кадрової обходилося на 100 тис. руб. дешевше, а кількість бійців, що отримали бойову підготовку, за той же час виявлялося в 9 разів більше.

Професійні частини за новою системою становили приблизно половину збройних сил республіки. В основному вони зосереджувалися в прикордонних округах і на флоті. Їх завданням було охорона безпеки кордонів. У разі війни кадрові з'єднання повинні були першими стати на захист країни і забезпечити можливість повної мобілізації територіально-міліційних частин. Крім того, на професійній основі комплектувалися технічні роду військ. Увесь офіцерський корпус так само комплектувався на регулярній основі. Завершував юридичне оформлення нової системи закон про обов'язкову військову службу від 18 березня 1925 Ним встановлювалася дворічна допризовна підготовка радянських громадян, п'ятирічний термін дійсної військової служби та 14-річний термін перебування в запасі.

Реформою передбачався комплекс заходів з підготовки командного складу РККА. Для командирів середнього та старшого ланки вводилися трьох-і дворічні мінімуми загальноосвітньої і політичної підготовки. Відкрилися військові училища з 3-4-річним терміном навчання. Червоних командирів готували у 6 військових академіях, на 5 військових факультетах при цивільних вузах, в інших навчальних закладах. У 1918-1920 рр.. у Червоній Армії служили 75 тис. колишніх офіцерів і генералів, складали 47% всього командного складу РККА. У середині 20-х років армія і флот отримали нове керівне ядро, що складалося з робітників і селян, а кадри військових спеців "з колишніх" піддавалися систематичним "чисток", що проводиться за образом і подобою партійних.

Разом з тим, за оцінкою М.В. Фрунзе, з січня 1925 очолив військово-морської наркомату, нова система організації армії могла забезпечити лише самі мінімальні потреби оборони. У 1926-1927 рр.. витрати на армію складали 12,7% держбюджету, що дорівнювало лише 40% військового бюджету 1913 р. У середині 1920-х рр.. цього здавалося оптимальним, але надалі безпеки та незалежності СРСР могла виникнути реальна загроза. Недостатнє фінансування не давало змогу не тільки містити достатню за чисельністю армію, але і приступити до переозброєння. Поповнення арсеналів у той період здійснилося майже виключно за рахунок ремонту і відновлення старої техніки. Ставлення до потребам армії починає мінятися лише з 1927 р., який був ознаменований серйозними ускладненнями зовнішньополітичної ситуації навколо СРСР. Всередині країни в цей період відбувається поворот у бік політики розширеної індустріалізації, і в виробництво починають надходити нові зразки озброєння. Так, у березні в Ленінграді були закладені 3 нові підводні човни, спущені на воду в кінці 20-х років, йде розробка нових радянських танків і літаків.