«Колективна безпека» або «умиротворення»?

Усвідомлення наростаючої небезпеки нової світової війни, спонукало керівництво СРСР виступити з ініціативою створення?? еждународной системи запобігання агресії. Активним прихильником "нового курсу" радянської дипломатії на зближення з демократичними державами Заходу став новий нарком закордонних справ Литвинов. У його виступі 29 грудня 1933 на IV сесії ВЦВК СРСР були сформульовані основні положення доктрини «Колективної безпеки», з якими тепер Радянський Союз намерівался виступати на міжнародній арені. У доповіді Литвинова прозвучала готовність СРСР до нормалізації відносин з будь-якою державою, зацікавленій в підтриманні миру, а також прагнення радянської сторони до зміцнення Ліги Націй та інших міжнародних механізмів, здатних перетворитися в надійний заслін на шляху сповзання людства до війни.

Нові ініціативи, висунуті радянською стороною, дозволили серйозно зміцнити міжнародний престиж СРСР. 18 вересні 1934 тридцятьма дев'ятьма голосами проти трьох Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй. Принципове значення мало, що при прийомі його до Ліги Націй СРСР наполіг на дотриманні його державних інтересів: всі розбіжності, перш за все щодо боргів царського уряду, були вирішені на користь нашої країни. У тому ж 1934 р. Радянський Союз був визнаний Чехословаччиною та Румунією.

Найважливішою перемогою радянської дипломатії в ці роки з'явився прорив у радянсько-французьких відносинах. Ще в 1933 р., під час візиту в Париж Литвинова, Франція запропонувала СРСР укласти двостороння угода, що стало яскравим свідченням збільшеного престижу СРСР на міжнародній арені. Відповідний договір про взаємодопомогу строком на п'ять років між двома країнами був укладений 2 березня 1935 Чехословаччина, яка так само побоювалася зростання в Німеччині мілітаристських настроїв, заявила про бажання укласти з СРСР аналогічну угоду. Його підписання состоялось16 травня 1935 Особливістю договору стала включена в нього застереження, за якою зобов'язання СРСР і Чехословаччини про надання допомоги один одному вступали в силу тільки в тому випадку, якщо на стороні країни, що зазнала агресії виступала так само і Франція.

Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори про взаємодопомогу могли б скласти каркас загальноєвропейської безпеки. У день підписання радянсько-французького договору, відбувся травня 1935, уряди двох країн виступили з ідеєю укладення Східного пакту, згідно з яким сторони, що підписали його, брали зобов'язання про ненапад і ненадання допомоги агресору. Радянська сторона повідомила представникам Франції, що бачить за необхідне участь у Східному пакті СРСР, Франції, Польщі, Німеччині, Чехословаччині і тих країн Прибалтики, які висловлять зацікавленість у цьому. Але Німеччина знову відмовилася прийняти на себе конкретні зобов'язання щодо запобігання військової загрози в Європі і приєднатися до угоди, а без її участі Східний пакт перетворювався на фікцію.

Не сприяла зміцненню миру і непослідовність політики країн західної демократії. Як у самій Франції, так і в ще більш