Тема 2. Грошовий обіг, грошові потоки і грошова маса

2.1 Методичні вказівки

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, чим відрізняється грошовий обіг як безперервний процес руху грошей і грошовий обіг як момент у цьому русі. У зв'язку з цим треба з'ясувати, чому по­казниками виміру грошового обігу є швидкість обігу грошей, а гро­шового обігу — сума платежів за певний період часу. Необхідно збагнути, чому змінюються темпи розвитку обох сфер грошового обі­гу і грошового обороту на різних етапах розвитку економіки.

Грошовий обіг – безперервний рух грошей у процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту і перерозподілу національного доходу, здійснюється через обіг готівки та шляхом безготівкових розрахунків.

Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів.

У сфері безготівкового обігу гроші рухаються за рахунками у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавчі права та обов’язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обігу над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

Таким чином грошовий обіг – це рух грошей, що обслуговує сферу обміну (відносини обміну). Грошовий обіг – один із секторів грошового обігу (інші сектори: фінансовий, фіскально-бюджетний, кредитний), який виникає на підставі відмінностей в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обігу.

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення неможливе без побудови моделі грошового обороту.

Так, групування суб’єктів грошового обігу можливо представити таким чином:

• фірми – суб’єкти (фізичні та юридичні особи), що забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;

• домашні господарства – суб’єкти (усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати), які забезпечують виробництво валового національного продукту основним факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

• державні структури – суб’єкти (державні управління, уряд), які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створення національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

• фінансові посередники – суб’єкти (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо) грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Крім того, грошові платежі здійснюються також між окремими суб’єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами.

Основна кількість грошових платежів здійснюється через ринки, яких у моделі грошового обороту виділяються чотири:

1) ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

2) ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

3) фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

4) світовий ринок, через який здійснюється зв’язок внутрішньої економічної системи із „зовнішнім” світом.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються при обміні.

Так, грошовий потік - сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або частину) процесу розширеного відтворення.

У наведеній схемі сукупного грошового обороту виділено такі окремі грошові потоки:

1) сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ре­сурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

2) оплата урядовими органами праці державних службовців;

2)

3)

3) трансфертні платежі - всі виплати, які здійснює держава домаш­нім господарствам;

4) доходи домашніх господарств (заробітна плата, проценти, дивіденди тощо), які становлять національний дохід.

Далі національний дохід поділяється на три частини, кож­на з яких породжує окремий грошовий потік. Переважна його частина витрачається домашніми господарствами на спожи­вання, у зв'язку з чим оплачуються купівля продуктів на вну­трішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певна частина доходу домашні господарства спла­чують уряду у вигляді податків, що створює потік 6.

Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу - це заощадження домашніх господарств, які надхо­дять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення у цій моделі виступають єдиним джерелом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників та доходи від емісії цінних паперів. Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвесту­ють на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається та­кож уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття державних видатків. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку зумовлює появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів - потоку 11.

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що на­дійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національ­ного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. В такому разі, одержаний фірмами виторг утворив останній грошовий потік (12), який би "замкнув" кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізова­ного ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нор­мального функціонування грошового обороту й усієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки зі світо­вим ринком інтенсивно розвиваються, у схемі показані пото­ки, які зв'язують внутрішній оборот зі світовим ринком:

13 - оплата продуктів, що надходять в країну за імпортом;

14 - надходження в країну грошей зі світового ринку в оплату експорту;

15 - чистий відлив капіталу з внутрішнього ринку на світовий;

16 - чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливає на світовий ринок грошей більше, ніж надходить через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (переви­щення обсягу імпорту над експортом за' певний період). Ви­никнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні націо­нального продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній оборот зі світового грошового ринку шляхом одержання позик у зарубіжних банках чи про­дажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів тощо).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється шляхом розміщення одержаних коштів на іно­земних ринках через механізм фінансових операцій. Тоді по­силюється відлив капіталу з внутрішнього фінансового ринку і відновлюється його збалансованість.

Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту при­пливом капіталу і чистого експорту відливом капіталу досяга­ється збалансованість грошових потоків, які пов'язують національну економіку з іноземними ринками, та збалансова­ність усього грошового обороту країни.

Загальна збалансованість грошового обороту вимагає вирі­внювання перш за все національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися і всі пов’язуючи їх між собою грошові потоки. За напрямками руху грошей відно­сно національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

• потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

• потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чисто­го експорту).

На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшує­ться внутрішній грошовий оборот і можливості реалізації на­ціонального продукту.

Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.

Розглядаючи форми грошей, потрібно простежити їх генезис, причини переходу від однієї форми до іншої, проаналізувати види засобів обігу та їх суть, сфери використання цих засобів. Особливу увагу необхідно звернути на поняття грошової маси, показники її вимірювання і структуру.

Грошова маса - це сукупність залишків грошей у всіх формах, які знаходяться у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в бан­ківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів. Грошовий агрегат - це визначена законодавством відпо­відно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних акти­вів.

Правильне визначення обсягу, структури та засобів зміни грошової маси набуває важливого теоретичного і практичного значення. Слід усвідомити, що сучасна практика визначає масу грошей (М) на таких засадах:

1) вимірювання грошової маси здійснюється з двох сторін: а) зі сторони центрального банку як емісійного центру країни (відповідний показник грошової маси називається грошовою базою); б) зі сторони економічних суб’єктів — власників наявних в обороті запасів грошей (відповідні показники грошової маси (М) називаються грошовими агрегатами);

2) в обсяг М включаються всі запаси грошей, які є в розпорядженні економічних суб’єктів (крім банків), незалежно від їх форми, призначення, термінів зберігання;

3) грошові агрегати диференціюються залежно від відмінностей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів; оскільки ці відмінності помітно різняться по окремих країнах, то в кожній з них установлюється свій набір і зміст грошових агрегатів. В Україні визначаються чотири агрегати — М0, М1, М2, М3.

Вивчаючи швидкість грошового обігу, слід з'ясувати фактори, які на неї впливають, та показники її вимірювання.

Особливо важливе значення для вивчення багатьох питань цієї теми має розуміння законів грошового обігу, саме розуміння, а не тільки вивчення.

Спираючись на закони грошового обігу, треба уважно проаналізу­вати суть стабільності грошей та механізм її забезпечення, звернути увагу на дію кожного з основних факторів, що впливають на неї.

Розглядаючи механізм поповнення маси грошей в обороті треба простежити вплив ефекту грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор - це величина мно­жника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Величина грошового мультиплікатора визначається за формулою:

m= ,

m – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт екс­пансії депозитів;

M_s– пропозиція грошей

M_h – грошова база .

Цей коефіцієнт, який відображає співвідношення між первинною емісією грошей центробанком і кінцевим збіль­шенням грошової маси в результаті цієї емісії.

Емітентами грошової маси, безпосередніми суб'єктами емі­сійного процесу є також комерційні банки.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, грошова маса зростає, коли ж отримана позика повертається - зменшується.

Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов'язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти.

І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки комерційні банки зобов'язуються по­вернути з виплатою певного відсотка клієнтам їх внески в пе­вні строки. Деяку частку, наприклад, 20 % від загальної суми депозитів, комерційні банки повинні зберігати в центрально­му банку як обов'язкові резерви. Решта коштів, а це, відповідно, 80 % загальної суми залу­чених коштів, становитимуть кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви – це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавст­ва чи у відповідності до діючих нормативних актів має збері­гатися у формі касової готівки комерційних банків та Їх депозитів у центральному банку.

Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має за мету:

• забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків;

• підтримання ліквідності банків;

• регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емі­сію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької - стимулювати.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язаний зберігати.

Видаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в ак­тивну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого борж­ник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний по­тенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми, надходячи в міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання грошової маси.

Так, зв'язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового – кредитного мультиплікатора.

Грошово – кредитний мультиплікатор – процесс створення нових банківських депозитів під час кредитування банками клієнтів на основі вільних резервів, що надійшли в банк ззовні.

Величина грошового – кредитного мультиплікатора визначається за формулою :

m= , де

m - величина грошового – кредитного мультиплікатора чи коефіцієнт екс­пансії депозитів;

r - норма обов'язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредит­них грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) наднормативних резервів з даною величиною r.