Тема 6. Валютний ринок та валютні системи

6.1 Методичні вказівки

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що основним елементом зовнішньоекономічної діяльності є валютні відносини, які виникають при функціонуванні грошей в міжнародному обігу.

Поняття “валюта” в широкому розумінні означає грошову одиницю будь – якої країни, а також використовується для визначення коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних держав або міжнародних кредитних організацій.

Валюта класифікується за багатьма критериями.

Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що імітується національною банківською системою Національна валюта є основою національної валютної системи.

Наприклад, для Росії – це кошти, номіновані в рублі, для України - у гривні, для США – долари.

Іноземна валюта – це грошова одиниця, що імітується банківською системою інших країн.

Іноземна валюта є об’єктом купівлі - продажу на валютному ринку, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть служити тільки в періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що імітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, що забезпечує можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань, є:

1. введення системи твердих валютних курсів;

2. зобов’язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

3. погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

4. координація політики регулювання грошової емісії та обсягів грошової маси.

Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньо-торгівельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно щоб країна-емітент займала одне із головних місць у світовому виробництві, в експерті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно-банківських установ на власній території і за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

За режимом використання валюти поділяються на:

- конвертовані;

- неконвертовані.

Конвертованість національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.

Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. В свою чергу конвертованою є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за повнотою конвертації:

- повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо.

- часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб’єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові взаємозв’язки. Таким інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс необхідний для:

• під час купівлі та продажі валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів чи послуг;

• для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

• при наданні кредитів та здійсненні інших зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс можна класифікувати за різними ознаками

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було запроваджено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976р. Коли вони визначались на основі золотого паритету. Внаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети скасовано та встановлено режим плаваючих курсів валют.

Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формують на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. Однак плаваючий валютний курс мають тільки провідні валюти - долар США, англійський стерлінг, японська єна та деякі інші.

Зазмішаного валютного курсу держава вибирає валютний режим з урахуванням конкурентної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого “курсового валютного коридору” - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

Одним з найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, належить поняття реального і номінального валютного курсу.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни. Наприклад, номінальний курс гривні до долара США дорівнює 1,0 дол./ 7,95грн.

Номінальний валютний курс збігається із загальним валютним курсом і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим та базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування не є зручним, оскільки співвідношення вартості іноземних та національних валют змінюється одночасно із зміною загального рівня цін у країні, що є невід’ємною складовою ринкової економіки.

Реальний валютний курс - це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

Для його розрахунку використовується формула:

К_р = К_н * ,

де : К_р – реальний валютний курс;

К_н - номінальний валютний курс;

Р¹ – індекс цін зарубіжних країн;

Р – індекс цін своєї країни

Індекс реального валютного курсу показує його зміну з поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй країні є вищим від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим від номінального.

Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції

Під час опрацювання теми, необхідно зосередити свою увагу на тому, що невід’ємною ланкою міжнародної валютних відносин є валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. І у свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних економічних відносин.

Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Регіональна (міжнародна) валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн.

Світова валютна система – це спільно розроблена державами форма організації валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства та юридично закріплена міждержавними домовленостями.