2.2. Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку.

Споживче благо — це будь-який товар або послуга, призначена для задоволення потреб. Благо — це загальне поняття для позначення цінності речей.

Класифікація благ:

1. За способом отримання:

   • вільні - безплатні блага, надані людині без обмежень (повітря);

   • економічні — є об'єктом економічної діяльності та підлягають купівлі-продажу на ринку (борошно, валіза);

   • суспільні — надаються через громадські або державні організації (водопостачання).

2. За часом використання:

• теперішні — є відображенням нинішнього рівня розвитку суспільства;

• майбутні — є відображенням перспективного рівня розвитку суспільства.

3. За способом задоволення потреби:

• прямі — безпосередньо задовольняють потреби (хліб);

• опосередковані — задовольняють потреби опосередковано, тому що за їх участі виготовляють прямі блага (верстат).

IV. За матеріальністю благ:

• матеріальні(одяг);

• нематеріальні (мистецтво).

V. За доступом благ:

• обмежені — доступні тільки тим, хто згоден заплатити за них ринкову ціну (будинки);

• загальнодоступні — блага для кожної людини, незалежно від доходу (повітря).

VI. За співвідношенням благ між собою:

• взаємозамінні (субститути) — можуть замінити один одного у використанні (авторучка й олівець);

• взаємодоповнювальні (комплементи) — можуть використовуватися лише у сполученні (автомобіль і бензин):

• незалежні — існують і споживаються незалежно один від одного (олівець і телевізор).

VII. За сферами використання:

• товари особистого споживання — задовольняють потреби споживача безпо­середньо (їжа, одяг, транспорт);

• особисті послуги — послуги, якими користуються споживачі (адвокат, перукар);

• товари виробничого призначення — задовольняють потреби опосередковано, стаючи частиною виробничих ресурсів (виробничі споруди, сировина, устатку­вання);

• виробничі послуги — послуги інформаційного забезпечення виробництва, банківські послуги, сфера торгівлі та ін.

Людина є основним суб'єктом здійснення господарської діяльності. Загальновідомим є термін "людина розумна", який означає, що людина є продуктом земної і космічної природи, а також соціального середовища. Вона — мисляча істота, що має розум і мову, здатність до праці й обміну. У людині розумній вирізняють три її сторони:

1. інтелектуальна (розумова) суть людини;

2. соціальна характеристика — здатність до спілкування, кооперації та ін.;

3. духовна суть.

Адам Сміт виділив з "людини розумної" риси, які роблять її "людиною економічною" і визначають її роль і функції в економіці. Це такі риси:

• здатність до господарювання для задоволення своїх потреб;

• егоїстичне прагнення до особистої вигоди;

• до обміну життєвими благами;

• здатність до співпраці.

Економічна людина розглядається у багатьох вимірах:

• як носій праці;

• як власник виробничих факторів;

• як виробник;

• як споживач благ.

Вона є центральною ланкою, рушійною силою і метою економіки. Економіка існує і функціонує задля людини, а діяльність людини створює економіку.

Обираючи на ринку певні споживчі блага, будь-яка людина дотримується особливих принципів, які називаються принципами поведінки споживача на ринку. До них належать:

1. раціональність — намагання досягти найкращого результату за мінімальних витрат, тобто придбання тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача;

2. суб'єктивність — це індивідуальна, особиста оцінка споживачем нагальності, важливості певної потреби. Іншими словами, суб'єктивність означає, що кожен має власну шкалу уподобань;

3. мінливість структури споживання — схильність до зміни набору типових для споживача товарів і послуг, які він споживає впродовж певного часового періоду. Інакше кажучи, людина постійно замінює одні товари на інші для досягнення максимального ступеня задоволення потреб за умов обмежених фінансових можливостей;

4. запас благ — це принцип, згідно з яким що більше благ одного виду має споживач, то меншою є цінність для нього чергової одиниці блага.