20.3. Торгівельний баланс і його структура

Торгівельний баланс — це документ, у якому фіксуються експортні та імпортні потоки товарів країни впродовж року. Він містить три частини:

• надходження від експорту;

• платежі за імпорт;

• експортно-імпортне сальдо (різниця між експортом та імпортом).

Якщо сальдо позитивне (активне), тобто експорт більший за імпорт, тоді баланс вважається профіцитним (активним). Якщо сальдо від'ємне (пасивне), тобто експорт менший за імпорт, тоді баланс дефіцитний (пасивний).

Дефіцит чи профіцит балансу залежить від особливостей певної країни: її місця

у світовому суспільстві, загальної економічної політики, зовнішньоторговельної політики, циклічних коливань в економіці, інфляції, досягнень країни в НТП та ін. Стан балансу відображає

Торгівельний баланс — це особливий документ, у якому відображається співвідношення між: вартістю експорту та імпорту товарів країни за рік

конкурентоспроможність певної країни на світовому ринку, силу або слабкість економіки. Більш бажаним є активний баланс. Розвинені країни використовують активне сальдо для капіталовкладень за кордоном і створення "другої економіки". Країни, що розвиваються, використовують надлишкові кошти для оплати міжнародних зобов'язань і внутрішнього розвитку.

Пасивний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних позицій певної країни. Це справедливо для країн, що розвиваються. Водночас високорозвинені країни теж стикаються з дефіцитним торгівельним балансом, але він пояснюється іншими причинами. Наприклад, у 70-і роки дефіцит торгівельного балансу США був пов'язаний з активним просуванням на їх ринок міжнародних конкурентів (компаній Західної Європи, Японії, Південної Кореї та ін.) з виробництва наукомістких товарів.

Загалом вважається, що дефіцит балансу, з одного боку, свідчить про низьку конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку, а з іншого — для споживачів він є певним чином вигідним, тому що на ринку з'являється багато якісних і де­шевих імпортних товарів.

Що стосується України, то в різні роки спостерігається різний стан торгівельного балансу. Водночас незмінним є те, що в структурі експорту переважають сировинні товари, а в структурі імпорту — енергоносії (нафта, газ). Це свідчить про низький рівень конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку.

20.4. Види зовнішньоторговельної політики

Зовнішньоторговельна політика — це напрям державної політики, пов'язаний з регулюванням міжнародних потоків товарів і послуг, який здійснюється для набуття найбільших переваг і зміцнення позицій країни на світовому ринку.

Історично склалося два протилежних підходи до зовнішньоторговельної політики — протекціонізм і лібералізм.

Протекціонізм (лат. ргоіесііа захист, прикриття) — економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників від іноземних конкурентів. Протекціонізм передбачає запровадження перепон для імпорту товарів у певну країну. Його використовують в основному слаборозвинені країни щодо більш розвинених.

Зовнішньоторговельна політика — це державне регулювання міжнародних потоків товарів і послуг для отримання найбільших переваг і зміцнення позицій країни на світовому ринку

Форми протекціонізму:

• селективний (вибірковий) — спрямований проти окремих країн або товарів;

• колективний — об'єднання країн проти інших держав;

• галузевий — захист певних галузей;

• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Інструменти протекціонізму:

тарифні бар'єри; нетарифні бар'єри добровільне обмеження експорту. Тарифні бар'єри:

Протекціонізм — зовнішньоторговельна політика держави, що здійснюється для захисту вітчизняних виробників від іноземних конкурентів

1) Тарифи (мито) — обов'язкові платежі (податки), які стягуються з товарів, що перетинають кордон країни. Види мита:

• Імпортні (ввізні) — на імпорт товарів, призначених для продажу на внутрішньому ринку. їх застосування підвищує ціну товарів і дає перевагу вітчизняній продукції. Імпортні мита також є вагомим джерелом поповнення державного бюджету. Що нижчим є рівень розвитку країни, то більшу питому вагу в доходах бюджету посідають імпортні мита.

• Експортні (вивізні) сплачуються на експортовані товари. Застосовуються для окремих товарів, вивезення яких держава прагне скоротити.

• Транзитні — стягуються під час перевезення товарів через країну.

Якщо мито запроваджується тільки для поповнення бюджету, то його ставки порівняно невеликі, і воно називається фіскальним митом. Наприклад, якщо країна зацікавлена в імпорті певного товару, то встановлюється невисокий тариф. Однак якщо ставиться мета створити несприятливі умови для іноземних конкурентів, то мито називається протекціоністським. Воно може бути дуже високим.

2) Митні збори — збори за митне оформлення, супроводження, зберігання вантажів на митних складах, консультації та ін.

Мито та митні збори підвищують ціну товарів. Крім того, вони майже завжди знижують рівень добробуту країн, що торгують. Так, споживачі імпортних товарів змушені платити більшу ціну за їх придбання або ж купувати їх у меншій кількості. Водночас зі зростанням цін на імпортну продукцію можуть підвищуватися ціни і на вітчизняні товари, тож виникає ймовірність масового підвищення цін.

Нетарифні бар'єри:

• Квоти — кількісне обмеження товарів, що підлягають експорту або імпорту. Види:

• Експортні — використовують для обмеження вивезення рідкісних товарів або ресурсів, а також для підвищення світових цін на цю продукцію.

• Імпортні — застосовують для обмеження імпорту іноземної продукції для захисту вітчизняних виробників або урізноманітнення імпорту, щоб позбутися залежності від будь-якої однієї країни. Квота вважається більш ефективною, ніж імпортне мито, тому що певний товар можуть завозити у більшій кількості навіть за умов високого мита, а квота повністю забороняє імпорт товару понад вста­новлену норму.

• Ембарго — повна заборона ввезення (вивезення) певного виду товару або всіх товарів.

• Ліцензування — видача державними органами особливого дозволу (ліцензії) для імпорту (або експорту) товарів на певний термін. Підвищуючи ціну ліцензій або обмежуючи їхню кількість, можна домогтися не тільки обмеження експорту (імпор­ту), а й погіршення умов торгівлі у зв'язку з додатковими витратами на оформ­лення торгівельних процедур. Види ліцензій:

• індивідуальні — разовий дозвіл на експорт (імпорт) товару:

• відкриті індивідуальні — дозвіл на експорт (імпорт) товару без обмеження кількості;

• генеральні — постійно діючі дозволи на експорт (імпорт) без обмеження в кількості та часі.

• Надмірні вимоги до якості товарів.

• Складні бюрократичні процедури митного контролю.

Добровільне обмеження експорту — нова форма торгівельних бар'єрів. Іноземні компанії вдаються до добровільного обмеження свого експорту у певні країни, щоб уникнути більш жорстких торгівельних бар'єрів.

Політику протекціонізму не можна оцінити однозначно. Вона має свої переваги та недоліки. Так, вважається, що вона захищає інтереси вітчизняних виробників, але досвід свідчить, що економічне зростання відбувається швидше у тих країнах, які умовляються від торгівельних бар'єрів. Насправді протекціонізм, відгороджуючи галузі від іноземної конкуренції, послаблює в них спонукальні стимули до НТП, зниження витрат, підвищення якості. Він призводить до зростання цін, економічного застою, обмежує можливості споживачів задовольнити свої потреби. До того ж відповідні заходи країн — торгівельних партнерів можуть завдати збитків національному господарству.

Крайнім проявом протекціонізму є "торгівельні війни", за яких країни встановлюють жорсткі заходи щодо обмеження доступу на їхні внутрішні ринки. У торгівельних війнах програють усі сторони, тому вони дуже небезпечні.

Супротивники протекціонізму вважають більш ефективною політику лібералізму (вільної торгівлі) — політику, яка не передбачає жодних обмежень у міжнародній торгівлі. У цьому разі митні органи не стягують мито, а виконують лише реєстраційні функції. Таким чином, держава не впливає на міжнародну торгівлю та забезпечує максимальну свободу для дії ринкових сил у прагненні отримати найбільші вигоди від економічного обміну.

Лібералізм (вільна торгівля) — зовнішньоторговельна політика, яка базується на принципі порівняльних переваг і не передбачає жодних обмежень у міжнародній торгівлі

Вільна торгівля базується на принципі порівняльних переваг, завдяки якому можна досягти ефективнішого розподілу ресурсів і вищого рівня матеріального добробуту. На відміну від лібералізму протекціонізм ігнорує вигоди від спеціалізації, тому що країни змушені для задоволення своїх потреб користуватися лише внутрішніми ресурсами, а отже, спрямовувати частину ресурсів з ефективного їх використання на неефективний. Лібералізм стимулює конкуренцію, змушує місцеві компанії переходити на витратні тех­нології, сприяє економічному зростанню кожної країни. Таким чином, лібералізм вигід­ний усьому світові. Проте на практиці його реалізувати доволі складно, тому що немож­ливо реалізувати повну свободу конкуренції та рівність торгівельних партнерів.

Ось чому в сучасній міжнародній торгівлі використовують гнучку зовнішньоторговельну політику, яка сполучає заходи протекціонізму та лібералізму. Наприкінці XX ст. лише 20% світового товарообігу здійснювалося за принципами вільної торгівлі.