Гетьман в Москві

    

    Коли Гетьман при­був у Моск­ву, він по­ба­чив, що тут на­го­тов­ля­ються ве­ликі зміни. Тро­хи не місяць він, як і инші чу­жинці, не зна­ли, до ко­го звер­ну­тись, та й ніхто там не знав, що бу­де завт­ра і чо­го сподіва­тись. Аж 10-го жовт­ня (октяб­ря) Ук­раїнців прий­няв у Троїцько­му по­саді мо­ло­дий 17-літній царь Пет­ро, і тут Гетьман ви­явив се­бе до­теп­ним і хит­рим діячем і од­ра­зу з'умів впо­до­ба­ти­ся Ца­реві.

    

Мазепа будує кріпости

    

    Ще з по­чат­ку сво­го гетьма­ну­ван­ня Ма­зе­па, щоб ут­вер­ди­тись на своїй по­саді, пос­лу­хав на­ка­зу Мос­ковсько­го пра­ви­тельства і за­хо­див­ся бу­ду­ва­ти фор­теці по північно-західних За­по­рожських зем­лях, на­чеб-то для то­го, щоб обо­ро­ни­ти Ук­раїну вед Та­тар. Про­те тут про ин­ше йшло: Мос­ковський уряд, так са­мо як ко­лись і Польський, хотів сим зас­ту­пи­ти шлях Ук­раїнсько­му лю­дові на За­по­рож­жя. По­ча­ли бу­ду­ва­ти такі фор­теці на річці Са­марі, по Орелі, то що.

    Дуже неп­ри­хильним оком ди­ви­ли­ся За­по­рожці на те бу­до­ван­ня, бо доб­ре ро­зуміли, за-для чо­го во­но ро­биться. Про­те кріпость на Са­марі, на За­по­рожській землі, бу­ла збу­до­ва­на і най­ме­но­ва­на Но­во-Бо­го­ро­дицькою. Сю­ди приз­на­че­ний був воєво­да, дяк (пи­сарь) Мос­ковський і 4.000 чо­ловіка мос­ковсько­го війська; по­сад, що був ко­ло кріпості, за­се­ле­но мос­ковськи­ми людьми та пот­ро­ху Ук­раїнця­ми з уся­ких полків. Поб­ли­зу тієї кріпості був Са­ма­ро-Ми­ко­лаївський За­по­рожський ма­нас­тирь, кот­рий ду­же по­ва­жа­ли За­по­рожці. Ченці то­го ма­нас­ти­ря, най­більше старі За­по­рожці, теж бу­ли нев­до­во­лені та­ким сусідом, як мос­ковська кріпость, і по­ча­ли підбу­рю­ва­ти про­ти неї За­по­рожців. Вер­та­ючись з дру­го­го не­щас­ли­во­го по­хо­ду на Крим, Голіцин провідав про те ремст­во та на­мов­лян­ня ченців; він об­ло­жив ма­нас­тирь і, не вва­жа­ючи на про­хан­ня Ко­шо­во­го Іва­на Гу­са­ка і За­по­рожців, за­хо­пив усіх ченців до своїх рук і тяж­ко по­ка­рав їх - ка­ту­вав та му­чив.

    Після то­го на дов­гий час ма­нас­тирь сей зро­бив­ся пуст­кою, і не ско­ро по­вер­ну­ли­ся до нього ченці. Сей вчи­нок ще більш обу­рив За­по­рожців про­ти Мос­ковсько­го уря­ду та Гетьма­на, кот­ро­го во­ни вва­жа­ли за по­соб­ни­ка йо­му. І справді, у 1692 році він ра­дить уря­дові збу­до­ва­ти кріпость у Ка­мя­но­му За­тоні. „Гетьман хо­че дру­гу Січ за­во­ди­ти, - ка­за­ли За­по­рожці, - щоб нас до рук приб­ра­ти… Аби був здо­ров наш батько Дніпро, - ми собі дру­гу Січ знай­де­мо!" „Ще та­ко­го не­ба­жа­но­го Гетьма­на у нас і не бу­ло, - пи­сав Ко­шо­вий Гордієнко. - Був-єси нам пер­ше батьком, а те­пер став вітчи­мом".

    

Запорожська згода з Ханом

    

    Отаке ремст­во од­чах­ну­ло їх зовсім од Гетьма­на, і во­ни по­ча­ли лис­ту­ва­тись із Кримським ха­ном та зро­би­ли з Та­та­ра­ми зго­ду. Се збен­те­жи­ло Ма­зе­пу, бо він са­ме тоді вже пи­сав Мос­ковсько­му уря­дові, що те­пер як-раз час роз­по­ча­ти війну із Тур­ка­ми. Та­ка ра­да бу­ла до душі мо­ло­до­му Ца­реві, і він справді по­чав го­то­ви­тись до по­хо­ду. Ма­зе­па охо­че до­по­ма­гав йо­му у то­му; він ра­див йти у по­ход не тільки су­хо­до­лом, але й ріка­ми, та для то­го при­сог­ла­си­ти За­по­рожців, доб­рих мо­ряків, щоб во­ни по­мог­ли збу­до­ва­ти флот. Він по­си­лав у Моск­ву за­по­рожських і ук­раїнських майстрів і ду­же пильно брав­ся до сього діла, - з усього зна­ти бу­ло, що він справді ду­же ціка­вив­ся ним.