Договір під Бучачом 1672 р.

    

    По тій умові во­на зріка­ла­ся Ук­раїни і виз­на­ва­ла її власністью ко­заків, а Турції ма­ла пла­ти­ти да­ни­ну. Ук­раїна в дав­них гра­ни­цях бу­ла відда­на До­ро­шен­кові, а польське військо ма­ло бу­ти з ньої відкли­ка­не. Те­пер Мос­ковській дер­жаві ніщо вже не за­ва­жа­ло приєдна­ти до се­бе ізно­ву усю Ук­раїну. До­ро­шен­ко ду­же доб­ре до­поміг сим Москві і те­пер мріяв, що вдяч­на за се Моск­ва нас­та­но­вить йо­го Гетьма­ном усієї Ук­раїни. Але Мос­ковсько­му уря­дові та­кий Гетьман, як До­ро­шен­ко, був не з ру­ки, бо він ба­жав, щоб Ук­раїна бу­ла ав­то­ном­ною дер­жа­вою, а сього Моск­ва не терпіла. Тим-то уряд пос­то­ян­но піддер­жу­вав йо­го суп­ро­тив­ників - як от Бру­хо­вецький, Мно­гогрішний та Са­мой­ло­вич, - щоб та­ким по­би­том зне­си­ли­ти Ук­раїну. Після то­го, як Бру­хо­вецький був уби­тий і До­ро­шен­ко на який час зро­бив­ся Гетьма­ном Ук­раїни по обид­ва бо­ки Дніпра, князь Ро­мо­да­новський одер­жав з Моск­ви но­вий на­каз, і як тільки До­ро­шен­ко пе­рей­шов на пра­вий бік, він знов всту­пив в Ук­раїну і зібрав у Глу­хові, у по­чат­ку бе­ре­зо­ля (мар­та) 1669 р. ра­ду. На тій раді, замість Бру­хо­вецько­го, виб­ра­но і ствер­же­но Гетьма­ном лівобічної Ук­раїни Чер­нигівсько­го пол­ков­ни­ка Дем­ка (Демьяна) Мно­гогрішно­го. До­ро­шен­ко по­ки­нув йо­го на­каз­ним Гетьма­ном над військом на який час, а сам поїхав до-до­му по свой­ому до­машньому ділі.

    Знову по­ча­ла­ся між Гетьма­на­ми війна і тяг­ла­ся во­на аж два го­ди. Тим ча­сом і За­по­рож­жя ви­су­ну­ло сво­го кан­ди­да­та на гетьманьску бу­ла­ву, сво­го військо­во­го пи­са­ря Пет­ра Су­ховія, кот­ро­го про­го­ло­си­ли Гетьма­ном ук­раїнським ще у Січі. Він узяв на підмо­гу Та­тар і прий­шов під Чи­ги­рин. Але тут До­ро­шен­ко роз­бив йо­го військо, і сам він лед­ве втік на За­по­рож­жя. Вес­ною 1669-го ро­ку Су­ховій знов по­ка­зується на Ук­раїні; до йо­го прис­та­ють Пол­тавський, Мир­го­родський, Лу­бенський, При­луцький і Пе­ре­яс­лавський пол­ки; із со­бою він привів зно­ву Та­тар. На річці Росі біля Ка­не­ва во­ни об­ляг­ли та­бор До­ро­шен­ка, але ту­рецький Сул­тан звелів Та­та­рам зня­ти об­ло­гу і не зай­ма­ти До­ро­шен­ка, бо він підлег­лий Турції Гетьман. Та­та­ри пішли до-до­му, а ко­за­ки одні од­чах­ну­ли­ся од Су­ховія і зно­ву пе­рей­шли на бік До­ро­шен­ка, а другі прис­та­ли до Пра­вобічних полків, і з ни­ми на раді в Умані виб­ра­ли Гетьма­ном Умансько­го пол­ков­ни­ка Ми­хай­ла Ха­нен­ка.

    Ханенко ще за Бог­да­на був у партії нев­до­во­ле­них Пе­ре­яс­лавськи­ми умо­ва­ми і те­пер став Гетьма­ном під зверхністью Польщи. З ним до­ве­ло­ся До­ро­шен­кові дов­го і зав­зя­то бо­ро­ти­ся. У ту бо­ротьбу встря­ла й Турція; сам сул­тан Му­ха­мед IV із 300.000 війська ру­шив на Польщу. У по­ході то­му До­ро­шен­ко із Тур­ка­ми узяв Ка­ме­нець і обліг Львів. Ха­нен­ко утік, а польський ко­роль Ми­хай­ло Ко­ри­бут-Виш­не­вецький, син Яре­ми Виш­не­вецько­го, мусів був склас­ти зго­ду із Тур­ка­ми у місті Бу­чачі на ду­же важ­ких і га­неб­них умо­ви­нах. По сій умові, як уже зга­ду­ва­ло­ся раніше, од­да­но Тур­кам Пра­вобічну Ук­раїну і Поділля. Ха­нен­ко ще два го­ди бо­ров­ся з До­ро­шен­ком, але на­ос­танці вте­ряв надію, що з то­го щось вий­де; на весні (5. III.) 1674 р. прий­шов у Пе­ре­яс­лав до Лівобічно­го Гетьма­на Са­мой­ло­ви­ча, пок­лав пе­ред ним бу­ла­ву і клей­но­ди і зрікся гетьманст­ва.