Передмова до дисципліни «Філософія»

Філософія (етимологічно – “любов до мудрості”) виражає собою певну духовну потребу людини як Homo Sapiens – потребу в цілісній, інтегральній системі світоглядних поглядів на раціональній основі. Філософія є автентичним вираженням цієї загальнолюдської потреби. Людина, наскільки вона людина, завжди прагне зрозуміти й осмислити мир у цілому й своє місце в ньому. Чому людина не задовольняється пізнанням окремих сегментів буття, тобто знанням, характерним для окремих наук? Чому вона не вдоволена також імпліцитними уявленнями про Всесвіт, які на основі символів, фантастичних або художніх образів надає міфологія, релігія й мистецтво?

Причина полягає в тому, що відсутність єдності в раціонально-обґрунтованих або експліцитних уявленнях про Всесвіт обертається відсутністю єдності у світі внутрішньому – тобто духовному світі людини. Обмежившись розрізненими знаннями про окремі сегменти реальності, людина неминуче змушена буде примиритися з роз’єднаністю внутрішнього миру своєї свідомості, його амбівалентним станом. Сучасна людина як ніколи раніше повинна узгоджувати потоки різноманітної інформації, що надходять до неї, приводячи все це до певної логічно-упорядкованої єдності. Інакше вона просто не зможе жити й діяти у світі доцільним образом.

У процесі життєдіяльності людина здобуває найрізноманітніший досвід. Це досвід зовнішній, одержуваний у результаті контакту з навколишнім світом. Але є ще й внутрішній досвід – досвід внутрішніх переживань душі або рефлексія. Внутрішній досвід людини здобуває осмислюючи власні іманентні ментальні стани. Взагалі феномен людини – це, насамперед, усвідомлення специфіки свого буття в світі. За допомогою внутрішнього досвіду формуються особисті переконання й світоглядні уявлення про добро, істину, любов, честь, борг, справедливість, красу й т.п. На підставі накопичення й узагальнення внутрішнього досвіду конституюється духовно-практичне життя як індивіда (індивідуалізоване духовне), так і суспільства (об’єктивоване духовне).

Духовне життя завжди має потребу в єдності. У противному випадку вона буде являти собою хаос суперечливих перцепцій. Доцільну єдність духовного життя необхідно шукати на шляхах актуалізації розуму, який німецький філософ Карл Ясперс визначив як цілісну сферу духовності людини, а саме як “цілісність мислення, діяльності, почуття”. Осягати, узагальнювати й обґрунтовувати за допомогою розуму все те, що відкривається досвіду людини або його інтуїції – завдання філософії як “любові до мудрості”. На думку російського мислителя Василя Зеньковського: “філософія завжди є там, де є шукання єдності духовного життя на шляхах її раціоналізації”. Тому філософія робить індивіда особистістю. Ця місія визначає її унікальне й разом з тим універсальне її значення для історії людства. У даному контексті цілком правомірні слова англійського філософа Карла Поппера: “всі ми філософи”.

Людина повинна раціонально організувати й упорядкувати своє особистісне начало (своє “Я”) для того, щоб жити, успішно здійснюючи обраний вид діяльності. Діяльність (процес навчання) по самій своїй суті раціональна. Вона припускає вміння співвідносити між собою ціль діяльності, її предмет і засоби. Коли ціль, предмет і засоби раціонально визначені, вивірені й співвіднесені, діяльність стає раціонально організованою, тобто цілеспрямованої. І тільки в цьому випадку можна розраховувати на досягнення певних результатів. Наприклад, специфіка розвитку суспільства на сучасному етапі НТП така, що для того щоб відповідати його рівню, людина не може бути бездіяльною (при цьому неосвічена людина, саме у сучасних умовах, не може бути особистістю). Для всіх сучасних видів людської життєдіяльності вкрай необхідна раціональна самодисципліна духу, – тобто філософія. Крім того, багато видів діяльності ґрунтуються на досягненнях науки – найбільш раціональної із всіх форм культури. Із цієї причини сучасна людина шукає раціональності у всьому. Вона не може миритися з тим, що не піддається раціональному поясненню. Це паралізує її волю до дії. А воля без розуму (тобто філософії як “мудрості століть”) до істини не приведе. Тому німецький філософ Гегель підкреслював, що “філософія – це духовна квінтесенція свого часу, покликана вносити в суспільство мудрість й тим самим сприяти суспільно-історичному прогресу”.

Єдність духовно-практичного життя на шляхах його певної раціоналізації важлива не тільки для організації конкретного виду діяльності й досягнення практичних результатів. Воно важливо для осмислення життя в цілому, для пошуку його змісту. Людина має потребу в раціонально обґрунтованому ідеалі (світогляді), у зрозумілих істинах універсального значення, що підносять його над рутинним досвідом повсякденного існування. Інтенція до все-охоплення і єдності знання на раціональній підставі корениться в сутності людини саме як розумної істоти. І філософія відповідає не тільки когнітивним інтересам, але й потребам духовного життя особистості і духовної культурі суспільства в цілому. Тому філософія впливає не як панівне знання, що більш властиве науці, а саме як формуюче знання. Вона – обличчя епохи, концентроване вираження духовного досвіду культурно-історичного розвитку людства.

Філософія – це важлива й невід’ємна частина сучасного навчального процесу. Вона як інтелектуальний світогляд завжди необхідна для людини, не просто як студента, але, насамперед, як особистості. Не випадково курс філософії викладається у вузах України всіх рівнів акредитації й на всіх спеціальностях.

Зміст курсу “Філософія” розраховано як на засвоєння базових засад і принципів філософії й вироблення загально-філософської культури мислення, так і на вироблення і вдосконалення усвідомлених світоглядних орієнтирів студентів, їх активної життєвої позиції, тобто їхніх переконань. Саме в цьому органічному синтезі знань і переконань (розуму й цілеспрямованої волі) полягає зміст філософії, а також, можливо, і всіх предметів (курсів) гуманітарного профілю.

Курс філософії згідно з даною програмою надає студентам можливість одержати цілісну систему філософських знань відповідно до сучасного рівня збагнення реальності, а також можливість застосування цих знань у практичній і науково-дослідної діяльності, при аналізі всіх актуальних проблем сьогодення.