Другий поход на Волинь

    

    По весні 1705-го ро­ку Ма­зе­па, з на­ка­зу Ца­ря, ви­ря­див 4.500 ко­заків, під про­во­дом на­каз­но­го Гетьма­на, При­луцько­го пол­ков­ни­ка, Дмит­ра Гор­лен­ка на Лит­ву, а сам 18-го черв­ня (юня) вис­ту­пив на Поділля; звідтіль пішов він на Во­линь, щоб плюнд­ру­ва­ти маєтності тих польських панів, котрі прис­та­ли на бік Шведсько­го ко­ро­ля. Так він дійшов до Льво­ва. Далі мусів він іти, щоб поєдна­ти­ся з Сак­сонським військом ко­ро­ля Ав­гус­та, але не зустрів йо­го і по­вер­нув на Во­линь. Тут він став та­бо­ром у місті Дубні, по­ки­нув­ши час­ти­ну сво­го війська у воєводстві Белзсько­му, а час­ти­ну у землі Холмській.

    Тим ча­сом у Вар­шаві 3-го ве­рес­ня (сен­тяб­ря), з волі Кар­ла XII, ко­ро­но­ва­но Станісла­ва Ле­щинсько­го на ко­ро­ля Польсько­го. Та­ким по­би­том у Польщі бу­ло два ко­ролі в-раз.

    Новий ко­роль Станіслав за­раз же по­чав зап­ро­шу­ва­ти Ма­зе­пу, щоб він прис­тав на йо­го бік, і обіцяв ко­за­кам усякі вольності: але Гетьман, ще до яко­го ча­су, не ви­яв­ляв своїх замірів і про сі зап­ро­си­ни повідо­мив Мос­ковський уряд.

    

Княгиня Дольська

    

    Пробуваючи у Дубні, Ма­зе­па їздив до Білої Кри­ниці і там хрес­тив із кня­ги­нею Ган­ною Дольською доч­ку її си­на од пер­шо­го чо­ловіка, кня­зя Виш­не­вецько­го. Ся кня­ги­ня Дольська, удо­ва по двох чо­ловіках, бу­ла ще не ста­ра, ду­же кра­си­ва і при­ваб­ли­ва. Во­на сильно вра­зи­ла гетьманське серд­це і, здається, на сих хрес­ти­нах бу­ло ки­ну­то пер­ше зер­нят­ко спо­ку­си - пе­рей­ти на бік Шведів і з'яви­ла­ся надія виз­во­ли­ти Ук­раїну з-під мос­ковсько­го гніту. А гніт сей був ду­же тяж­кий, і до Гетьма­на з усіх кутків Ук­раїни при­хо­ди­ли скар­ги на на­сильства, зну­щан­ня і свавільство мос­ковських військо­вих лю­дей над ко­за­ка­ми.

    Повернувшись до сво­го Ба­ту­ри­на, Ма­зе­па одер­жав звістку, що у-літку при­бу­де на Ук­раїну Царь, щоб ог­лядіти Київську кріпость. У кінці черв­ня (юня) Гетьман зібрав до Київа ко­заків і сам поїхав стріча­ти Ца­ря, кот­рий по­ви­нен був приїха­ти ту­ди во­дою. Про­бу­ва­ючи у Київі, Гетьман одібрав лис­та од своєї ку­ми Дольської; в то­му листі во­на, імям ко­ро­ля Станісла­ва, ра­ди­ла Ма­зепі прис­та­ти до Шведів і впев­ня­ла, що все, чо­го Гетьман ба­жає, справ­диться. Се був вже дру­гий лист од неї, і про сі лис­ти знав тільки Ге­не­ральний пи­сарь Ор­лик; але й він не знав, як Гетьман ста­виться до них, бо Ма­зе­па не ви­яв­ляв своїх замірів і ла­яв при Ор­ли­кові Дольську за її ви­гад­ки, ка­жу­чи: „прок­ля­та ба­ба з глуз­ду з'їха­ла!"

    4-го лип­ня (юля) 1706-го ро­ку приїхав у Київ царь Пет­ро. По­чув­ши тут, що Карл XII пря­мує на Ук­раїну, він вип­ра­вив кня­зя Меньши­ко­ва з кінни­ми ва­та­га­ми на Во­линь, а Ма­зепі звелів до­по­ма­га­ти йо­му і бу­ти під йо­го на­ча­лом. Ду­же вра­зи­ло се ста­ро­го Гетьма­на, - і як Гетьма­на, і як чо­ловіка, що вва­жав се­бе да­ле­ко ви­щим і ро­дом і по освіті, ніж Меньши­ков. Карл XII на сей раз не пішов на Ук­раїну, а по­вер­нув у Сак­сонію. Там у зам­ку Альтранш­тадті бу­ло скла­де­но умо­ву; по тій умові Ав­густ II зрікся Польської ко­ро­ни, зос­тав­ся тільки ко­ро­лем Сак­сонським і пор­вав зго­ду з Мос­ковським ца­рем.