24.Д-ть і значен Кирило-меф товар

Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність. Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи – збройне повстання та повалення самодержавства. Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили: «Статут і правила товариства», написані Білозерським, а також «Книга буття українського народу», або «Закон Божий», ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків – від аристократизму.Значення: Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.

25. Напямки, етапи і значення радян руху в у

Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст. Початок громадівського руху наприкінці 50-х — у 60-х роках ХІХ ст. Київська та інші громади. Журнал «Основа». В. Антонович. Валуєвський циркуляр.

Основні течії суспільно-політичного руху в 50—60-х роках ХІХ ст. на західноукраїнських землях: москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство «Просвіта». Польське повстання 1863—1864 рр. і Україна.

Відродження громадівського руху в 70—90-х роках. Громадівський рух. «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». «Київський телеграф». Емський указ. Російський громадсько-політичний рух народників в українських землях.

Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-х—90-ті роки ХІХ ст. Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатті.

Радикальний рух у Галичині. «Новоерівська» політика народовців. О. Барвінський та О. Кониський.

Утворення першої політичної партії в Україні (РУРП). І. Франко. Утворення УНДП та УСДП. Самостійницька позиція партій Західної України. Українці в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті. Українці-самостійники (М. Міхновський і Ю. Бачинський).

Історичне значення громадівського руху

Громади, попри їхню нечисленність, відіграли вагому роль у становленні й розвитку новітнього українського руху.вони завершили об’єднання двох регіональних струменів українського руху в Російській імперії: лівобережного, що брав початок із відродження на Слобожанщині та продовжував свої традиції в Кирило-Мефодіївському братстві, та правобережного, закоріненного в «українській школі» польської літератури та продовженого в діяльністю хлопоманів. В українському русі на Лівобережжі провідну роль відігравали нащадки козацької старшини, на Правобережжі – нащадки спольщеної української шляхти.вони забезпечили наступність поколінь в українському русі – кирило-мефодіївців та молодшого, що почало активну діяльність у 50-ті рр.громадівці своїми плідними дослідженнями з історії, етнографії, фольклористики, статистики, мовознавства довели, що українство має глибоке історичне коріння і чіткі етнічні особливості, окреслені етнічні межі. Цим вони підвели український рух до необхідності сформулювати та розробити політичну програму.громадівці справили чималий вплив на розвиток українського руху на західноукраїнських землях.наукова діяльність громадівців заклала основи української науки.

26. Зміни в адмінистритивно-территоріальному устрої у на кін 18ст

українських земель, які на початку XIX ст. перебували у складі Російської імперії та становили її південно-західну частину (цю територію називали Наддніпрянська Україна, Наддніпрянщина), виділялися чотири великі регіони:- Слобожанщина;- Лівобережна Україна;- Правобережна Україна;- Південна Україна.До складу лівобережних українських земель входили дві історичні області - частина Наддніпрянщини й Слобідська Україна. В офіційних документах територію лівобережної Наддніпрянщини називали Малоросією.

У складі правобережної частини Наддніпрянщини, перебували території Київщини, Брацлавщини і Волині, що після другого (1793 р.) та третього (1795 р.) розділів Польщі увійшли до Російської імперії; офіційно вони називалися Південно-західним краєм.1.2. Територія України, що перебувала у складі Російської імперії, входила до 9 таких адміністративно-територіальних одиниць місцевого управління: Харківське Київське Чернігівське Новгород-Сіверське , Катеринославське , Брацлавське , Подільське , Волинське , Вознесенське . У 1796 г. був виданий указ російського імператора «Про новий поділ держави на губернії», за яким в Україні замість намісництв створювалися губернії. Лівобережна Україна здобула назву Малоросійська губерніяНа початку XIX ст. на теренах України, що перебували під владою Російської імперії, існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Слобідсько-Українська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська, Волинська. У 1820-х- 1830-х pp. в Україні, як і в інших національних околицях Російської імперії, була запроваджена нова форма адміністративно-державного устрою - генерал-губернаторства, які були покликані посилювати імперське панування і придушувати національно-визвольний рух. 2. Українські землі під владою Австрійської імперії. Унаслідок першого і третього розділів Речі Посполитої та Константинопольської австро-турецької конвенції до багатонаціональної Австрійської імперії відійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі) та майже вся Буковина (без Хотинської землі). Під владою цієї імперії у складі Угорського королівства перебувало Закарпаття (Закарпаття залишалося у складі Братиславського намісництва).