21.2. Валютні курси та валютні ринки

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у кількості валюти іншої країни. Валютний курс показує, скільки грошових одиниць іншої країни можна придбати за грошову одиницю певної країни. Основою валютного курсу є валютний паритет — встановлене співвідношення між двома валютами.

До Першої світової війни основою валютного курсу був монетний паритет, за якого валюти зіставлялися виходячи із вмісту золота у монеті. Наприклад, фунт містив 7,32 г золота, а долар — 1,505 г, тому монетний паритет фунта з доларом дорівнював 7,32 : 1,505 = 4,87. Маємо валютний курс: 1 фунт = 4,87 дол. США.

У 20-і рр. XX ст. золоті монети були вилучені з обігу, і країни почали використовувати номінальний вміст грошової

Валютний курс — ціна валюти однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях

одиниці, тобто вартість грошової одиниці почала залежати від золотих запасів країни. Тому основою валютного курсу було співвідношення номінального золотого вмісту грошових одиниць.

З 70-х рр. XX ст. валюти втратили прив'язку до золота. У сучасних умовах використовують два види валютних курсів:

• Фіксований — встановлюється центральним банком держави на основі угоди зацікавлених країн. Зазвичай регламентуються межі коливань курсу національної валюти — валютний коридор, і якщо курс валюти наближається до нього або виходить за його рамки, то центральний банк продає або купує іноземну валюту на валютному ринку доти, доки курс національної валюти не стабілізується.

• Плаваючий — встановлюється на валютних ринках під впливом вільних коливань попиту та пропозиції валюти. У разі існування таких курсів їх зміни жодним чином не обмежуються, тому важко спрогнозувати динаміку експорту, імпорту, стану торгівельного та платіжного балансів. Таким чином, плаваючий курс може стати фактором дестабілізації економіки, і тому країни прагнуть зафіксувати валютні курси.

Валютні курси у сучасній економіці постійно коливаються, тому розрізняють:

• номінальний валютний курс (офіційний) — визначається центральним банком країни, за ним здійснюються всі валютні операції держави;

• реальний валютний курс (ринковий) — визначається за допомогою пропорцій товарного обміну країн. Підвищення або зниження реального курсу свідчить про рівень конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

Визначення курсів валют називається валютним котируванням. Котирування здійснюється на валютному ринку. Валютний ринок — економічний механізм, який забезпечує купівлю-продаж окремих валют і формування валютних курсів.

Суб'єкти валютного ринку:

фірми, організації та приватні особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; центральні та комерційні банки; спеціалізовані фондові та валютні біржі, посередницькі (брокерські) фірми; транснаціональні корпорації, які володіють активами у різних країнах і постійно здійснюють валютні операції.

Фіксований валютний курс встановлюється центральним банком країни на основі Угоди зацікавлених країн. Плаваючий валютний курс встановлюється на валютних ринках під впливом вільних коливань попиту та пропозиції валюти

Класифікація валютних ринків:

• За місцем здійснення валютних операцій:

• міжбанківський — обмін валют між банками;

• біржовий — через біржі.

• За обсягом валютних операцій:

• світовий;

• регіональний (наприклад, Європейський ринок валют охоплює Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих; Американський — Лос-Анджелес, Монреаль, Нью-Йорк, Чикаго; Азійський — Бахрейн, Гонконг, Сінгапур, Токіо);

• місцевий (внутрішній) — у межах однієї держави.

Функції валютного ринку:

• обслуговування міжнародного товарообігу та обороту послуг і капіталів;

• формування валютних курсів;

• інструмент держави для проведення грошово-кредитної політики.

Операції на валютному ринку:

• готівкові валютні операції (спот-операції) — обмін валюти здійснюється в момент укладання контракту (65% усього валютного обороту);

• строкові валютні операції (форвардні, ф'ючерсні, опціони) — виплати здійсню­ються через певний час (становлять 10% валютного обороту).

Попит на валюту певної країни пред'являють Р іноземці, які бажають її тут придбати, щоб користуватися товарами та послугами. Крива попиту на валюту свідчить про те, що в разі спаду ва­лютного курсу цієї країни розширюється попит на цю валюту (рис. 21.1). Це відбувається тому, що за меншого валютного курсу країни фірмам і громадянам іншої країни вигідніше тут купувати товари та послуги цієї країни, тому що вони стануть відносно дешевшими. Таким чином, попит на валюту цієї країни зростатиме.

21.3. Механізм формування валютних курсів та їхня динаміка

Валютні курси формуються під впливом попиту та пропозиції валюти.

Пропозиція валюти є прямою залежністю кількості валюти від валютного курсу (рис. 21.2). За вищого курсу валюти цієї країни для її жителів дешевше купувати іноземну продукцію, тому вони захочуть обміняти свою національну валюту на валюти інших країн. Таким чином, у обігу збільшується кількість національної валюти, тобто її пропозиція зростає. Внаслідок перетинання кривих попиту і пропозиції утворюється рівноважний валютний курс, за якого кількість валюти, яку хочуть придбати, дорівнює кількості валюти, яку хочуть продати (рис. 21.3).

Проте, як зображено на рис. 21.4—21.5, валютні курси постійно коливаються під впливом таких факторів:

• Темпи зростання продуктивності праці — низька продуктивність праці у певній країні зумовлює зростання витрат виробництва порівняно зі світовими. Для цієї країни це означає, що зростає імпорт і зменшується експорт, таким чином, па­дає попит на національну валюту, і вона знецінюється. Водночас зростає попит на іноземну валюту, а її курс підвищується.

• Рівень інфляції — висока інфляція у певній країні знецінює національну валюту, і її курс падає. Люди прагнуть позбутися знецінених грошей, міняють їх на стабільніші,

тому пропозиція національної валюти зростає, а попит на іноземну підвищується. Внаслідок цього національний валютний курс знижується, а іноземний зростає.

• Рівень реальних ставок відсотка — вищі відсоткові ставки у певній країні призводять до зростання її валютного курсу і зниження курсу іноземної валюти, тому що жителі інших країн прагнутимуть придбати фінансові активи цієї країни, і тим самим підвищують попит на її валюту і пропозицію своєї валюти.

• Зростання доходів населення (добробуту країни) може призвести до того, що підвищиться попит не лише на національні товари, а й на імпортні. Тому зросте попит на іноземну валюту, а отже, і пропозиція національної, тому національна валюта може знецінитися.

• Очікування змін у валютних курсах — очікування спаду валютного курсу призводить до ще більшого його зниження.

• Стан платіжного балансу — дефіцит балансу означає, що країні потрібна іноземна валюта для розрахунків з імпорту, для повернення інвестицій і міжнародних кредитів. Це призводить до підвищення попиту на іноземну валюту та зменшення попиту на національну. Курс національної валюти знижується.

• Зміни смаків споживачів — переваги імпортних товарів над вітчизняними призводять до підвищення попиту на іноземну валюту, зниження попиту на національну валюту та зростання її пропозиції. Курс національної валюти зменшується, іноземної — зростає.

• Державна політика на валютному ринку. Центральні банки часто здійснюють валютну інтервенцію — втручаються у функціонування валютного ринку для впливу на валютні курси. Якщо уряд прагне підвищити курс своєї валюти, то центральний банк активно скуповує власну валюту, використовуючи резерви іноземних валют. Ця політика називається ревальвацією — підвищенням курсу валют. Якщо банк прагне знизити курс національної валюти, то він вдається до девальвації та здійснює масовий продаж національної валюти і купівлю іноземної. Тоді курс національної валюти

знижується, а експорт цієї країни стрімко зростає. Через це в країну надходять іноземні валюти, тобто відбувається зростання пропозиції іноземної валюти. Попит на національну валюту збільшується, а її курс знову підвищується.

Ревальвація — заходи центрального банку щодо підвищення курсу власної валюти. Девальвація — заходи центрального банку щодо зниження курсу національної валюти