6.8 Завдання для самоконтролю

Задача 1

АКБ “Факторіал”, орієнтуючись на офіційний курс НБУ, встановив такий курс долара США: купівля – 7,98 грн., продаж – 8,03. Скільки гривень можна одержати за 510 доларів 40 центів? Скільки доларів можна купити за 20 тис. грн.

Задача 2

Американська компанія постачає шкіру для виробництва взуття англійської компанії. З 1 травня курс фунта стерлінгів (фунт ст.) знизився з 2,6 до 2,3 дол. США за 1фунт ст. Визначте, яких збитків зазнають американські експорти внаслідок зниження курсу фунта стерлінгів, якщо сума не виконаних ними контрактів перед партнерами становить 45 млн. фунт ст.

Задача 3

Англійська компанія, яка випускає кондитерські вироби, купила в американській фірмі 10т вишневого джему за ціною 3 фунт ст. за 1 кг. Курс англійських фунтів збільшився з 2,0 до 2,4 за 1 фунт ст. Визначте:

1. Кому буде вигідним таке підвищення курсу англійської валюти.

2. Яка в розрахунку на 1кг джему величина додаткового прибутку (збитку) від такої зміни валютних курсів.

Задача 4

Скільки євро можна купити за 20 800 японських ієн, якщо: 1 USD = 120,25 JPY; 1 USD = 0,87 EUR?

Задача 5

Якщо ціна гривні в доларах США впала з 20,1 до 19,2 центів за одну гривню, то як зміниться ціна товару вітчизняного виробництва (в доларах США), що продається в Україні за 200 гривень?

Задача 6

За експортним контрактом фірма отримує валютний виторг у розмірі 15 000 англійських фунтів. Разом з тим вона повинна заплатити постачальникові сировини за імпортним контрактом 10 000 доларів США, але російськими рублями. Розрахуйте прибуток фірми, виражений в російських рублях.

Задача 7

Яким буде курс євро до фунта стерлінгів, якщо виходити із їх середніх співвідношень з доларом США: 1 USD = 0,87 EUR; 1 USD = 0,68 GBP.

Задача 8

За експортним контрактом торгівельна фірма повинна отримати валютну виручку у розмірі 40 000 GBP. В той же час вона повинна сплатити одному із своїх постачальників за імпортним контрактом 19 000 USD, але російськими рублями (RUR). Який фінансовий результат фірми в гривнях після завершення розрахунків по цих контрактах, якщо: 1 RUR = 0,26 UAH, 1 USD = 7,95 UAH; 1 USD = 0,68 GBP.

Тема 7. Кількісна теорія грошей

7.1 Методичні вказівки

Під час вивчання цієї теми слід звернути увагу на то, що в економічній науці не склалося певної цілісно визначеної теорії грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких можна виділити два підходи. Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей і недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, марксистська теорія та інші.

Представники другого напряму проблем теорії грошей приймають гроші такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку; чи може держава використовувати цей механізм у своїй політиці; якою має бути грошово – кредитна політика в країні і т.д. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західній літературі – монетариською теорією.

Найбільш відомим напрямком монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямком як відносно самостійне відгалуження сформувалася кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії

Суть номіналістичної теорії грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням.

Номіналістична теорія грошей остаточно сформувалася у XVII—XVIII ст., коли грошовий обіг був переповнений неповноцінними монетами. Об'єктивною основою виникнення номіналізму став перехід від злиткового золотого обігу до монетного, коли гроші почали прийматися не за вагою, а за найменуванням.

Першими буржуазними представниками номіналізму були Дж. Стюарт і Дж. Берклі. Англійський економіст і філософ Дж. Стюарт виступив з концепцією "ідеальної грошової одиниці".

Металістична теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення.

Прихильниками цієї теорії в XVII-XVIII ст. були: в Англії - У.Стаффорд, Т.Мен, Д.Hope; в Італії - Ф.Галіані; у Франції - А.Монкретьєн.

Металістична теорія з'явилась ще в античні часи. Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монети. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягає у:

• визнанні золота і срібла грошима за їх природою;

• ототожнення грошей з товарами;

• нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - слугує загальним еквівалентом;

• ігнорування того, що гроші - це історична категорія.

У сучасних умовах металістична теорія грошей виявляється не прийнятною. Повернення до металістичної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від виробництва золота, а отже, послабило б можливість державного втручання у грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми прибутку.

Представники класичної школи А.Сміт і Д.Рікардо відіграли визначну роль у науковому пізнанні фундаментальних закономірностей становлення й розвитку ринкової економіки, зокрема і принципів функціонування грошових відносин. Найбільш значущою у їхній науковій спадщині, безперечно, є теорія трудової вартості, яка зосереджувала економічну науку на аналізі глибинної суті суспільного відтворення, що відбувається насамперед у сфері виробництва. Через призму закону трудової вартості було опрацьовано і декілька важливих положень теорії грошових відносин.

У працях А. Сміта класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи в умовах вільної конкуренції.

А.Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної і конкретної праці.

Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій „абстрактна праця” і «суспільна праця». Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов'язані одне з одним. Причина цього - відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, в товарі-еквіваленті, зв'язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов'язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.

Слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їх погляди на гроші були багатшими та оригінальнішими, ніж наступний «синтез» теорій інших економістів періоду розпаду класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки свого викладення і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті.

Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б унаслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота в ній заснували банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища.

Д.Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі:

1) стійкий грошовий оборот - найважливіша умова зростання економіки;

2) така стійкість можлива лише за грошової системи, що ґрунтується на золоті;

3) золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.

Теорія грошей Д. Рікардо відображала як силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це непослідовно і фактично відмовився від неї при аналізі конкретних економічних процесів.

Д. Рікардо механічно переніс явище паперово-грошового обігу на золотий, тому що він не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж, по суті, знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій.

Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а особливо Аристотелем.

Ідеї Аристотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVI- XVII ст., - кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків.

Кількісна теорія грошей - це загально-методологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Самого механізму впливу кількості грошей на ціни та наслідків зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І.Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей» опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну виражене формулою

M*V= P*Q,

де М- статистична кількість грошей (або грошова маса);

V- швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

Р - рівень цін;

Q - реальний національний продукт.

„Кон'юнктурний” варіант М. І. Туган-Барановського. Наприкінці XIX - на початку XX ст. пожвавилися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

По-перше, йдеться про високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинило активне втручання держав в економічне життя. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що відповідні пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися на ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі».

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

• її прибічники, у тому числі І.Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

• ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Така критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей - більш гнучкий. Він відрізняється від трансакційного новими методологічними підходами, що можуть розглядатися як його доповнення. Зміст цих доповнень:

по-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки. Як наслідок - макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним;

по-друге, рівняння Фішера базується на методологічній передумові про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому у кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження;

по-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об’єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних засад, на характеристиці психологічної реакції господарських суб'єктів щодо використання грошової готівки;

по-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Md), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків.

Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою Л.Пігу, або кембриджським рівнянням:

Md =kPQ,

де: Md — попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах;

k — кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей;

Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується;

Q — обсяг виробництва у фізичному вираженні.

За умов постійності k і Р виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін - на виробництво, визнає: цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення.

Істинної важливості, за словами Дж. Кейнса, гроші набувають лише у теорії процента. Чим сильніша неясність щодо динаміки процента, тим більші запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва.

Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в якості фактора, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма процента.

Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного (ЛІІ), що є функцією доходу, і спекулятивного {М II), що є функцією процента:

M = M_l + M₂ = L₁ (y) + L₂(і),

де L₁(у)- функція доходу;

L₂(i)- функція процента.

Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається максимізувати прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в різноманітні види фінансових активів, а з іншого - створити ліквідний резерв, необхідний для господарського маневру за умови змін кон'юнктури. Врахування протилежних факторів приводить його до «точки рівноваги», що визначає співвідношення грошей та «облігацій» у його балансі.

Теорія грошей Дж.Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема.

Підсумовуючи розгляд кейнсіанського напряму у кількісній теорії грошей, необхідно зазначити, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку. Він зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу та його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов’язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін.