5.3 Метод аналізу доцільності витрат

Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами, мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов'язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику і покликаний звести до мінімуму розмір капіталу, що піддається ризику. Аналіз засобів, що піддаються ризику, може допомогти прийняти рішення про припинення інвестицій.

Пропонуються наступні показники визначення ступеня ризику фінансових коштів:

надлишок чи недостатність власного капіталу (+ Евк);

надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів (+Е);

надлишок чи недостатність загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат (+Ео).

Балансова модель стійкості фінансового стану підприємства має наступний вид:

ОФ + ОС + ГК = ВК + КР + КТЗ

де ОФ - основні засоби і вкладення; ОС- поточні активи, запаси і витрати; ГК – грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи; КР - кредити й оплатний позиковий капітал; КТЗ - кредиторська заборгованість й інший безоплатний позиковий капітал; ВК – власний капітал.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

Наявність власного оборотного капіталу дорівнює різниці величини джерел власного капіталу і величини основних засобів і вкладень:

Евк = ВК - ОФ,

Тоді надлишок чи нестача власного капіталу:

+ Евк = Евк – ОС

Надлишок чи нестача власних і позикових джерел формування запасів:

+ Е = (Евк + КР) – ОС

Надлишок чи нестача загальної величини джерел для формування запасів:

+ Ео = (Евк + КР + КТЗ) - ОС

Для оцінки ризиків фінансового стану підприємства використовується таблиця 5.1.

Таблиця 5.1 – Оцінка ризиків фінансового стану підприємства

№ п/п	Фінансовий стан	Значення показників
1	Абсолютної стійкості	 Есс  0	 Е  0	 Ео  0
2	Нормальної стійкості	 Есс  0	 Е  0	 Ео  0
3	Нестійкого стану	 Есс 0	 Е  0	 Ео  0
4	Критичного стану	 Есс 0	 Е 0	 Ео  0
5	Кризового стану	 Есс 0	 Е 0	 Ео 0

Для визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності вит­рат цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

• область абсолютної стійкості;

• область нормальної стійкості;

• область нестійкого стану;

• область критичного стану;,

• область кризового стану.

У першій області рівень ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат у другій області характеризується мінімальним рівнем ризику. Для цієї області максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого прибутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат, що здійснюються з прибутку). Таким чином, мінімальний рівень ризику забезпечує підприємству покриття всіх його витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов'язаний із роллю держави як основного контрагента. Основні форми діяльності тут: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи муніципальних коштів і т. п.

Третя область характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів та ін.). За такого рівня ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку отримає прибуток, менший за розрахунковий розмір, але при цьому залишиться можливість покрити усі витрати.

Четвертій області відповідає критичний рівень ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, що отримана до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, тому що пов'язаний з можливістю для фірми не просто втратити прибуток, а й не покрити повністю своїх витрат.

П'ята область відповідає області кризового стану, що допускає можливість непокриття усіх витрат, пов'язаних з даним напрямом діяльності.

Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати таблицею 5.2.

Таблиця 5.2 - Ризикові області діяльності підприємства

Області діяльності фірми	Абсолютної стійкості	Нормальної стійкості	Нестійкий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Безризикова область	Область мінімаль-ного ризику	Область підвище-ного ризику	Область критичного ризику	Область неприпусти-мого ризику
Макси-мальні втрати	Повна відсутність втрат	Чистий прибуток	Розрахун-ковий прибуток	Валовий прибуток	Виручка від реалізації і майно фірми
Ступінь ризику	0	0-25	25-50	50-75	75 -100

Після того, як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації , кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних втрат. При цьому ступінь ризику всього напряму підприємницької діяльності відповідатиме максимальному значенню ризику за елементами витрат.

Перевага даного методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові.