Політичне життя в роки неПу

Чураков Д. О.

Курс на «пожвавлення» порад

Серйозні зрушення в роки непу відбувалися не тільки в економічному, але й у суспільно-політичній сфері. Порівнюючи непівської епоху з періодом громадянської війни і подіями 1930-х рр.., деякі публіцисти і навіть дослідники готові зображувати неп як якийсь острівець стабільності і вільнодумства у вітчизняній історії XX століття, що далеко не в усьому відповідає дійсності. Хоча ліберальні свободи в цей час дійсно отримали певний простір для розвитку, ідейна і політична боротьба, що йшла в післяреволюційному в суспільстві, не ставала від цього менш напруженою і драматичною. Руйнівні імпульси цивільної війни і в політиці, так само як в економіці, зживалися суспільством болісно і поступово. Це не могло так чи інакше не позначатися на задуми і практиці здійснення що почалися в країні реформ. У результаті багато застарілі проблеми вирішувалися не так стрімко, як того хотілося, а крім того виникали нові, які взагалі не піддавалися вирішенню в рамках непівської системи.

В той же час повністю заперечувати пом'якшення режиму і політичних звичаїв в роки непу теж було б помилкою. Багато заходів щодо лібералізації проведеного більшовиками курсу були викликані вже самим перехід від війни до миру. У цих умовах відмова від деяких одіозних рис військового комунізму в політичній сфері був неминучий. Демократичні віяння торкнулися, насамперед, саму систему нової революційної влади. Серед перших заходів в області державного будівництва при переході від війни до миру була заміна надзвичайних органів управління, таких, як ревкоми, Радами. Ця політика почалася ще до введення нової економічної політики і вже в силу цього не стала одноразовим актом. Спочатку компанія виборів до Рад обмежувалася областями центру країни, де бойові дії вже закінчилися, потім реформування піддалися місцеві органи управління Сибіру, деяких інших районів. Остаточний перехід від ревкомів до Рад зміг оформитися тільки після початку НЕПу. Так, навесні 1921 цей процес завершується в прикордонних з Польщею районах Білорусії, до кінця Листопад - в Дагестані, влітку 1921  р. проходять вибори в Радах Криму, Закавказзя, Молдови.

Одночасно з поверненням влади від надзвичайних органів радянським установи йде реформа самих Рад. Ставши в роки громадянської війни бюрократичної, малоефективною, відірваною від народу структурою, Поради втратили свій колишній авторитет в народі. Ставлення населення до них було холодним, а в умовах продрозверстки і голоду 1921 нерідко й ворожим. Перші спроби реформи Рад були зроблені в кінці 1920 - початку 1921 рр.. Тоді були дещо розширені права місцевих органів влади, збільшений їхній бюджет, відбулися зміни у внутрішньому пристрої. За положенням 1922  р. був збільшений термін повноважень сільрад, тепер він становив один рік, що дозволяло стабілізувати склад цих найбільш наближених до основної маси населення країни органів управління. Але в цей період реформа була спрямована не стільки на представницькі органи, обрані населенням, скільки на виконкоми і президії місцевих Рад, де зберігалися сильні позиції РКП (б). Саме на цьому рівні зв'язок партійних і радянських органів була найбільш міцною. Поради як би перетворювалися на відділи відповідних партійних комітетів. Це приносило подвійних ефект: з одного боку виконкоми були повністю позбавлені самостійності, але з іншого, спираючись на авторитет партії, вони істотно розширювали коло своїх повноважень.

Таким чином одним з основних напрямків нової хвилі реформування Рад, що почалася при переході до світу, повинно було стати розмежування радянських і партійних органів. Іншим напрямком реформування Рад на початковому етапі НЕПу можна вважати політику їх укрупнення, об'єднання декількох дрібних радянських адміністративних ланок в одне. Тим самим більшовики намагалися вирішити протиріччя між необхідністю зміцнення апарату і відсутністю коштів і досвідчених кадрів. У результаті розпочатої реформи, кількість волвиконкомів скоротилася в два з гаком рази. Це дозволило не тільки більш оптимально розподілити наявні в розпорядженні центру керівні кадри, а й значно зміцнити волосний бюджет. Разом з тим, всіх цілей реформи досягти не вдалося. Найбільш небезпечним наслідком різкого розширення меж волостей, став зростання бюрократизму, відрив від реальних потреб населення. Апарат виконкомів виявився не в змозі контролювати підзвітну територію після її розширення.

незначність і суперечливість підсумків проведених у 1921-1923 рр.. заходів зажадали додаткових зусиль щодо зміцнення зв'язку між Радами і населенням. Так, ВЦВК і НКВД в 1925 р. намітили значне розширення мережі сільських Рад. Кількість Рад повинна була перевищити рівень 1921 року. Мета заходу здавалася цілком виправданою - наблизити низові ланки радянського апарату до населення, зміцнити вплив Рад на місцях. Але ці кроки, як і більшість попередніх були не підготовлені і не враховували як недолік матеріальних засобів, так і брак кваліфікованих кадрів. Тільки неодноразові протести й звернення провінційного апарата дозволили скоротити масштаби розукрупнення і його негативні наслідки.

Цілям зближення Рад з населенням повинна була служити і компанія з перевиборів низових Рад початку 1925 Наприкінці грудня 1924 Президія ЦВК ухвалив скасувати результати виборів там, де в них взяло участь менше 35% виборців або у разі скарг громадян на незаконні дії органів, які керували виборами. Місцеві керівники зустріли директиву про перевибори насторожено. Посилаючись на місцеві умови, в багатьох областях розпорядження Москви було просто проігноровано. Побоювання чиновників на місцях виявилися не безпідставні. З тих волостях РРФСР, де повторні вибори не дивлячись ні на що все ж таки відбулися, відсоток комуністів у низових Радах, особливо сільських, скоротився з 7-10% до 3-4%, а комсомольців з 4-5% до 2% і менше. Утворилося чимало Рад, зокрема на Північному Кавказі, де партійно-комсомольської прошарку не існувало взагалі. Це зумовило подальшу долю реформування Рад, яка поступово починає згортатися, поки до 1927-1929 рр.. остаточно не сходить нанівець.

Реформування місцевих органів влади було доповнено переглядом адміністративно-територіального устрою. У практичну площину питання про необхідності адміністративної реформи був поставлений на XII з'їзді більшовиків в квітні 1923 Передбачалося не тільки замінити губернії, повіти і волості районно-обласним діленням, а й значно скоротити при цьому управлінський апарат, демократизувати всю вертикаль влади. На XIV партконференції у квітні 1925 р. відзначалося, що намічені кроки не тільки приведуть до децентралізації управління, але і допоможуть звільнити центральні органи від багатьох оперативних функцій. У 1923 р. була створена Уральская область, в 1925 р. виникають Північно-Кавказький і Сибірський краю, у 1927 р. - Ленінградська область. На Україні вся реформа завершилася в 1923-1925 г, в Білорусії і Туркменської СРСР в 1924, в Узбекистані в 1925 р. У РРФСР перехід зі старого на нове адміністративний поділ завершився дещо пізніше - в 1929 р., коли виникають Іванівська і Московська області.